- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Літературна діяльність ю. Шереха як критика
Розвиток цього мислення, проте, в 70—80-х роках ішов переважно фрагментарними шляхами: освітлювались нерідко лиш "виїмки" з літературного процесу, а загальний погляд на нього ніби відкладався "на потім". Таке враження, принаймні, складається від статей і оглядів, що містилися в цей період у журналі "Сучасність", від збірників і монографічних студій Ю. Шереха, Б. Кравціва, С. Козака, І. Фізера, О. Горбача, Ю. Бойка-Блохіна, Г. Грабовича та інших авторів з українського зарубіжжя. Були серед їхніх публікацій (деякі з'являлися спочатку англійською, польською чи німецькою мовами) по-справжньому добротні студії окремого якогось питання (як, скажімо, в збірнику "Українська романтика і неоромантика на тлі європейських літератур", 1985; у книжці С. Козака "Українські письменники і мислителі з Кирило-Мефодіївського братства", 1990 чи в монографії Г. Грабовича "Шевченко як міфотворець", котра в 1991 р. перекладена Соломією Павличко з англійської мови і видана в київському видавництві "Радянський письменник"). Однак на концептуальне прочитання всієї літературної історії України ніхто з авторів не зважувався. Не зважувався на це також Ю. Шерех у трьох збірниках статей "Не для дітей", 1964; "Друга черга", 1978 і "Третя сторожа", 1991. Принагідно він зауважував, що літературну критику вважає для себе побічним (поряд із мовознавством) заняттям, але така позиція не зашкодила йому дати власне розуміння багатьох явищ української літературної історії. Це виявилося, зокрема, в уже згадуваній рецензії автора на "Історію..." Д. Чижевського, де зроблено припущення, ще ця праця була б ще вагомішою, якби була не "історією імен", а "історією творів". Інакше кажучи, Ю. Шерех підводив ґрунт під думку, що не слід "замикати" письменників у рамки одного якогось стилю, бо вони в більшості випадків є поліфонічними, належать різним літературним стилям і напрямам. Такими, в усякому разі, були І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко і, зрештою, кожен справжній художник. Міркування Ю. Шереха про творчість Т. Шевченка, яка в "Історії..." Д. Чижевського віднесена до романтичного стилю, з цього погляду дуже показове. "Зв'язки Шевченка з романтизмом незаперечні, — пише Ю. Шерех. — Але не менш незаперечне й те, що замкнути його в межі "київської школи" чи "пізньої романтики" — все одно, що на клітці тигра написати "кішка". Петров у своїй статті "Естетична доктрина Шевченка" показав, як усупереч законам часу в творчості Шевченка пробивалися елементи геть пізнішого сюрреалізму. Євген Пеленський у своїй книжці "Шевченко-класик" помилявся, охрещуючи пізнього Шевченка класицистом. Але він мав рацію, що елементи класицистичного стилю з'являлися тоді у поета. Інакше кажучи, марно вкладати Шевченка в будь-який "ізм". Бо такою ж мірою, як він був зв'язаний із своєю добою, такою ж мірою він не вкладався в неї".
Ідею написати "історію творів" української літератури Ю. Шерех продуктивно зреалізував у студіях про поему І. Франка "Мойсей" ("Другий "Заповіт" української літератури"), про памфлети М. Хвильового ("Літ Ікара"), про деякі твори М. Куліша, В. Барки, В. Підмогильного та ін. Крім того, послідовним у дослідника є прагнення бачити українську літературу (і материкову, і діаспорну) як єдиний організм і водночас — у контексті літератури світової. Неординарними є багато інших думок, висловлених у його студіях, зокрема про суть новаторства в мистецтві як появу нових стилів, як ускладнення форми художнього мислення та прагнення письменників до реалізму; про "позадітературність" літератури соціалістичного реалізму, котра, наприклад, жанрове розмаїття літератури звела до двох жанрів (ода режимові і донос); про складні шляхи розуміння понять "європеїзація" і "велика література" (пройдені в середовищі літераторів з МУРу); про "галілеївський" тип покаянь М. Хвильового, з якими він виступав після "партійного розносу", а потім знову повторював, що вона (українська література) все-таки "крутиться" не в партійний бік.
Всі ці та низка інших питань, порушених Ю. Шерехом, потребують не просто уваги, а ґрунтовного опрацювання й розвитку в усьому українському літературознавстві. У другій половині 80-х років в материковій Україні в цьому напрямку певні зрушення спостерігалися. Але відбувалися вони з неабиякими потугами і з повсякчасними "огляданнями назад", у соцреалістичне уявлення про творчість і історико-літературну науку. У 1985 p., скажімо, журнал "Радянське літературознавство" ще міг з усією серйозністю засвідчувати і свою, і "класиків української радянської літератури" відданість "сургучевій лінії" (як сказав би М. Куліш) партійно-ленінської естетики. Тоді було відведено журнальну площу для висловлювань двадцяти трьох українських письменників (М. Бажан, А. Головко, О. Довженко, О. Корнійчук, Іван Ле, А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Смолич, В. Сосюра, М. Стельмах, П. Тичина, Ю. Яновський, О. Гончар, І. Драч, П. Загребельний, М. Зарудний, В. Канівець, В. Козаченко, В. Коротич, Ю. Мушкстик, В. Олійник, Д. Павличко) про можливість справжніх літературних здобутків лише "на позиціях глибоко усвідомленої партійності", а також для міркувань про те, як стаття Леніна "Партійна організація і партійна література" ставала "керівною ідеєю, формуючим чинником літератури соціалістичного реалізму", котра, мовляв, тим і важлива, що робила завжди "партійну справу". В цьому ж дусі творилися опубліковані того ж 1985 р. монографії на зразок "Ленінська концепція партійності літератури", "Партійність, народність і художнє новаторство літератури" та інші, авторство яких уже практично не мало значення, оскільки це була вже навіть не псевдовченість, а цілком очевидна передсмертна агонія хибної методологічної доктрини.