§2. Предмет, методи та система цивільного та торгового права зарубіжних країн

Предметом цивільного та торгового права зарубіжних країн виступають майнові, а також комплекс немайнових відносин. Але на відміну від предмету цивільного права України він має багато особливостей.

1. Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, зв'язаних з придбанням та відчуженням земельних

2* 35

ділянок, деяких відносин землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб'єктів цивільного права.

2. До предмету цивільного права багатьох країн входять, як правило, сімейно-шлюбні відносини, тому що у них на пер­ ший план виступає майновий інтерес. Особисті відносини між членами сім'ї займають тут підпорядковане положення по­ рівняно з майновими. Тому норми сімейнного права не вихо­ дять за межі цивільного права. Здебільшого вони містяться у цивільних кодексах, які регулюють сімейні відносини як на­ слідок шлюбної угоди.

3. Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що регулюються цивільним правом. Так, закріп­ лення в цивільному праві загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу осо­ бистості) дозволяє охопити цивільно-правовим діянням ши­ роке коло особистих відносин, не зв'язаних з майновими: за­ хист честі та гідності громадян; охорона зображення громадя­ нина, запису його голосу, листування та інших документів; право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про них неправдивих відомостей по радіо, те­ лебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислюванш техніці. Інсти­ тут універсального особистого права виключає можливість відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.

4. До орбіти майнових відносин все більше потрапляють немайнові за своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).

5. Своєрідно складався предмет цивільного права східноєв­ ропейських держав. Відмова деяких з них від концепції єди­ ного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошових відносин у суспільстві) призвела до виключення з предмету цивільного права майнових відносин між господарськими організаціями. Ці відносини регулювалися окремою галуззю господарського права. Зазнав змін також зміст деяких традиційних цивільно- правових відносин. Наприклад, відносини між організаціями і громадянами щодо задоволення культурних та матеріальних потреб останніх розглядалися в деяких країнах не як традиційні зобов'язальні відносини, в яких боржник і кредитор мають протилежні інтереси, а як відносини співробітництва і взає­ модопомоги.

Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні політичні зміни. Ці країни рішуче відмовились від

36

командної економіки і здійснюють швидкий перехід до рин­ку. Розпочалася інтенсивна нормотворча діяльність, розроб­ляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні кодекси, а отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.

6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох захід­них країнах урегульовані двома галузями права — цивільним та торговим. Це так звана дуалістична система приватного права. Вона існує у західних країнах континентальної Євро­пи, а також і країнах, що рецепіювали західноєвропейські правові моделі.

Торгове право, як відокремлена від цивільного галузь пра­ва, виникло у середньовіччі. Це було пов'язано з діяльністю купецьких станів. Спочатку торгове право було звичним пра­вом торгівців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу викликали створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і у межах держави.

Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільст­ва на стани, і станове торгове право перетворилось у право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збереглося до наших часів. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався. Постійне удосконалення торговельних угод, необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним, принципів та інститутів, зокрема: пре­зумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кре­дитування угод, торгове представництво та торгову реєстра­цію тощо.

Термін «торгове» не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обороту.

Норми торгового права розглядаються як спеціальні щодо норм цивільного права.

У країнах англосаксонської правової системи (Англія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто «загальним» правом ще у XVII ст. Що ж до діючого у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і зв'язані з ними

• - 37

немайнові відносини країн англосаксонського права регулю­ються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами.

Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль тор­гового права. Його принципи втрачають спеціальний харак­тер і стають принципами цивільного права. Наприклад, нор­ми, які первісно стосувалися торгових угод, стають загальни­ми нормами зобов'язального права; правила про банкротство вже застосовуються не тільки до комерсантів, а й до будь-яких осіб.

В окремих країнах цей процес, який дістав назву «комерціа­лізації» цивільного права, привів навіть до об'єднання торгово­го та цивільного права в єдину кодифікацію.

Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивіль­ного кодексу. Італія у 1942 р. прийняла єдиний цивільний кодекс. Проте цей процес не означає зникнення таких спеці­альних норм торгового права, як торгове представництво, тор­гова реєстрація, право на фірму тощо.

Метод правового регулювання цивільних та торгових відно­син полягає в тому, що їхні суб'єкти один щодо одного фор­мально перебувають у становищі юридичне рівноправних осіб, а це, у свою чергу, визначає диспозитивність та ініціативу учасників, способи відновлення порушень цивільних прав, особливості цивільно-правової відповідальності тощо. Цей метод взагалі використовується як критерій для відмежуван­ня публічного права від приватного.

Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, котрим не притаманний такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на прак­тиці.

Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держа­ви та її органів з приватними особами методом влади та підпо­рядкування. До публічного належать конституційне, адмініст­ративне, кримінальне, фінансове право.

Приватне право регулює відносини між приватними особа­ми, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права складає цивільне та торгове право. До при­ватного належать також певні норми транспортного, трудо-

38

вого та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Для згаданих галузей, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, характер­ною є комплексність.

Концепція приватного права була детально розроблена у період становлення і розвитку капіталізму (XIX ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недотор­каність приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину.

Дальший розвиток капіталізму викликав процес «публіци-зації» приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приват­ної власності та принципу свободи договору. Межі між публіч­ним та приватним правом стираються. Багато хто взагалі за­перечує необхідність такого поділу. Як доказ використовуєть­ся факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, стра­хове. Проте, серед норм цих комплексних галузей легко відрізнити норми адміністративного (публічного) і цивільно­го та торгового (приватного) права.

Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії «соціальної функції права» (засновник — французький юрист Леон Дюгі). її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не с носієм прав, а лише вико­нує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім"я за­гального блага.

Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і при­ватним правом, такий поділ сьогодні зберігає силу і має прак­тичне значення.

Предмет та метод цивільного права визначають його систе­му у кожній окремій країні. Під системою розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільно­го кодексу або цивільного законодавства.

Система цивільного права країн з дуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути: становище фізичних і юридичних осіб; сімейне право; право на речі; зо­бов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкоємництво.

39

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, несплатоспроможність і банкрут­ство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Англо-американська ситема «загального» права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюються континентальним цивільним і торговим правом, охоплюють­ся у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зок­рема сімейним правом, спадковим правом, правом нерухомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агент­ським договором, деліктним правом, правом компаній та то­вариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, праюм неспромож­ності та банкрутства, правом обігових документів тощо. На­звані інститути часто носять комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.

У східноєвропейських країнах можна виділити такі особли­вості системи цивільного права: а) тенденція відокремлення інститутів відповідальності та особистих немайнових прав; б) не всі системи мають Загальну частину у звичайному її ро­зумінні; в) у цивільному праві з'являється новий інститут — послуг.

На прикладі деяких країн подивимось, які правові інститу­ти у сукупності створюють систему цивільного права.

У Болгарії (у теорії і на практиці) виходять з пандектної системи цивільного права. У ній виділяються: Загальна час­тина (норми відносно джерел цивільного права, їх тлумачен­ня та застосування, суб'єкти, угоди, представництво тощо); Особлива частина (право на речі, яке охоплює право влас­ності, право на чужі речі, право забудівлі, право користуван­ня; авторське, винахідницьке право та право на промисловий зразок; зобов'язальне право; спадкове право).

Система цивільного права Угорщини включає: вводні поло­ження, де формулюються мета закону, правила про здійснен­ня, захист цивільних прав та виконання обов'язків; право влас­ності; зобов'язальне право; право на твори інтелектуальної діяльності; спадкове право.

Система цивільного права Чехо-Словаччини, окрім Загаль­ної частини, включає право власності та інші права на речі; норми, які регулюють надання послуг організаціями, та нор­ми для міжнародних торговельних відносин; право особисто-

40

го користування квартирами та земельними ділянками; осо­бисті права, майнові права; спадкове право.

Предмет та метод цивільного права дозволяє не лише буду­вати систему цивільного права окремої країни, а й відмежува­ти її від інших галузей права (державного, адміністративно­го, трудового тощо). У західних країнах взагалі відсутня дис­кусія щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться в нашій країні. Традиційно тут іменується «правом» будь-який комплекс норм, що регулюють відокремлену сферу суспіль­них відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне тощо). Проблема розмежування цивіль­ного і торгового права від інших галузей права тут зводиться в основному до проблеми розмежування публічного і приват­ного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі дер­жави зв'язане також з проблемою його взаємовідношення з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють май­нові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права), тру­довим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвива­лися у межах або на основі цивільного права. Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовуються у регулюванні сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосову­ються цивільно-правові норми про дієздатність, представницт­во, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права до певної міри регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова докт­рина західних країн характеризує трудовий договір як спе­цифічну угоду приватно-правового порядку. У Франції Ко­декс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поши­рюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-пра­вові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.

Значні труднощі виникали при вирішенні проблеми розме*-жування та співвідношення цивільного і господарського права у Чехо-Словаччині. Це пояснюється нестійкістю поглядів на предмет господарського права і практичним запереченням/на­явності у нього спеціального методу правового регулювання.

Під предметом господарського права, звичайно, розуміли внутрішні господарські відносини управління народним гос-

41

подарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте, не всі вщносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.

Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали.

Система господарського права Чехо-Словаччини включала:

Загальну частину, принципи господарсько-правового регу­лювання; суб'єкти господарсько-правових відносин; юридичні факти, право власності та майнова відокремленість органі­зацій; управління господарською діяльністю;

Особливу частину, право господарських договорів, господарсь­кого обліку та звітності; розрахункових та кредитних правил; права на найменування, товарний знак, промисловий зв'язок; правила про вирішення господарських суперечок.

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв систе­ми права (предмет та метод) призводила до того, що розме­жування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допома­гало). Норми цивільного права, у зв'язку з цим, набували широкого субсидіарного застосування у господарчих відно­синах.

Концепція господарського права завжди була спірною. Вона критикувалась навіть у країнах, де була домінуючою. Ця кон­цепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, по­значаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.