- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
Характерним видається такий факт: в усіх згадуваних історіях чи хрестоматіях української літератури і XIX, і XX ст. майже всі наймодерніші методології виявилися незатребуваними: немає там спроб доводити, що в літературі зниклими можна вважати і автора, і його твори (як наголошував "структуральний" Р. Варт та послідовники), немає спроб шукати в І. Нечуя-Левицького залежності від "едіпового комплексу", а в Лесі Українки і Ліни Костенко — від комплексів лесбіянства чи фемінізму тощо. Очевидно, ці речі більше підходять для літературознавства в періодиці та суто авторських досліджень. Опублікувала, наприклад, С. Павличко в журналі "Критика" (1998, №9) статтю "100 років без Фройда" з цікавими оглядами студій, що мали зв'язок з українським психоаналітизмом 20-х років та пізнішого часу.
Знайдемо там, зокрема, розгляд статті А. Халецького "Психоанализ личности и творчества Шевченко", 1926; та статті В. Підмогильного "Іван Левицький-Нечуй. Спроба психоаналізу творчості", 1927. Авторка говорить, що Шевченко викликав і буде викликати інтерес психоаналітиків хоча б тому, що ненасиченість його почуттів до України схожа до тих, "які викликає мати-покритка і та дівчина, що її в своєму житті Шевченко так і не знайшов"; а в Нечуя-Левицького, мовляв, кохання до своєї матері стало наслідком його аналеротизму, любові до квіток та пристрасті до "балачки з бабами". Але чи має все це зв'язок з історичним і естетичним місцем цих письменників у духовній свідомості людини і людства — на ці питання згадана публікація не відповідає. Не випадково тому подібні спостереження власне істориків літератури майже не цікавлять. О. Пахльовська, наприклад, розглядаючи весь корпус української літератури від давнини до кінця XX ст. послідовно вдається до принципів історико-ідеологічної методології; Ю. Луцький, продовжуючи філологічно-стильову методологію Д. Чижевського, застосовує її і до аналізу літературних явищ останнього століття; автори академічної "Історії української літератури XX століття" акцентують, що для них головне — естетична вартість аналізованих творів та ін. На цьому варто наголосити тому, що кожна з цих праць значною мірою призначена для навчання, для філологічної освіти не лише в самій Україні. "Наймодерніші" критики, якщо їх так можна назвати, не приймають ні цих "історій", ні такої філологічної освіти. Наведемо думку критика Бондаря-Терещенка з цього приводу: "Сучасна філологія як наука перетворюється під нинішню пору на літературне краєзнавство, а в літературних дослідженнях панує дух провінційного педвузівського еклектизму, прикрашений, як правило, номенклатурним жовто-блакитним пір'ям, що стирчить часом із найнесподіваніших місць... У цій еклектиці глухнули і глухнуть літературознавчі голоси колишніх і теперішніх "відступників": Костецького і Шевельова, Качуровського і Домонтовича, не кажучи вже про Грабовича і Забужко". Почасти цей автор має рацію: провінційний еклектизм інколи знаходить місце не лише в провінційних, але й столичних університетах. Однак, думати, що панацеєю стане Костець-кий, Шевельов чи Забужко, — дуже вже провінційне це уявлення про суть справи. Праці названих дослідників літератури нині доступні кожному філологу. Але чи творять вони історико-літературні праці для освіти? Щонайбільше вони дають "на гора" довші чи коротші статті, в яких лише ставляться певні (часом провокативні) питання, але не даються на них узагальнено-теоретичні відповіді. Тритомник Ю. Шевельова "Пороги і Запоріжжя", що вийшов 1998 p., міг би стати тут винятком, і значна частина його тез і гіпотез потроху входять у сферу філологічної освіти; але змінити в ній погоду він не зможе через свою печать "хобі" на ньому та й недостатньо кваліфіковане видання його. Треба було б, аби йому передувала хоча б ґрунтовна передмова спеціаліста, який би акцентував на принципових філологічних відкриттях Ю. Шевельова, котрими б радо скористався кожен філолог університету чи навіть школи. Коротке вступне слово упорядника Р. Корогодського до тритомника такої функції виконати не може, оскільки за змістом воно розраховане хіба-що на екскурсовода. Останньому, тим часом, цікаво було б знати, що "історію літератури" Ю. Шерех уявляє як "прекрасну повторність "неповторного" і навпаки; що Франків пролог до поеми "Мойсей" є другим (після Шевченкового) заповітом в українській літературі; що в Ю. Шереха виробився суто свій погляд на українських "неокласиків" ("Ми хочемо довести, що неокласицизму як літературно-мистецької школи в 20-ті роки на Україні не було"); що рідними братами Д. Донцова він вважав (у полемічному запалі) "російський більшовизм і німецький гітлеризм" ("Донцов ховає Донцова"), а згодом переконався, що "мусимо визнати також його (Донцова) заслуги" ("Пороги і Запоріжжя"); що йому до вподоби есеїстична (з фабулою анекдоту) проза, в якій автор "уміє бути логічним, нібито порушуючи логіку" ("Доктор Серафікус" В. Домонтовича); що памфлети М. Хвильового — "твори не тільки політичної думки, а й художні"; що література постмодерного Ю. Андруховича та "бу-ба-бістів" явила і традиційну, і нову самодостатність, але потребує теоретичного лідера, та ін. Усе це — іскри справді великого науково-літературного багаття, яке фрагментарно могло б бути включене і до підручникового матеріалу, але в багатьох випадках — тільки як предмет для дискусії.