§3. Місце, строки та інші умови виконання обов'язку

Місце виконання цивільно-правових обов'язків зумовлено цивільним правовідношенням, до змісту якого вони входять. Якщо йдеться про пасивний обов'язок в абсолютних право­відносинах, то місцем його виконання є місце перебування носія цього обов'язку незалежно від місця його проживання.

Місцем виконання обов'язку у зобов'язальних правовідно­синах є місце, де боржник повинен вчинити відповідні дії, а кредитор зобов'язаний прийняти запропоноване йому борж­ником належне виконання. Визначення місця виконання обо­в'язку у зобов'язальних правовідносинах має значення для сторін, оскільки від нього залежать їхні майбутні витрати, зв'я­зані з виконанням. Місце виконання може визначатися зако­ном, договором, актом планування, на підставі якого виник­ло зобов'язання, або його суттю.

Так, безготівкові розрахунки між підприємствами здійсню­ються шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача в установі байку (Правила безготівкових розрахунків у народному господарстві). Місце будівництва визначається титульним списком (Правила на договори підряду на капітальне будівництво). Якщо укладено договір на рекон­струкцію цеху, то із його суті ясно, що виконання обов'язку має здійснюватись за місцем знаходження цеху.

Якщо місце виконання не визначено і не випливає із суті обов'язку, виконання здійснюється відповідно до ст.167 ЦК України: а) при зобов'язанні передати будівлю — за місцем знаходження будівлі; б) при грошових зобов'язаннях (крім грошових зобов'язань організацій) — за місцем проживання кредитора у момент виникнення зобов'язаня, а якщо в мо­мент виконання зобов'язання кредитор змінив місце прожи­вання і повідомив про це боржника, то у новому місці прожи­вання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора усіх вит­рат, зв'язаних із зміною місця виконання; в) при усіх інших зобов'язаннях — за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа, — за місцем її знаходження.

159

Строки виконання. Строком виконання вважається проміжок часу або момент, копи повинно було вчинити дію, що стано­вить об'єкт зобов'язання. Строк може бути встановлений у законі (наприклад, оплата міжміських телефонних розмов повинна бути здійснена протягом 15 днів від дня одержання квитанції на оплату); договорі (наприклад, у договорі постав­ки сторони встановили декадний строк виконання обов'яз­ку), при цьому строки виконання мають відповідати вимогам планового акта (наприклад, строки виконання договору підря­ду на капітальне будвіництво мають відповідати строкам, вста­новленим у титульному списку); рішенні суду, арбітражного суду (наприклад, відстрочка виконання, розстрочка або строк добровільного виконання).

Разом з вимогою визначення строку виконання обов'язку ЦК України допускає обов'язки з невизначеним строком, тобто коли строк або не встановлюється, або визначається момен­том витребування. При таких обов'язках кредитор у силу ч.І ст.165 вправі вимагати від боржника виконання обов'язку у будь-який час. Враховуючи, що для боржника таке негайне виконання обов'язку може бути небажаним, закон встанов­лює строк, протягом якого боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора. За правилами ч.2 ст.65 ЦК України він ста­новить 7 днів і обчислюється з дня пред'явлення вимоги кре­дитором. По окремим видам цивільно-правових обов'язків передбачаються інші строки, які зумовлюються характером обов'язку (наприклад, ч.І ст.138 ЦК України).

Винятки також можуть бути передбачені законом, Догово­ром або випливати із суті договору. Наприклад, ощадні банки зобов'язані видати вклад повністю або частково на першу вимогу вкладника; особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зо­бов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що зда­ла його на зберігання, незалежно від строку схову (ч.І ст. 415 ЦК України).

Боржник вправі також виконати зобов'язання, укладене з невизначеним строком виконання, у будь-який час, не чека­ючи вимоги кредитора, а останній зобов'язаний прийняти виконане. На відміну від боржника кредитору у таких випад­ках не надається строк для прийняття виконання. Це може мати місце лише у випадках, передбачених законом. Наприк­лад, якщо майно здане на зберігання без зазначення строку, охоронець вправі у будь-який час відмовитись від договору, але зобов'язаний надати особі, що здала майно на схов, дос-

160

татній за даних умов строк за його одержання. При укладенні довготривалих договорів між організаціями встановлюються строки дії зобов'язання і виконання окремих обов'язків. У літературі та практиці прийнято поділ строків виконання зо­бов'язань на загальні і окремі. Під загальним строком вико­нання розуміється строк дії зобов'язання, протягом якого сто­рони повинні виконати взяті на себе зобов'язання. Окремий спірок (період) виконання — це строк виконання окремого обов'язку. По разових договорах визначається єдиний строк виконання.

Право на виконання зобов'язання до настання строку ци­вільне законодавство визначає залежно від того, у чиїх інте­ресах строк встановлено. Якщо його встановлено в інтересах боржника, то він і є носієм права дострокового виконання. Цьому праву боржника кореспондує обов'язок кредитора прий­няти виконання. Наприклад, із суті грошових зобов'язань можна зробити висновок, що строк їх виконання встановле­но в інтересах боржника, то йому належить право на достро­кове виконання. Оскільки строк на перевезення вантажу за договором встановлено для перевізника, то одержувач не вправі відмовитися від прийняття вантажу, який прибув ран­іше встановленого строку. Навпаки, якщо строк виконання зобов'язання встановлено в інтересах кредитора, то останній вправі вимагати від боржника його виконання достроково, а боржник зобов'язаний його виконати (наприклад, ч.І ст.415 ЦК України).

Відповідно до ч.І ст.166 у зобов'язальних відносинах з уча­стю громадян дострокове виконання допускається, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання. На­приклад, закон забороняє дострокове виконання зобов'язан­ня у випадках відшкодування збитків при тілесних пошкод­женнях, заподіянні смерті. Виплата здійснюється щомісячни­ми платежами. Дострокове вручення органами зв'язку теле­грами, відправленою з відміткою про вручення у визначений строк, буде суперечити суті зобов'язання. Охоронець за дого­вором, укладеним із зазначенням строку, не вправі вимагати від особи, що здала майно на зберігання, дострокового одер­жання, оскільки така вимога суперечитиме договору. У всіх інших випадках обов'язок, виконаний достроково, кредитор — громадянин повинен прийняти.

У зобов'язальних правовідносинах між організаціями дост­рокове виконання, за загальним правилом, не допускається. Таке рішення зумовлено тим, що дострокове виконання обов'-

6 5-209 161

язків може призвести до порушення ритмічної роботи кон­трагента та інших учасників, взаємозв'язаних правовідноси­нами. ЦК України (ч.2 ст.166) допускає дострокове виконан­ня обов'язків між організаціями лише у випадках, коли це передбачено законом або договором, а також за згодою кре­дитора. Допускається дострокове виконання усіх цивільно-правових обов'язків, коли закон передбачає засоби заохочен­ня за таке виконання. Так, законодавство у галузі капітально­го будівництва передбачає підвищення розміру премії при достроковій здачі об'єкта, транспортне законодавство також передбачає заохочувальні заходи за дострокове здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Підставою для достроко­вого виконання зобов'язання між організаціями є згода кре­дитора. Вона може бути передбачена умовою договору або дана у процесі здійснення зобов'язань.

Невиконання боржником обов'язку у встановлений строк називається прострочкою. Відповідальність за прострочку до­пускає виконання обов'язку у натурі, хоч і з порушенням умови щодо строку. У випадку невиконання обов'язку у ціло­му відповідальність наступає за невиконання зобов'язання, а не за прострочення. Боржник, що допустив прострочення зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору завдані збит­ки (ч.І ст.213 ЦК України). Розмір їх визначається за прави­лами ч.І ст.203 ЦК України. Законом або договором може бути передбачена сплата неустойки, яка за загальним прави­лом, носить характер зарахувальної. За прострочку виконан­ня у договорі поставки продукції, а також за порушення уз­годженого графіка відвантаження (доставки) сплачується штрафна неустойка.

Підставою для сплати неустойки, відшкодування шкоди як заходів цивільно-правової відповідальності є вина боржника. Однак якщо внаслідок прострочення наступила випадкова неможливість виконання, то боржник не звільняється від відповідальності. Крім того, ч.І ст.213 ЦК України надає кре­дитору право відмовитися від прийняття виконання обов'яз­ку, якщо таке виконання втратило для нього інтерес, і вима­гати відшкодування збитків. У відносинах між організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допускаєть­ся лише у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Відповідно до ч.2 ст. 246 ЦК України покупець вправі, повідомивши постачальника до моменту відвантажен­ня її покупцеві, відмовитися від прийняття продукції, постав­ку якої прострочено.

162

Прострочення може бути допущене не тільки боржником, а й кредитором, якщо він відмовився прийняти належне виконан­ня, запропоноване боржником, або не вчинив дій, до яких борж­ник не міг виконати свого обов'язку (ч.І ст.215 ЦК України). За такої ситуації у боржника виникає право на відшкодування зав­даних простроченням збитків (ч.2 ст.215 ЦК України). По гро­шових зобов'язаннях боржник не повинен сплачувати проценти за час прострочення кредитора (ч.З ст,215 ЦК України).

Дострокове виконання обов'язку, здійснене з порушенням встановлених умов, викликає для боржника також негативні наслідки. Способи виконання цивільно-правових обов'язків зумовлюються предметом виконання, змістом обов'язку, нор­мативними актами, що регулюють дані відносини, а також договором.

Виконання одних цивільно-правових обов'язків має здійсню­ватись у повному обсязі (наприклад, при купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати річ, яка купується, покуп­цеві), інших — по частинах. Так, наявність договору довічно­го утримання припускає щоденне матеріальне утримання відчужувача будинку, догляд і необхідну допомогу (ст.425 ЦК України). За довгостроковим договором поставки постачаль­ник не вправі поставити всю продукцію одноразово, він зо­бов'язаний поставити її по частинах у відповідні строки. Пред­мет обов'язку може бути вручений безпосередньо набувачеві або шляхом здачі транспортній організації для відправки на­бувачеві, або здачі на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без обов'язку доставки.