§5. Момент виникнення права власності у набувача. Ризик випадкової загибелі речі

Переміщення матеріальних благу суспільстві супроводжуєть­ся переходом права власності від одних осіб до Інших. Тому

228

практичного значення набуває питання про момент виник­нення права власності у набувача. З цим пов'язані важливі правові наслідки, насамперед про долю плодів і доходів, ри­зик випадкової загибелі речі, можливе звернення стягнень за рішенням суду чи арбітражу на конкретне майно та ін.

Відповідно до ст.128 ЦК України право власності у набува­ча майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У силу диспозитивного характеру наведеної норми і спе­ціальний закон, і самі учасники майнових відносин можуть розв'язати це питання інакше. Наприклад, пов'язати перехід права власності з іншими обставинами: укладенням договору або повної оплати речі. Щодо позиції законодавства, то мож­на навести ст.227 ЦК України, якою встановлено обов'язко­вий порядок укладення договору купівлі-продажу жилого бу­динку з нотаріальним посвідченням і наступною реєстрацією у виконкомі місцевої Ради народних депутатів. За таких умов можливості сторін у використанні диспозитивного характеру ст.128 ЦК України дещо обмежені, оскільки вони (сторони) не можуть визначити момент переходу права власності обста­виною чи фактом, який передує нотаріальному посвідченню договору або його реєстрації — така угода сторін буде не­дійсною, оскільки суперечить закону. А от, наприклад, у ЦК Росії (ст.135) це питання розв'язано більш конкретно: якщо договір про відчуження речі підлягає реєстрації, право влас­ності виникає у момент реєстрації.

Передачею речі відповідно до ст.128 ЦК України визнається вручення речі набувачеві, а також інші способи, наприклад, здача майна транспортній організації для відправки набува­чеві, здача на пошту для пересилки йому при умові відчужен­ня речей без зобов'язання доставки. Нарівні з наведеними способами передачею речі визнається і передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на річ.

Характеризуючи вручення речі набувачеві як один з найпо­ширеніших способів передачі, зауважимо, що не завжди вру­чення відповідає буквальному фактичному переданню «з рук в руки». Поняття «вручення» має ширший зміст і охоплює всі випадки переходу майна безпосередньо від попереднього влас­ника до набувача.

Якщо договір не містить зобов'язання доставити річ набува­чеві, то попередній власник може передати річ іншим спосо­бом — шляхом укладення договору з органами залізничного, водного, автомобільного або повітряного чи морського транс-

229

порту, або з органами зв'язку на доставку відповідних речей набувачеві, який з моменту передачі майна транспортними організаціями або органам зв'язку і стане новим власником.

Випадкова загибель речі — це знищення її при відсутності вини з боку будь-яких осіб щодо обставин, які сприяли заги­белі речі. Правові наслідки випадкової загибелі полягають у тому, шо всі збитки від цього покладаються на власника речі. Саме так вирішується це питання у законі: ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування відчужуваних речей пе­реходить на набувача одночасно з виникненням у нього пра­ва власності, якщо інше не встановлено законом чи догово­ром (ст. 130 ЦК України). І це правило також носить диспози­тивний характер, тобто надає сторонам право інакше виріши­ти це питання.

Відповідно до ч.2 ст.130 ЦК України, якщо має місце про­строчення з боку відчужуюча або набувача у передачі або прийнятті речі, то ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування несе сторона, що прострочила передачу.

Отже, пов"язуючи момент виникнення права власності саме з передачею речі набувачеві, чинне цивільне законодавство має на меті забезпечити охорону матеріальних цінностей сус­пільства. Під загрозою ризику випадкової загибелі або зіпсу­вання речі до її передачі набувачеві відчужувач зацікавлений у забезпеченні умов, за яких виключається випадкова заги­бель або пошкодження відчужуваного майна.