- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
Відкриті Дж. Віко, Й. Гердером і романтиками генетичні зв'язки професійної творчості з фольклором та буттям певного народу (національною своєрідністю його) зумовили, як уже наголошувалось, інтерес науки до першовитоків фольклору і генезису художньої свідомості загалом. Старішими за фольклор (чи його предтечу) витрактовувалися міфи, які у давні часи були і мистецтвом, і наукою. Вони народилися як словесний вияв людських вірувань, структурною основою яких було дуалістичне уявлення людини про існування в світі двох непримиренних начал: добра і зла. Перше підтримувалось "позитивними", а друге — "негативними" богами. У християнській (єдинобожній) міфології ці функції були віддані відповідно богу і дияволу. Відтворюючи чи пояснюючи життєві ситуації, людина тому й звеличувала божі (добрі) діла та вчинки і таврувала всяку диявольщину. Такий "сюжет" характерний, як з'ясувалося, для міфів усіх народів, але з певними (національними, сказати б) відмінностями: в мові, образній символіці, формах персоніфікації злих і добрих сил тощо. Для вивчення всього цього й народжується відповідна наука — міфологія.
Перший етап розвитку цієї науки дістав назву символічного, оскільки природа міфа трактувалась як символізація навколишніх явищ, котрі фіксувались у людській психіці у вигляді двох протилежностей: світло й пітьма, сонце й зоряне небо, холод і тепло, чергування пір року та ін. Наочні наслідки цих психологічних розмежувань позначалися насамперед на мові, яка на зорі людського мислення була єдиною і лише з часом почала зазнавати діалектних відгалужень. Такі ж відгалуження характерні і для образної мови, першовитоки якої прийнято шукати у східних народів. Звідти вони поширилися на Захід, набуваючи відповідно західної специфіки, яку можна помітити інколи тільки завдяки інтуїції дослідника, отого "здорового глузду", про який говорив не раз Дж. Віко. Його ідею на якомусь етапі розвитку естетичної думки підхопив німецький учений Г. Крайцер (1771—1858). Він назвав інтуїцію специфічною духовною організацією в людині, був основоположником символічного напряму в міфологічній галузі історичної школи. Крайцер доводив, що названа духовна організація в людській психіці є основою і міфологічної, і професійно-художньої творчості (головна його праця з цієї проблеми "Символіка й міфологія давніх народів, особливо греків" вийшла 1810 p.).
З'ясувати відмінність між єдиними в основі своїй міфами різних народів можна вже не тільки шляхом інтуїції, а й шляхом історичних порівнянь. Відтак народжується порівняльно-міфологічний напрям в історичній школі, для якого основним матеріалом є мова міфів. Що далі в глибину віків, то в мові тій спостерігається більше спорідненого, ніж відмінного. Отже, існувала-таки в минулому єдина прамова, залишки якої в діалектних та образних формах дають змогу пояснити природу пракультури різних народів. Про окремі риси цієї пракультури можна судити, аналізуючи вцілілі міфи, які передавалися від покоління до покоління шляхом усної традиції. Щоб порівняти їх, треба насамперед порівняти їхню мову. Німецькі дослідники Боп, Шляйхер і пізніше один із братів Грімм — Яків — довели, що мова (і в лінгвістичному, і в художньому розумінні) є не застиглим конгломератом, а живим організмом, що розвивається так, як і будь-яка жива істота, котра перебуває в певному історичному середовищі. Зайнявшись порівняльним мовознавством, Я. Грімм встановив зв'язки між мовою, віруваннями і міфами, в яких і формувався той вид творчості, що пізніше буде названий поезією, тобто продукт власне художньої творчості. Порівняльна методика дає змогу виявити національну специфіку цієї поезії в різних народів.