Профінформування

Якщо клієнт з інвалідністю має проблеми, що заважають йому отримати послуги в центрі зайнятості за стандартною технологією, то спеціаліст – особистий консультант з'ясовує у клієнта його професії (спе­ціальності), досвід роботи, наміри і побажання щодо власної зайнятості, рекомендації МСЕК щодо підходящої роботи. Інформує клієнта з інвалід­ністю про потреби економіки міста, району у працівників конкретних професій та спеціальностей; вимоги конкретних професій, що цікавлять особу, до працівників; про навчальні заклади, що здійснюють професійне навчання на замовлення центрів зайнятості, перш за все навчальні заклади державної служби зайнятості; підприємства, установи, організації, що здійснюють професійне навчання; можливість зайняття підприємництвом та самозайнятістю.

У разі необхідності, спеціаліст – особистий консультант використовує матеріали профінформаційного сектору: папки з описом професій, Інфор­мацію про ПОУ (Паспорти підприємств), роздатковий матеріал тощо. Для цього підбирає необхідні матеріали у профінформаційному секторі та застосовує їх під час співбесіди з особою з інвалідністю.

Визначення ступеня трудового потенціалу клієнта з інвалідністю

Для ефективної співпраці спеціалістів центру зайнятості з клієнтом з інвалідністю необхідно визначити ступінь його трудового потенціалу. Щодо кожної особи з інвалідністю, залежно від нозології та ступені прояву захворювання, типу травми, групи інвалідності, життєвої актив­ності, мотивації до праці, реабілітаційного потенціалу мають місце різні можливості трудової реабілітації. Саме ці особливості мають першочер­гове значення для визначення засобів, спрямованих на працевлаштування людини з інвалідністю на підходящу роботу. Тому всі клієнти центрів зайнятості з інвалідністю, поза ознакою їх інвалідизуючого захворювання з метою застосування стандартних або спеціальних процедур і опера­цій технологічного циклу можуть бути згрупувати у чотири категорії:

• особи з високим ступенем трудового потенціалу;

• особи з середнім ступенем трудового потенціалу;

• особи з низьким ступенем трудового потенціалу;

• особи, у яких відсутній трудовий потенціал.

Трудовий потенціал клієнта визначається спеціалістом центру зайня­тості на підставі оцінки рівня його інвалідації, аналізу Індивідуальної програми реабілітації та оцінки ступеня активності клієнта, його мотивації до праці, бажання працювати.

При визначенні ступеня трудового потенціалу обов'язково враховують­ся обмеження життєдіяльності, викладені у ІПР МСЕК та відображені у Додатку №7 до ПК. Здатність до самообслуговування, пересування, орієн­тації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудо­вої діяльності – це категорії (критерії) життєдіяльності. По кожному з цих критеріїв виділяють три ступеня обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.

Здатність до самообслуговування – можливість ефективно виконува­ти повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб. Обмеження самообслуговування:

1-й ступінь – здатність до самообслуговування з використанням допо­міжних засобів;

2-й ступінь – здатність до самообслуговування з використанням допо­міжних засобів та за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб.

Залежно від інтервалу часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомога (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень – регульо­вана або декілька разів на день – нерегульована, допомога) визна­чаються умови та режим праці, які є припустимими для людини з інвалідністю. А саме: звичайний режим робочого часу, скорочений робочий день, інди­відуальні норми вироблення, введення додаткових перерв, суворе дотри­мання санітарно-гігієнічних норм, систематичне медичне спостереження, можливість повністю або частково працювати вдома та інші особливості в умовах праці, які спеціалісти центру зайнятості повинні враховувати при пропонуванні підходящої роботи людині з інвалідністю та з'ясовувати з роботодавцем.

Спеціалісти ЦЗ мають обов'язково:

• з'ясувати з роботодавцем характеристики виробничого середовища та режиму праці вакантного робочого місця відповідно до потреб людини з інвалідністю;

• враховувати особливі потреби людини з інвалідністю при підборі та запропонуванні їй підходящої роботи.

При обмеженні здатності до пересування спеціалісти центру зайня­тості повинні врахувати можливість самостійного пересування людини з інвалідністю, відстань, яку він може долати, здатність самостійно користу­ватися особистим та громадським транспортом, потребу у допомозі інших осіб при пересуванні.

Обмеження здатності самостійно пересуватися:

1-й ступінь – здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;

2-й ступінь – здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб.

Оцінка здатності до навчання враховується спеціалістами служби зайнятості при направленні людини з інвалідністю на професійне нав­чання. Обмеження здатності до навчання:

1-й ступінь – здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);

2-й ступінь – здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;

3-й ступінь – нездатність до навчання.

Людям, які мають складнощі з навчанням, зокрема може пропонува­тися робота, для виконання якої достатньо інструктажу на робочому місці.

Обмеження здатності до орієнтації необхідно враховувати при підборі підходящої професії. Обмеження здатності до орієнтації:

1-й ступінь – здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;

2-й ступінь – здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до орієнтації (дезорієнтація).

Для людей з вадами зору підходить, наприклад, робота масажиста, педагога-концертмейстера, перекладача, намотувальника котушок для електроприладів, в'язальника, слюсаря складальних робіт, диктора, програ­міста тощо.

Обмеження здатності до спілкування:

1-й ступінь – здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;

2-й ступінь – здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – низька здатність до спілкування.

Обмеження здатності до спілкування необхідно враховувати при під­борі підходящої професії та місця роботи. Людям, яким з певних причин тяжко спілкуватися, не слід пропонувати роботу, пов'язану з постійним спілкуванням. Вони можуть виконувати багато видів робіт за умови правильного добору виробничого середовища.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку мають, як пра­вило, люди з психічними розладами. Це обмеження потрібно враховувати під час надання таким клієнтам соціальних послуг в центрі зайнятості. У разі потреби запрошувати для консультації профконсультанта – психолога та представників громадських об'єднань, що опікуються людьми з інвалід­ністю.

Обмеження здатності контролювати свою поведінку:

1-й ступінь – часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку;

2-й ступінь – здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб;

3-й ступінь – нездатність контролювати свою поведінку.

Важливим критерієм у роботі з надання послуг особам з інвалідністю є врахування ступеня обмеження здатності людини з інвалідністю до трудової діяльності, який зазначений в ІПР:

1-й ступінь – це неможливість виконання роботи за своєю попередньою професією, але здатність до трудової діяльності за іншою спеціальніс­тю із збереженням рівня кваліфікації та обсягу виробничої діяльності.

Для людей з інвалідністю, які мають 1-й ступінь здатності до трудової діяльності, в Індивідуальній програмі працевлаштування обов'язково передбачається професійний відбір з метою визначення ступеню придатності особи до окремих видів професійної діяльності та профе­сійне навчання, оскільки особа не може працювати за попередньою професією.

2-й ступінь – здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеці­ально створених умов, спеціально обладнаного робочого місця, або за допомогою інших осіб. Метою створення спеціальних умов з викорис­танням допоміжних засобів чи спеціально обладнаного робочого місця є полегшення особі з інвалідністю виконувати її функціональні обов'яз­ки згідно з вимогами і отримати задоволення від продуктивної праці.

Питання створення спеціальних умов та робочих місць для праце­влаштування осіб з інвалідністю спеціалісти центру зайнятості повинні обговорювати з роботодавцями. Необхідно обов'язково зазначати, що багато пристосувань можуть бути виготовлені як за рахунок коштів самого роботодавця, так і за рахунок коштів Фонду соціального захис­ту інвалідів. Цей фонд може надавати дотації на створення спеціальних робочих місць, що потребують додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додат­кового устаткування, технічного обладнання тощо.

3-й ступінь – низька здатність до трудової діяльності. Особам з інвалід­ністю, які відповідно до рекомендацій МСЕК, мають 3-й ступінь обме­ження здатності до трудової діяльності рекомендується робота із інди­відуальним супроводом на спеціальному робочому місці на спеціаль­них підприємствах.

При оцінці ступеня трудового потенціалу людини з інвалідністю необ­хідно враховувати рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) щодо трудових можливостей і обмежень особи, але ще більше значення має співбесіда спеціаліста центру зайнятості з клієнтом. Ця співбесіда допомагає визначити ступінь умотивованості клієнта щодо пра­цевлаштування, його бажання працювати, адекватність очікувань клієнта щодо бажаної роботи реаліям ринку праці тощо. Також, за підсумками співбесіди з'ясовуються власні побажання та уявлення людини з інва­лідністю про підходящу роботу і гідну працю, його потреби в соціальних послугах центру зайнятості, спрямованих на працевлаштування. Підсумки співбесіди з клієнтом доповнюють об'єктивні показники, що має клієнт, і в сукупності характеризують ступень трудового потенціалу особи. При цьому слід мати на увазі, що дана інформація потрібна лише для центру зайнятості і лише для визначення засобів, спрямованих на підбір громадя­нину підходящої роботи.