§1. Предмет і принципи виконання цивільно-правових обов'язків

Предмет виконання обов'язку — певні матеріальні або ду­ховні блага (речі, виражені в об'єктивній формі, результати інтелектуальної творчості, послуги тощо), у зв'язку із переда­чею і створенням яких встановлюються обов'язки. Тільки з передачею предмета зобов'язання кредитор набуває благ, за­ради яких він вступав у цивільні правовідносини. У більшості випадків предмет виконання визначається кількісними та якіс­ними показниками. Кількість — це властивість предмета ви­конання, яка допускає значну кількість його визначень, а сторони обирають будь-який із можливих з урахуванням особ­ливостей предмета. Для цього вони можуть використати за­гальноприйняті міри довжини, обсягу, потужності, ваги та ін. Порушення кількісних показників належить до порушень умов Щодо предмета виконання — сукупності істотних його влас­тивостей, яким, за умов зобов'язального правовідношення, повинен відповідати предмет виконання.

Вимоги до якості предмета виконання обов'язку визнача­ються певним способом, що передбачається законом, плано­вим актом, договором або випливає із суті обов'язку.

153

Так, Положення про поставки продукції передбачає, що продукція, яка поставляється, повинна відповідати за якістю стандартам, технічним умо­вам, іншій документації, яка встановлює вимоги до якості, зразкам (ета­лонам). У договорі сторони можуть передбачати більш високі вимоги до якості порівняно із стандартами, технічними умовами, іншою документа­цією, зразками (еталонами).

У договорі підряду на капітальне будівництво якісні показники буді­вельного об'єкта передбачаються у належно затвердженій документації. У свою чергу, наприклад, вантажовідправник, пред'являючи вантаж, для збереження якого вш втрат, недостачі, псування і пошкодження при пе­ревезеннях необхідна тара, повинен забезпечити належною тарою, шо відповідає стандартам, а вантажі, на тару і упаковку яких стандарти не встановлені, тарою, яка б забезпечувала повну їхню схоронність.

Відповідність якості предмета змісту обов'язку має бути повною. Можливість передачі речей, які не відповідають пе­редбаченим показникам, вирішується по-різному. Так, зако­ном заборонено приймати будівельні об'єкти з недоробками і дефектами. Інші правила передбачають поставку продукції (товару): прийняття такого виду продукції можливе лише за згодою покупця з відповідними .негативними наслідками для постачальника.

За загальним правилом цивільно-правові обов'язки мають один предмет. Іноді предмет виконання визначається певним вибором з кількох (не менше двох). Боржнику, зобов'язаному вчинити один з двох або більше предметів виконання, нале­жить право вибору (ст.172). Таке право у силу закону, догово­ру або суті обов'язку може належати й кредитору. Вибір, здійснений уповноваженою особою, є обов'язковим для дру­гої сторони.

Від альтернативних зобов'язань слід відрізняти факульта­тивні, де передбачається один предмет, але у випадку немож­ливості виконання боржник вправі замінити його іншим, пе­редбаченим у зобов'язанні.

Нормативним актом може допускатися за певних умов замі­на предмета обов'язку, коли кредитор погоджується прийня­ти від боржника замість одного предмета, передбаченого у зобов'язанні, інший. Здійснена у встановленому порядку за­міна предмета виконання вважається належним виконанням.

Виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам: належного і реального виконання.

Принцип належного виконання обов'язку означає., що воно має бути здійснене відповідно до всіх умов зобов'язання: пред-

154

мети, суб'єкти, місця, строки і способи виконання. Вимога належного виконання обов'язку повинна перевірятися з по­гляду закону, договору, а також відповідних вимог, що зви­чайно ставляться.

Принцип реального виконання обов'язку тісно зв'язаний з принципом належного виконання і стосується лише предме­та. Зобов'язання повинно бути виконане у натурі — така ви­мога закону (ст.208). Реальне виконання — це виконання, яке відповідає умовам щодо предмета обов'язку, тобто борж­ник повинен вчинити дії по наданню кредитору благ, які є предметом обов'язку. Реальне виконання обов'язку не допус­кає його заміни відшкодуванням збитків і сплатою неустой­ки.

Принцип реального виконання набуває особливого значен­ня у договірних відносинах між організаціями, оскільки май­новий інтерес колективу може не співпадати з інтересами споживача. Виробничнику краще іноді сплатити штраф, відшкодувати збитки, ніж виконувати обов'язок у натурі. Од­нак, оскільки його продукція потрібна споживачеві, то з цим необхідно рахуватися, тобто забезпечити реальне виконання обов'язку.

У випадку невиконання обов'язку по передачі індивідуаль­но-визначеної речі у власність або користування кредитор вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі йому. Такий спосіб реалізації принципу реального виконання може бути реалізований через суд або арбітраж.

Якщо предметом обов'язку є речі, визначені родовими оз­наками, то правом вимагати примусової їх передачі наділені організації. В умовах розвитку товарного ринку це правило не втрачає свого значення хоча б тому, що дає підстави для оцінки порядності контрагента. Крім того, правило ч.2 ст.208 — це право кредитора, і йому самому вирішувати: чи розірва­ти договір і укласти його з іншим контрагентом, чи вимагати примусового виконання.

Таке право кредитора має свої межі — принцип реального виконання діє у межах господарського року. У правовідноси­нах з участю громадян кредитор лише вправі вимагати стяг­нення збитків, сплати неустойки. Громадянин, який не одер­жав річ по одному договору, може укласти договір з іншим контрагентом на ту саму річ. Принцип реального виконання передбачений у ч.4 ст.208 ЦК України: у випадку невиконан­ня боржником обов'язку по виконанню роботи кредитор вправі виконати цю роботу за рахунок боржника. Однак, дане пра-

155

вило застосовується лише тоді, коли це прямо передбачено законом. Так, якщо протягом гарантійного строку будуть ви­явлені дефекти і генеральний підрядник не усуне їх у строки, встановлені сторонами, то замовник вправі усунути їх сам за рахунок генерального підрядника. Правило ч.4 ст.208 ЦК України конкретизується у спеціальних нормах, які регулю­ють відносини з приводу обов'язку боржника виконати певну роботу (наприклад, ст.ст.344,264 ЦК України).

Відповідну роль у забезпеченні виконання зобов'язання виконує система штрафних санкцій і санкцій у формі цивіль­ної відповідальності — стягнення збитків.