Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ZM_3_Lektsiya_1.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
130.56 Кб
Скачать

Змістовий модуль № 3

Наукова комунікація як складова фахової діяльності

Лекція 1: Українська термінологія в професійному спілкуванні

План

  1. Історія й сучасні проблеми української термінології.

  2. Термін та його ознаки.

  3. Способи творення термінів.

  4. Нормування, кодифікація та стандартизація термінів.

  5. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху.

  6. Українські термінологічні словники.

Література

Основна:

  1. Васенко Л.А., Дубічинський В.В., Кримець О.М. Фахова українська мова: Навч. посібн. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 67-100; С. 122-134.

  2. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. 3-є вид. – К.: Каравела, 2010. – С. 131-143.

  3. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – Львів, 1994.

  4. Туровська Л. Українська термінологія і сучасність // Українська мова. – 2003. – № 4. –

С. 167-171.

Додаткова:

  1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія: Навч. посібник. – К.: Академія, 2006. – С. 270-272.

  2. Веклинець Л. Становлення української психологічної термінології // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 26-29.

  3. Загнітко А.П., Островська Л.С. Сучасне ділове українське мовлення: Навч. посібник. – Донецьк: ДІТБ, 2001. – С. 59-61.

  4. Кияк Т.Р. Граматичні аспекти стандартизації української термінології // Мовознавство. – 1993. – № 1. – С. 35-38.

  5. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. – К.: Вид-во Київс. у-ту, 1970. – С. 207-302.

  6. Кочерга О., Непийвода Н. Тенденції української термінологічної лексики // Урок української. – 2000. – № 3. – С. 25-29.

  7. Лещук Т. Проблеми уніфікації науково-термінологічних словників (з погляду лексикографічних засад) // Українська мова. – 2005. – № 2. – С. 45-55.

  8. Токарська А.С., Кочан І.М. Культура фахового мовлення правника: Навч. посібн. – Львів: Світ, 2003. – С. 44-58.

  9. Циткіна Ф.А. Термінознавство на Україні й аспекти зіставних досліджень // Мовознавство. – 1993. – № 2. – С. 67-72.

Для конспектування:

  1. Іванова О. Термінологічні словники: класифікаційні ознаки // Українська мова. – 2006. – № 4. – С. 84-93.

    1. Історія й сучасні проблеми української термінології

Українська термінологія впродовж майже двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження, хоча через історичні обставини як мова загалом, так і термінологія як її складова частина не завжди мали право вільно й беззастережно виконувати свої функції, обслуговуючи різні сфери суспільного життя.

Термінознавство як окрема сучасна наука виникло в 30-і роки ХХ ст. на стикові лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук. Основними поняттями термінознавства є поняття “термін”, “термінологія” та “терміносистема”, що в своїй сукупності складають предмет дослідження термінознавства. Під термінознавством розуміють науку, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їхнього створення та функціонування. При наявності близько 20 визначень поняття “термін” найбільше природа цього мовного явища розкривається у визначенні його як лексичної одиниці (слова чи словосполучення), що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя тощо. Сукупність термінів різних галузей людського знання складає термінологію.

Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огоновський, які доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних галузей, прагнучи того, щоб термінологія була “всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного” (Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Укр. термінознавство. – Львів, 1994. – С. 144). Саме ж термінознавство пройшло складний шлях свого становлення й розвитку.

На сьогодні національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого національного відродження. На запити середньої та вищої освіти, різних галузей наукових знань упродовж 90-х років минулого століття з’явилася ціла низка термінологічних словників, що тією чи іншою мірою заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. При цьому термінологічне словникарство успадкувало від попередніх десятиліть як багаті національні традиції термінографії наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, так і наслідки її тотального винищення у 30-х роках минулого століття.

Українська наукова термінологія має півторастолітню історію й зародилася в другій половині ХІХ ст. Виокремлюють чотири періоди її розвитку:

  1. зародження української термінології: поява наукових термінів у журналі “Основа”; нагромадження термінологічного матеріалу в Галичині; збирання й стихійне творення назв математичних, фізичних, хімічних, біологічних, лінгвістичних та інших наукових понять у Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ – 10-ті роки ХХ ст.);

  2. організована та координована робота щодо творення й опрацювання української наукової термінології (20-ті роки – перша половина 30-х років ХХ ст.). У цей час над розробкою української наукової термінології працювала спеціальна наукова комісія природничого відділу Інституту української наукової мови;

  3. наближення української термінології до російської під тиском мовної політики радянського уряду (друга половина 30-х – 80-і роки ХХ ст.);

  4. відродження та активізація термінотворчих процесів у незалежній Україні, усталення української наукової термінології (з 90-х р. ХХ ст.).

На сьогодні найбільші термінологічні центри в Україні знаходяться в Києві, Харкові та Львові. Зокрема, Львівський термінологічний центр при кафедрі української мови Львівського національного університету; успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця установа при державному університеті “Львівська політехніка”; це Комітет науково-технічної термінології, що виконує державне замовлення на створення держстандартів.

Враховуючи гостру потребу в російсько-українських та україно-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 р. створила спеціальну Словникову комісію під головуванням академіка Й.З. Штокала. Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік М. Погребняк, з ініціативи якого в 1970 р. було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування й нормалізації наукової термінології.

Заслуговують на особливу увагу підготовлені в інституті мовознавства ім. О.О. Потебні за участю фахівців різних галузей знань великі російсько-українські словники – технічний, який уміщує 80 тис. термінів, сільськогосподарський – 40 тис., радіотехнічний – 30 тис. термінів.

Небувале піднесення термінології спостерігаємо з початку 90-х років, що викликано впровадженням Закону “Про мови в Україні”, діяльністю Товариства української мови “Просвіта”, проголошенням незалежності України. До словникарської роботи залучилися численні індивідуальні дослідники, творчі колективи, спеціалізовані організації, зокрема Термінологічна комісія з природничих наук при Національному університеті ім. Т. Шевченка, фізико-математично-астрономічна термінологічна комісія при Інституті фундаментальних досліджень Української наукової асоціації, Видавничо-термінологічна комісія при Львівській політехніці, Термінологічна група при Чернівецькому державному університеті.

Під егідою Комітету наукової термінології, Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні, Інституту української мови було підготовлено й видано фундаментальну академічну працю – “Російсько-український словник наукової термінології” в 3-х томах (Київ, 1994-1998).

Видавнича спілка “Словник”, фундатором якої є Львівський державний медичний університет, здійснила низку лексикографічних проектів. Серед них – “Орфографічний словник українських медичних термінів” на 29 тис. слів, який уклали Л.І. Петрух, І.М. Головко, О.Я. Томашевська. Широке визнання фахівців-медиків і лінгвістів отримав виданий спілкою двотомний “Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник” (Львів, 1995), який охоплює 33 тис. термінів.

Потужний поштовх до розвитку термінології й термінографії дають регулярні міжнародні конференції: “Проблеми української термінології. СловоСвіт”, що відбувається під егідою Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології на базі Національного університету “Львівська політехніка”; “Українська термінологія і сучасність”, організована Інститутом української мови НАН України.

Уперше вийшла в світ низка навчальних видань з українського термінознавства. Підручник “Українське термінознавство” (Львів, 1994) Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк розглядає українське словникарство в руслі розвитку української термінології і становлення науки про неї. Раритетне видання – “Українська науково-технічна термінологія. Історія і сучасність” (Львів, 1999) Г. Наконечної – визнане науковцями й активно використовується в навчальному процесі.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]