- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
Тим часом у Східній Україні в 40-х роках молоді письменники і вчені створили Кирило-Мефодіївське братство. Серед його найактивніших фундаторів — М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш. Це був по-справжньому вулканічний прорив у слов'янський світ української духовної енергії, яка невдовзі набуде загальносвітових масштабів і такою залишатиметься протягом усіх наступних десятиліть і століть. Про Т. Шевченка М. Костомаров скаже, що його муза "роздирала завісу... І страшно, і солодко, і болюче, і п'янюче було заглянути туди! Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків замкнений багатьма замками, запечатаний багатьма печатями". Костомаров запримітив органічний зв'язок поезії Т. Шевченка з фольклорною творчістю і зазначив, що вона (поезія Т. Шевченка) "законна, чарівна дочка старої української поезії, сформованої в XVI і XVII століттях, як і ця остання була такою ж дочкою давньої південно-руської поезії, тієї далекої від нас поезії, про яку напевне можемо судити за твором співця Ігоря"8. Відтак в особі одного поета виявлено зв'язок усіх епох українського поетичного духу, і це було найбільшим досягненням української історичної школи періоду Кирило-Мефодіївського братства. Інші братчики — насамперед М. Костомаров і П. Куліш — поєднали в своїй дослідницькій діяльності риси фольклорного і художнього літературознавства, відірвались од регламентованості неокласичної школи і по-справжньому влились в історичну школу європейського рівня: М. Костомаров зробив найпомітніший крок у міфологічний напрям історичної школи, а П. Куліш завершив формування національної літературної критики як складової частини літературознавства.
Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
Зацікавлення міфологією виникло в М. Костомарова (1817—1885), звичайно, не на голому місці. До нього цієї проблеми в науковому плані торкалися російські й українські дослідники М. Чулков, М. Попов, І. Срезневський та ін. Але в них це були "епізоди" і певною мірою "принагідні" заняття проблемою. Один із найближчих попередників М. Костомарова в цій темі М. Касторський свою працю назвав "Начертание славянской мифологии" (1841), і це було справді "начертание". М. Костомаров пішов значно далі і дослідив слов'янську міфологію як предтечу слов'янського художнього мислення загалом і художнього мислення українських авторів зокрема. У його праці "Славянская мифология" (1847), яка сформувалася на основі читаних лекцій у Київському університеті і була своєрідним продовженням його магістерської дисертації "Об историческом значении русской народной поэзии" (1843), розкрито найголовнішу особливість міфа, про яку згадували ще німецькі міфологи Крайцер і брати Грімм. Однак М. Костомаров у деяких випадках принципово відходить від їхньої позиції і формує суто свою точку зору на природу міфа. Як і Крайцер та брати Грімм, М. Костомаров показує на прикладах із слов'янських міфів, що в слов'ян, як і в інших етносів, рушійна сила свідомості народжувалася з протистояння світла й темноти (бога-творця і диявола-руйнівника), що міф — це початок історії слов'янства, що міф відкриває релігію, що він, як і релігія (вірування), одвічно злитий з поезіею і т. ін. Але М. Костомаров не вважає (як Крайцер, наприклад), що міфи народилися в середовищі елітних жерців і філософів. На його думку, вони є продуктом колективної людської свідомості, закоріненим у реальному народному житті, і відображають його історію. Не поділяв М. Костомаров і думки Крайцера та Гріммів про схожість природи міфів з природою мови, але це питання він висвітлив недостатньо. Глибше в нього простежується зв'язок міфів із формуванням народу, нації як конструктивного начала в історії і бутті людини взагалі. Тут він науково показав, до чого художньо дійшов Т. Шевченко, коли уявляв образ нації як ідеальний фактор буття особистості. Ці відкриття, як і те, що міф — це стихійна поезія і початковий матеріал будь-якої художньої творчості, прийнято називати відкриттями саме романтиків. Народившись ще в донаціональний період людської історії, художня творчість передає дух народу від покоління до покоління, формує їхню духовну субстанцію і виступає об'єднуючим началом національної самосвідомості і художнього феномена. Такі теоретичні висновки М. Костомарова були не абстрактним теоретизуванням, а дійовим інструментом аналізу як минулої художньої творчості, так і її сучасного стану й розвитку. Одна з характеристик поезії Т. Шевченка, сформульованих М. Костомаровим, випливає безпосередньо саме з цих його міфологічних спостережень. Мається на увазі, зокрема, думка про "випереджаючі" поетичні ідеї Т. Шевченка. М. Костомаров з цього приводу писав так: "Він (Шевченко. — М.Н.) не належить до тих поетів, які тільки засвоюють існуючі образи вислову; у нього — не підмічене в народу, але й не вигадане самим особисто; у нього те, чого, може, народ ще не говорив, але що здатен уже сказати". Ця, по суті, наукова метафора виражає зміст міфологічного типу мислення, який є, з одного боку, колективним феноменом, а з іншого — символом можливого розвитку художньої свідомості того феномена.
Шлях М. Костомарова до таких висновків був типовим для представників історичної школи. Ще в молоді (харківського періоду) роки він на якомусь етапі своєї літературної освіти був глибоко вражений художньою силою і своєрідністю українського фольклору. Прочитавши, зокрема, збірник М. Максимовича "Малороссийские песни", він писав в автобіографії: "Мене вразила й захопила непідробна принадність малоросійської народної поезії, я навіть не запідозрював, щоб така вишуканість, така глибина і свіжість почуттів були в творах народу, такого близького мені, але про якого, як з'ясувалося, я нічого не знав. Малоросійські пісні до того захопили всі мої почуття й уявлення, що через якийсь місяць часу я вже знав напам'ять весь збірник Максимовича, потім узявся за інший його збірник, ознайомився з історичними думами і ще більше захопився поезією цього народу".