§2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно.

Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, пред­мети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть слу­жити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не мо­жуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (на­приклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Держава встановлює відповідні правила поведінки людей стосовно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін «правовий режим речей і майна». Він є умовним (ніякого пра­вового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, под­іляються на такі види: засоби виробництва і предмети спожи­вання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально визна­чені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і дохо­ди; гроші і цінні папери.

Засоби виробництва і предмети споживання. Економічно та­кий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскі­льки жодне не може існувати, не створюючи предметів спо­живання за допомогою засобів виробництва — основних і

108

оборотних. До основних належать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використо­вуються багаторазово у виробничому процесі, поступово пе­реносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Обо­ротними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріа­ли, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (про­дукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей по­лягає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки у відповідних суб'єктів цивільного права, які відповід­но до закону можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звер­нення стягнення на майно, яке належить до основних і обо­ротних засобів і предметів споживання. Дозволяючи коопе­ративну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби виробництва можуть бути на праві влас­ності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.

Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилучені з цивільного обороту. Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, над­ра, води і ліси є у виключній власності народу України і нада­ються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предметом застави і на нього не може бути звернене стягнен­ня по претензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає у тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмежен­ня речей у цивільному обороті спричинюється різними об­ставинами. Так, ст.129 ЦК України встановлює, що з мірку­вань державної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, ви­бухові та радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути тощо).

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазна­чені у ч.2 ст.129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони

109

можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

Речі індивідуально визначені і родові. Індивідуально визна­чені — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальни­ми ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна «Запо­ рожці»);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод «Арсенал»).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1т пшениці, їм³ дров, 10л бензину, 5м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначе­ної речі боржник звільняється від обов'язку передати її креди­тору, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вар­тості. Якщо ж предмет зобов'язання — індивідуально визначе­на річ є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме що річ (ст.265 ЦК України) і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей боржник, як правило, не звільняється від виконання зо­бов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст.234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визна­чені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

Речі споживні і неспоживні. При використанні речі або зни­щуються повністю, або перетворюються в іншу річ, або збе­рігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприк­лад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них належать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише витрачаючи.

Неспоживними звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вка­зані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, пред­метом договору позики можуть бути споживні речі (гроші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, викорис­тавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку

ПО

саму суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст.374 ЦК України). Інакше вирішується питання у договорі майнового найму, оренди, прокату. Тут предметом договору можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач при при­пиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування (ст.265 ЦК України).

Подільні і неподільні речі. До подільних належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад, продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення. Наприклад, неможливо поділити те­левізор, автомашину, не втративши їх основного призначен­ня. Виходячи з цього, неподільні речі не можуть бути об'єктом правовідносин, в яких йдеться про розділ майна у натурі. У такому разі неподільна річ продається, а поділу підлягають одержані від продажу гроші або неподільна річ залишається одній особі, яка зобов'язується надати іншій грошову ком­пенсацію (ст.115 ЦК України).

Інколи в принципі подільна річ належить до неподільної. Наприклад, невеликий житловий будинок, який не може бу­ти поділений між кількома спадкоємцями для проживання в ньому. Статусу неподільних набувають речі, об'єднані озна­кою загального призначення, наприклад столовий сервіз, ко­лекція поштових марок, меблевий гарнітур, спеціальна бібліо­тека. Хоча за домовленістю такі комплексні речі можуть ста­ти і подільними.

Речі головні і приналежності. Нерідко подільні речі знахо­дяться у такому господарсько-цільовому зв'язку, що одна з них стає головною, а інша — її приналежністю (наприклад, скрипка і футляр, трактор і набір інструментів до нього тощо). Приналежністю є річ, покликана служити головній речі і зв'я­зана спільним господарським призначенням. Тобто прина­лежність фізично не зв'язана з головною річчю, не є її части­ною і може бути предметом самостійної угоди. Приналежність, зазначається у ст. 132 ЦК України, наслідує долю головної речі, якщо у договорі або законі не встановлено інше. Прина­лежність головної речі вказується у стандартах, технічних умо­вах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції, що поставляється (ст.251 ЦК України).

Приналежність головної речі не слід змішувати з поняттям складової частини речі (наприклад, телевізор і динамік, піа­ніно і клавіші). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного зне-

111

цінення самої речі. При переході права на річ складові части­ни її не підлягають відділенню (ст.131 ЦК України).

Плоди і доходи. Плоди — це природне породження самої речі (приплід тварин, плоди фруктових дерев). Доходи — те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (наприклад, плата за житло, орендна плата тощо). Плоди, приплід тварин, доходи від речей належать їх власни­кові, якщо інше не встановлено законом або договором влас­ника з іншою особою (ст.133 ЦК України).

Гроші та цінні папери. Речами з погляду цивільного права є також гроші і цінні папери.

А. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родо­вий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказа­них у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути пога­шений будь-якими купюрами.

Гроші — річ замінна, а тому боржник не може бути звільне­ний від відповідальності по грошовому боргу на тій підставі, що гроші загинули (були загублені чи украдені) (ст.ст.212— 215 ЦК України). Як речі родові, вони можуть бути індиві­дуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків, наприклад у колекції чи слідчому протоколі.

Як об'єкт права гроші виконують переважно платіжну фун­кцію. Боржник має право погасити ними майновий борг, якщо інше не встановлено законом чи договором (ст.ст.213, 231 ЦК України). Проте гроші можуть виступати як самостійний об'єкт правовідносин, наприклад, у договорі позики (ст.374 ЦК Ук­раїни), у договорі банківської позички (ст.ст.382, 383 ЦК Ук­раїни), при заповіті збережень у кредитних установах (ст.564 ЦК України).

Б. Цінні папери — це грошові документи, які засвідчують право володіння певними сумами грошей або відносини по­зики. Ці грошові документи визначають, по-перше, взаємо­відносини особи, яка випустила відповідний документ, і його володільця, по-друге, передбачають, як правило, виплату до­ходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі іншим особам грошових та інших прав.

Цінними паперами насамперед є: акції, облігації, зобов'я­зання державної скарбниці, ощадні сертифікати і векселі.¹ При

'Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.//Відомості Верховної Ради України—1991.—№38.—С.508.

112

цьому розписка не є цінним папером, хоча й містить певні майнові права. Кредитор може отримати борг без пред'явлен­ня розписки, видавши боржникові зустрічну розписку про одержання грошей чи майна. А вимоги за цінним папером реалізуються лише шляхом пред'явлення останнього.

Цінні папери можуть бути іменними, на пред'явника, ор­дерними.

В іменному папері (наприклад, акції трудового колективу, іменні облігації підприємств) вказується прізвище особи, якій його видано. Здійснити право за іменним цінним папером може тільки особа, яка зазначена у ньому.

У цінних паперах на пред'явника не зазначається прізвище особи, якій вони видаються. Здійснити право за цінними па­перами на пред'явника може особа, що його подасть. Ніяких доказів власник цінного паперу подавати не зобов'язаний. Найпоширенішими цінними паперами на пред'явника є об­лігації внутрішніх державних і місцевих позик, зобов'язання державної скарбниці.

Ордерний цінний папір містить ім'я певного першого набу­вача, який вправі шляхом вчинення передаточного надпису (індосамента) передати право, зафіксоване в цінному папері, (разом з ним) іншій особі. Ордерними цінними паперами є векселі і коносаменти, які широко вживаються при вчиненні зовнішньоторгових правочинів.

Майно. У цивільному праві термін «майно» вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Термі­ном «майно» охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття майна відрізняється від поняття як сукупність майнових прав і обов'язків особи. У такому розумінні термін «майно» вико­ристовується у нормах, що визначають частку не тільки май­нових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, на­приклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадкоємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки.

113