§4 Правовий режим майна державних підприємств. Особливості правового регулювання режиму майна державних бюджетних установ

Держава здійснює належні їй повноваження власника майна, що є державною власністю і закршлене за державним підприємст­вом, зокрема, у формі нормативно-правового регулювання, зміст І якого розкривається через категорію правового режиму майна.

Під правовим режимом майна підприємства звичайно розу­міють всшювлені правовими нормами структуру цього на, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Майно державних підприємств поділяється на різні фонди,! тобто групи однорідних за економічними ознаками матері­альних цінностей або грошових коштів, що мають спіли цільове призначення і підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму. Закон «ПІ підприємства в Україні» (п.1 ст.10) називає три таких групи-¹-основні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартіст яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Основну і визначальну частину складають виробничі фоне — майно, призначене для безпосереднього використання

292

виробничому процесі. Залежно від їх ролі у цьому процесі та від способу перенесення своєї вартості на продукцію ви­робничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу. Погашення їх вартості здійснюється шляхом віднесення зносу (амортизаційних відрахувань) за затвердже­ними нормами на витрати виробництва, обігу протягом тер­міну, за який первісна вартість повністю переноситься на ви­трати виробництва та обігу.

До основних засобів належать будівлі, споруди, обладнан­ня, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, бага­торічні насадження тощо.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабі­нету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №250 (з наступни­ми змінами і доповненнями)¹, не належать до основних за­собів та обліковуються на підприємствах як засоби в обороті предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну служби; спеціальні інструменти і спеці­альні пристосування незалежно від вартості; спеціальний одяг і спеціальне взуття; формений одяг; предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості та інше майно, зазна­чене в пункті 46 Положення.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші пред­мети праці) у відповідності до Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» кваліфі­куються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), що відносяться на собівартість про­дукції (робіт, послуг). Вони споживаються протягом одного виробничого циклу, трансформуючись у виготовлену продук­цію (роботи, послуги).

Крім основних та оборотних засобів до виробничих фондів підприємства можна віднести нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користу­вання землею, водою, іншими природними ресурсами, проми-

'ЗП України.-1993.-Ш.-С. 186;-№11.-С.251;-1994.-№2.-С.45;-№7.-С.176.

293

словими зразками, товарними знаками, об'єктами промисло­вої та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється що­місячно шляхом нарахування зносу, виходячи з їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше як десять років, або строку діяльності підприємства. Не нарахо­вується знос на «ноу-хау», гудвіли, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.

Основним повноваженням державного підприємства стосов­но виробничих фондів є повноваження користування, здійсню­ючи яке, підприємство забезпечує раціональну організацію процесу виробництва. Підприємство зобов'язане дотримува­тись встановлених державою або самим підприємством норм та нормативів; вести облік належних йому фондів; закріпити за внутрішніми підрозділами виробничі фонди засобами бух­галтерського обліку; організувати і здійснювати облік руху майна між своїми підрозділами; забезпечити ремонт та збері­гання матеріальних цінностей, що відносяться до виробни­чих фондів.

Щодо основних фондів підприємство зобов'язане проводи­ти амортизаційні відрахування від вартості цих фондів на ре­конструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до встановле­них норм, включаючи прискорену амортизацію активної їх частини.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законо­давством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінюва­ти, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове корис­тування або в позику належні йому будинки, споруди, устат­кування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші ма­теріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Водночас слід мати на увазі, що відчуження від держави засобів вироб­ництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних за­садах (через біржи, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом,, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в орен­ду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Декретом Кабінету

294

Міністрів України від 15 грудня 1992 р. №8-92 «Про управлін­ня майном, що є у загальнодержавній власності» підприємст­ва, що засновані на загальнодержавній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробницт­ва та інші матеріальні цінності.¹

Другу велику частину майна державного підприємства скла­дають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпо­середньо не беруть участі у процесі виробництва, а служать іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавст­вом або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.

Серед фондів підприємства, передусім, слід виділити ста­тутний фонд, що являє собою сукупність вкладів (у грошово­му виразі) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

На відміну від законодавства про господарські товариства, яким визначається мінімальний розмір статутного фонду та порядок його формування як щодо господарських товариств взагалі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що ре­гулюють діяльність державних підприємств (як, до речі, і при­ватних та індивідуальних), не лише не визначають мінімаль­ного розміру статутного фонду державного підприємства, але і взагалі не визнають його наявність обов'язковою для даного виду підприємств.

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, ство­рює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.

Відповідно до ст.21 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» на підприємствах створюються фонди охорони праці. Формування цього фонду здійснюється в по­рядку, встановленому Положенням про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р., та Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, га­лузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охоро­ни праці підприємств, затвердженою наказом Держнагляд-

^!Відомості Верховної Ради України.—1993.—№7.—С.52.

295

охоронпраці і Мінфіну України від 25 січня 1994 р. (зареєст­ровано у Міністерстві юстиції України 11 лютого 1994 р.).

Кошти вказаного фонду використовуються тільки на вико­нання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охо­рони праці на виробництві.

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків з іншими підприємствами із віднесенням суми резерву на результати фінансово-господарської діяльності.

Сумнівним боргом визначається дебіторська заборгованість підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги), у разі зарахування її до обсягу реалізації та визначення за нею прибутку, яка не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями.

Резерв створюється на основі результатів інвентаризації де­біторської заборгованості підприємства окремо за кожним сумнівним боргом залежно від фінансового стану (пла­тоспроможності) боржника і оцінки можливості погашення боргу повністю або частково.

Крім зазначених, з метою рівномірного включення наступ­них затрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду підприємство може створювати й інші резерви: на наступну виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на державне соціальне страхування з цих сум; на ремонт основ­них засобів (у межах норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення); на виробничі затрати для підготовчих робіт на підприємствах промисловості з сезонним виробництвом; наступні затрати для ремонту предметів прокату.

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибу­ток підприємства. Правовий режим прибутку державного підприємства охоплює: поняття прибутку, порядок та методи його нарахування; зобов'язання підприємства щодо сплати податків з прибутку та механізм їх здійснення; права підпри­ємства щодо використання прибутку.

Прибуток (доход) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку підприємств, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві вживається термін «балан­совий прибуток», під яким розуміють загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, от­риману як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами,

296

яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалі­зації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допо­міжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.

Для більшості підприємств переважну частку в балансовому прибутку становить прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на до­бавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з не­резидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суми витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Порядок використання прибутку визначає власник підпри­ємства або уповноважений ним орган згідно з статутом під­приємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використан­ня прибутку здійснюється через установлені нормативи, по­датки, податкові пільги, а також економічні санкції відповід­но до законодавства України.

Особливий правовий режим встановлено щодо використан­ня державними підприємствами надходжень в іноземній валюті. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лю­того 1993 р. №15-93 «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті» та Указу Президента України від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулю­вання» встановлено обов'язковий продаж через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень у валюті на рахунки резидентів (за винятком ва­лютних коштів, що не підлягають обов'язковому продажу). Продаж зазначеної валюти здійснюється в такому порядку: 10 % (за ринковим курсом) направляється в офіційні валютні резерви Національного банку України; ЗО % (за офіційним курсом) — через Міжвідомчий комітет з питань визначення пріоритетів використання валюти; 10 % (за ринковим кур­сом) реалізуються на міжбанківській валютній біржі.

Загалом порядок використання державними підприємства­ми валютних коштів регламентується нормами валютного за­конодавства України.

297

Майнові фонди державних бюджетних установ складаються з основних засобів і матеріалів і належать їм на праві опера­тивного управління. Обсяг їхніх прав значно вужчий порівня­но з госпрозрахунковими підприємствами, оскільки вони фінансуються з державного бюджету і, як правило, не займа­ються виробничою чи іншою господарською діяльністю. Сюди входять державні установи у сфері культури, охорони здоро­в'я, освіти, адміністративного управління. Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кош­торисами відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Якщо ж державним бюджетним установам (організа­ціям) дозволена певна господарча діяльність, то доходами, отриманими від такої діяльності, вони розпоряджаються са­мостійно.