- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
Однак те, що нібито "недоробляла" професійна критика, активно брали на себе партійні постанови і резолюції. Постанова ЦК КП(б)У про "Нарис..." була не якимось винятком, а добре відпрацьованою ще в довоєнні часи закономірністю. Протягом перших повоєнних років подібні постанови ставали нормою літературного життя, заганяючи талановитих письменників у дедалі глухіший кут несвободи, а спритних ділків від літератури підносячи на нові й нові п'єдестали офіційної слави і вседозволеності. Усе починалося з центру. У серпні 1946 р. ЦК ВКП(б) ошелешив літературу і мистецтво постановами "Про журнали "Звезда" й "Ленинград", "Про репертуари драматичних театрів і заходи до його поліпшення", а в лютому 1948 р. публікується постанова "Про оперу "Велика дружба" В. Мураделі". В них шельмували письменників А. Ахматову й М. Зощенка, вказували на "недостатній реалізм" у творчості видатних композиторів тощо. Українські більшовики активно продукували подібні постанови з ухилом у "місцевий" літературний матеріал, де відшукували не стимулюючі фактори мистецького розвитку, а "ворожі диверсії", які треба негайно викрити й затаврувати. Крім постанови про "Нарис...", у 1946 р. з'явилися також постанови партії "Про журнал "Вітчизна", "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення". Невдовзі було прийнято спеціальні постанови про "серйозні помилки" в опері К. Данькевича "Богдан Хмельницький", про "націоналістичний вірш" В. Сосюри "Любіть Україну" та ін. У роки хрущовської "відлиги" та горбачовської "перестройки" всі ці постанови нібито були скасовані, але протягом кількох десятиліть служили своєрідною гамівною сорочкою для мистецтва, яка іменувалася "турботою партії" про його розвиток. Це призводило до подальшого розмивання самого уявлення про художню творчість, до нівеляції мистецьких особистостей, до відвертого вандалізму в сфері духовності. Симптоми всього цього наочно виявлялися вже в такому "шедеврі" колективного віршоробства, як "Слово великому Сталіну від українського народу" ("Українська література", 1944, № 12), до якої приклали руки тринадцять поетів, серед них і П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, і їхні молодші колеги-віршувальники (Я. Городеькой, Г. Плоткін, М. Шеремет та ін.), голоси яких були однаково безбарвними й позалітературними, бо видушеними з себе в рабському поклоні перед тираном. А подавалося це все як голос усього народу, про що свідчила і додана від редакції примітка: "Обговорено на зборах громадян міст і сіл Радянської України... підписали... 9 316 973 чоловіка".
Тим часом справжні спроби письменників заговорити голосом народу натрапляли в офіційній критиці на шалений спротив, розперезане критиканство. Одним із перших об'єктів такої "критики" став роман Ю. Яновського "Жива вода". У доповіді О. Корнійчука на пленумі СРПУ 15 вересня 1947 р. ("Про виконання Спілкою радянських письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград") гнівно наголошувалось, що Ю. Яновським у цьому романі керувало лише одне бажання: "Зібрати все найгірше, згустити чорні фарби, показати все найбрудніше в людині". Звідки все це в письменника? — запитував доповідач і відповідав: "Тов. Яновський ще не до кінця переборов у собі рештки того капіталістичного, буржуазно-націоналістичного світогляду, який він мав, коли був близьким до ВАПЛІТЕ... Яновський тоді низько схилявся перед буржуазною Європою, тоді, коли хвильовісти, ВАПЛІТЕ орієнтували нашу літературу на буржуазну Європу, хотіли відірвати українську культуру від братньої нам російської культури". Подібні вади О. Корнійчук у цитованій доповіді знаходив також у М. Рильського (поеми "Мандрівка в молодість", "Слово про рідну матір", "Я син Країни Рад"), який, крім усього, будучи головою Спілки письменників, "не боровся, як належить комуністові, з проявами націоналізму", І. Сенченка (повість "Його покоління"), О. Довженка (неопублікована "Україна в огні") і єврейського письменника І. Кіпніса, "який дозволив собі виступити в буржуазно-націоналістичній, сіоністській газеті в Польщі", Л. Смілянського критиковано ще й за те, що він написав "буржуазно-націоналістичний твір і виступив проти найсвятішого, що в нас є, чим озброїли нас Ленін і Сталін, — проти дружби народів. Він виступив проти російського народу". У резолюції пленуму перелік критикованих письменників був значно розширений, але в основному за "низький ідейно-художній рівень творів" і "слабку теоретичну озброєність їх авторів". Значну частину вини при цьому покладалось на літературну критику: "Окремі літературні критики плетуться в хвості відсталих і чужих настроїв, вихваляючи політично шкідливі твори (стаття Л. Хінкулова про "Живу воду" Ю. Яновського, статті Є. Кирилюка про М. Рильського і Л. Новиченка, про творчість О. Довженка, П. Карманського, М. Рильського та ін.)".