- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
Чи не є згадана "одностильовість" шляхом до ізольованості, замкненості української літератури? Думається, що ні. В 90-х роках з'явилося немало публікацій, які свідчать, що Україна з її літературою на різних історичних етапах була неодмінною складовою частиною світового контексту, обов'язковим предметом для сприйняття як самодостатнього феномену. Давніший період цієї проблеми ґрунтовно досліджений Д. Наливайком у праці "Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI—XVIII століть" (1998), а новіший — у колективній роботі за редакцією того ж автора "Українська література в системі літератур Європи і Америки XIX—XX ст." (1997). Якщо перша праця належить більше до імагології (галузі історичної компаративістики), ніж "чистого" літературознавства, то друга являє собою суто літературознавчу студію про означений у її назві аспект дослідження. На великому фактичному матеріалі автори роботи розкрили глибоку включеність українського письменства у літературний процес двох континентів і його активну співпрацю в цьому процесі. Контактно-генетичним зв'язкам, проте, відведено в дослідженні щонайменше місця, зате перевага надана порівняльно-типологічним студіям, суб'єктом яких виступають стильові течії і жанрові структури. Саме за ними тільки й можна характеризувати рівень тієї якості, яку українська література привносить у світову і навпаки — сприймає із світової в лоно власної художності.
Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
Діапазон осмислень при цьому виявився надто широким і в тематичному, і в методологічному аспектах. Біблійні мотиви, наприклад, стали предметом розгляду щодо творчості Т. Шевченка і Лесі Українки (М. Павлюк, І. Бетко); Д. Наливайко простежив типологію українського реалізму на європейському тлі; Г. Сиваченко і В. Агеєва глянули на творчість В. Винниченка та М. Хвильового в контексті європейських анти утопій та стильових шукань початку XX ст. тощо. Органічним у розгляді цих проблем могло б бути, до речі, і дослідження В. Панченка "Будинок з химерами. Творчість В. Винниченка 1900—1920 pp. у європейському літературному контексті*, але воно вийшло 1998 р. окремим виданням. Так само окремими виданнями вийшли вагомі монографії з питань української компаративістики Л. Грицик ("Орієнталістика А. Кримського в українському літературному процесі XIX — початку XX століття", 1994), Л. Задорожної ("Вірменська література і Україна", 1995), О. Мушкудіані ("Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини 20—30-х років XX століття", 1991), Р. Чілачави ("Сходження на Зедазані", 1995), М. Мок лиці ("Модернізм у творчості письменників XX століття", 1999), І. Папуш і "Modus oriental is. Індійська література в рецепції І. Франка (2000), збірник студій З. Геник-Березовської "Грані культур" (2000) та ін. Більша частина останньої праці присвячена взаєминам української літератури з європейськими (переважно — слов'янськими) літературами. Ракурс аналізу тут обрано, як правило, стильовий. Він дав змогу цій неординарній в українській діаспорі дослідниці осмислити (хай і фрагментарно) дуже суттєві віхи літературно-художнього розвитку від епох бароко й романтизму до модерністських та постмодерністських явищ у літературі XX ст. Говорячи про особливості дослідницької праці З. Геник-Березовської, М. Коцюбинська зауважує: "Аналіз конкретний, без "барабанного" офіціозу, із зважуванням справжніх набутків і скороминущої кон'юнктури, з тверезим усвідомленням того, що кількісні показники, досить-таки значні, тут таки переважають, на жаль, якісні відкриття... Що культурних явищ, на жаль, обмаль. Що справжні цінності й неповторне обличчя української культури за тією подекуди камуфляжною хвилею побачити нелегко". Йдеться тут про чесько-українські культурні взаємини, але подібне можна повторити і про всі інші аспекти досліджень З. Геник-Березовської, і, на жаль, багато про що з сучасного літературознавчого процесу. Справжні цінності в ньому інколи побачити нелегко. "Виручають" почасти або підсумково-проблемні видання (на зразок вибраного Є. Сверстюка "На святі надій", 1999), монографій "Суворий аналітик доби" В. Мельника (1995), "Випробування істиною" Б. Мельничука (1996), або перевидання класичної спадщини літературознавства (Л. Білецький. "Основи української літературно-наукової критики", 1998 — упорядник М. Ільницький; І. Нечуй-Левицький. "Українство на літературних позвах з Московщиною", 1998 — упорядник М. Чорнопиский; М. Євшан. "Критика. Літературознавство. Естетика", 1998 — упорядник Н. Шумило; С. Петлюра. "Статті", 1993 — упорядник О. Климчук; Ю. Луцький. "Літературна політика в радянській Україні 1917—1934", 2000), або монографічні дослідження про наукову спадщину таких постатей в українській духовності, як М. Сумцов (І. Ши-шов. "Українознавець", 2000; Д. Донцов (С. Квіт. "Дмитро Донцов", 2000), ціла китиця імен у збірниках В. Качкана "Хай святиться ім'я твоє" та ін. На цьому тлі інколи важко збагнути, чому з'являється в деяких авторів бажання обов'язково видати окремою "книжкою" всілякі нотатки чи, в кращому разі, медитації, яким місце не далі, ніж у миттєвій периферійній періодиці (Ю. Андрухович. "Дезорієнтація на місцевості", 1999; І. Лучук. "Триєдине поезієзнавство", 1998; К. Москалець. "Людина на крижині", 1999 тощо). "Таке легковажне літературознавство з'являється тоді, — сказала у приватній розмові Т. Гундорова, — коли автори (наприклад, К. Москалець) пишуть не про літературу, а про себе". Інша назва "просебеписання" — літературщина. Вона, виявляється, може відлунити не лише в художніх спробах ("Дзеньки-бреньки" В. Даниленка, 1997; "Уліссея" І. Лучука, 1999 та ін.), а й у літературній критиці, що інколи ховається за есеїзмом. "Хоч якеньке, та своє", — пише І. Лучук (с. 3). "Автор застерігає за собою право різноманітного написання... як йому, авторові, захочеться", — пише Ю. Андрухович (с. 84). "Часом хочеться бути не — собою", — пише К. Москалець (с. 20) і це йому інколи вдається: коли справді професійно аналізує, наприклад, книжку про модернізм С. Павличко (с. 161 — 181) чи в "Страстях по вітчизні" шукає розіпнутого на хресті політики й поезії В. Стуса (с. 209—254).