- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
А в ці часи дома, в материковій Україні, маховик кон'юнктурного літературознавства набирав нових і нових обертів. Головною подією 1946 р. став вихід у Києві очікуваного "Нарису історії української літератури". У виступі О. Білецького "25 років українського радянського літературознавства" цей "Нарис..." згадувався як завершена вже і здана до друку робота, підготовлена науковими співробітниками Інституту літератури імені Т. Шевченка АН УРСР С. Масловим, Є. Кирилюком і
C. Шаховським. В опублікованому варіанті серед авторів цієї праці значилися також М. Плісецький, М. Ткаченко, І. Пільгук. Загальне редагування "Нарису..." здійснили С. Маслов і Є. Кирилюк.
Сам авторський колектив оцінював "Нарис..." досить скромно: у передмові до книги зазначалося, що цю працю не стільки створено, скільки "складено" ("оглянуто", "схарактеризовано"), причому — "далеко від культурних центрів України, у важких умовах евакуації", що позначилося "негативно на глибині з'ясування окремих питань, на повноті в збиранні матеріалу, на точності в наведенні цитат і передачі окремих фактів"25. Це був, по суті, стислий конспект раніше відомих історико-літературних праць, зокрема й праць М. Возняка, М. Грушевського, С. Єфремова, на які, проте, не робилося ніяких посилань через їхню "одіозність". Огляд літератури радянського періоду зроблено на основі існуючої критичної літератури 20—30-х років, але з вилученням із неї будь-яких згадок про всіх репресованих письменників і критиків того часу. А коли когось і згадували, то тільки в дусі найжорсткіших політичних звинувачень. Наприклад: "Особливо реакційну роль відіграли в ті часи троцькісти й бухарінці... В Україні літературний процес мав те ускладнення, що тут у галузі теорії троцькісти й бухарінці блокувалися з буржуазними націоналістами. Речником цього блоку виступив у 1925—1926 pp. М. Хвильовий. Маскуючись радянськими фразами, буржуазні письменники в свій час випустили низку книг. В цілому вони мали дві тенденції. Одна з них, так звана лінія "активного романтизму", розробляла образи сильних, волюнтаристського типу людей фашистського складу. Таким, наприклад, був образ Аглаї в романі Хвильового "Вальдшнепи". У буржуазній літературі тих років були вже образи, подібні до Аглаї, і — що дуже характерно — це були типи політичних бандитів часів громадянської війни. Так, наприклад, В. Підмогильний героєм повісті "Третя революція" вибрав Махна, Слісаренко — героєм роману "Чорний ангел" обрав іншого бандита і т. д." (241—242). Добір політичних означень щодо письменників і їхніх героїв, як видно, авторів не дуже регламентував і не зобов'язував до будь-якої диференціації. Для них " троцькістський ", "буржуазний", " націоналістичний ", "фашистський" чи "бандитський" означало практично одне й те ж, підміняючи собою і науковий аналіз, і естетичне поцінування літературних явищ та процесів.
Давня і нова українська література розглядалася в "Нарисі..." за періодами, що були окреслені у працях С. Єфремова, М. Грушевського та ін. Назви тим періодам давалися, щоправда, за просторово-часовим критерієм, але у кожному випадку наголошувалося, що йдеться таки про "українську літературу": "Українська література XI—XVIII століть", "Українська література XIX і початку XX століть" тощо. Це згодом у спеціально прийнятій постанові ЦК КП(б)У буде розцінене як "буржуазно-націоналістичний дух", бо ж нібито недостатньо чітко в
"Нарисі..." розрізнялося, що, скажімо, література часів Київської Русі — це не тільки українська, а також і російська та білоруська, що українська література "завжди" розвивалася під впливом російської та ін. Одне слово, як зазначалося в партійній постанові, автори "перекрутили марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі". Крім того, за постановою, "Нарис..." не піддає "критиці політичні засади ліберальної течії в українській літературі (П. Куліш, Б. Грінченко та ін.)", не показує "в літературі боротьби партії і радянського народу за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні" та ін. І дуже вже нарікала постанова на те, що "поява такого шкідливого "Нарису..." не зустріла належної відсічі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України. Цього було цілком достатньо, щоб "Нарис..." був вилучений з книжкового обігу, а над його авторами зависли хмари ідейної, а отже, й фахової ущербності. Найбільше від цього постраждала освітня справа і літературно-критична думка України загалом. Адже, незважаючи на те, що "Нарис..." був далеко не повним в осмисленні матеріалу, що саме осмислення здійснювалось з антинаукових, утилітарно-класових позицій, він давав хоч якусь інформацію про український історико-літературний процес і міг стимулювати розвиток і академічного, і вузівського літературознавства. Тим більше, що окремі розділи "Нарису..." (зокрема розділи про давню літературу, написані С. Масловим) ще не були остаточно розчиненими в класових вульгаризаціях, а в окремих підрозділах (про М. Костомарова, П. Куліша, Б. Грінченка та ін.) можна було натрапити хоч на якісь об'єктивні літературознавчі судження. Тепер же все це піддавалося анафемі, замикалося в кадебістських спецсховищах, а в критиці та літературознавстві ще глибшою стала кризова ситуація, що офіційно іменувалася боротьбою за чистоту літературних рядів.
Директивну роль у цій "боротьбі" відігравали переважно виступи перед ученими й письменниками партійних функціонерів та програмні (передові) статті в періодичних виданнях, зокрема в "Літературі і мистецтві", що після війни знову прибрала назву "Літературної газети". За прикладом виступу М. Хрущова на сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 р. ("Українська література", 1944, № 3—4), який (не без допомоги, звичайно, своїх літконсультантів) означив і тематику, і проблематику майбутньої письменницької праці ("героїчна боротьба нашого народу з німецько-фашистськими загарбниками... українсько-німецькими націоналістами", "подвиги наших людей в тилу ворога і на відбудові народного господарства", "велика дружба радянського народу", "слава великому Сталіну!" та ін.), письменницька газета теж послідовно підказувала, про що і з яким пафосом повинні писати літератори, часом детально розтлумачуючи, якими в них мають бути сюжети, конфлікти, герої і навіть жанрові форми. У статті "Вогонь літератури і мистецтва по українсько-німецьких націоналістах" зазначалося, що "остаточно знищити... облудних ворогів", тобто українсько-німецьких націоналістів, повинна драматургія, "можливим персонажем" у якій повинен бути такий "тип": "закінчений мерзотник, зрадник батьківщини, гітлерівський агент і огидний дворушник, що всіма силами прислужувався німцям, а тепер намагається обдурити радянську владу...".
Водночас письменницька газета не залишала поза увагою і тривожний, на її думку, стан у критичному цеху літератури. У статті "Нам потрібна активна творча критика" йшлося, зокрема, про низький професійний рівень її, про недостатню ідеологічну вимогливість, про незадовільне кадрове зростання та ін. "Кадри професійних критиків у Спілці письменників нечисленні, але й ті, що є, працюють незадовільно. Мало вогню, пристрасті, мало турботи про зростання всієї літератури помітно в працях деяких критиків", — з докором, але поки що без називання імен, писала газета, не пропонуючи і практичних виходів з названої ситуації.