- •Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками
- •Специфіка науки про літературу
- •Періодизація
- •Особливості розвитку українського літературознавства і зв'язок його із світовою наукою про літературу
- •Фольклорне і художнє літературознавство
- •Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства
- •Епоха Ренесансу і розвиток неокласичної (поетикальної) школи в науці про літературу
- •Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства
- •Спроби утвердження історії літератури як науки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві
- •Перші вияви протистоянь нормативних та антинормативних методологій
- •2. Період нової літератури і формування історичної школи в літературознавстві Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII—XIX ст.
- •Формування історичної школи як вияв романтизму в науці про літературу
- •Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та перші спроби її критичного осмислення
- •Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури
- •М. Максимович і його принципи наукового аналізу літературних творів
- •"Романтичне літературознавство" авторів "Руської трійці" та "Кирило-Мефодіївського братства"
- •Міфологічний напрям у літературознавстві та розвиток Його в працях м. Костомарова
- •М. Костомаров про сучасний літературний процес. Стаття "Огляд творів, писаних малоруською мовою"
- •Панько Куліш як один з основоположників української літературної критики нового періоду
- •Естетичні погляди т. Шевченка
- •Висновки і перспективи розвитку історичної школи
- •3. Наука про літературу в епоху реалізму і подальший розвиток історичної школи Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи
- •Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" о. Пипіна
- •"Історія літератури руської" о. Огоновського
- •"Очерки истории украинской литературы" м. Петрова
- •Наукова спадщина м. Дашкевича і проблеми компаративних досліджень літератури
- •М. Драгоманов і його порівняльна методологія в дослідженні фольклорної та професійної літератури
- •Міфологічна методологія і теорія наслідування "Народницьке" літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи
- •Б. Грінченко і його полеміка з м. Драгомановим ("Листи з України наддніпрянської", "Листи на наддніпрянську Україну").
- •"Історія українського письменства" с. Єфремова
- •"Харківський період" психологічного напряму: теоретичні праці о. Потебні і д. Овсянико-Куликовського
- •Іван Франко і його концепції історії літератури
- •"Із секретів поетичної творчості" , "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року" та інші історико-літературні праці і. Франка
- •Психологічний напрям і феномен психоаналізу
- •Шляхи і долі психологічного напряму в XX ст.
- •4. Філологічна школа і модерні її розгалуження в період новітньої літератури Зміст поняття "філологічна школа" і місце її в історії літературознавства
- •Ситуація в українській науці про літературу на початку XX ст.
- •Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму
- •Дискусія і. Франка і м. Вороного про нові шляхи літератури
- •Статті с. Єфремова "в поисках новой красоты" та і. Франка "Принципи і безпринципність"
- •Критична діяльність авторів з оточення "Молодої музи"
- •Б. Лепкий і його "Начерк історії української літератури"
- •Естетичні позиції літературних критиків з "Української хати"
- •Філологічний семінар у Київському університеті під керівництвом в. Перетца
- •Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років
- •Продовження філологічних традицій в українській діаспорі та в материковому літературознавстві кінця XX ст.
- •5. Становлення і нищення шкіл та напрямів у літературознавстві 20—30-х років XX ст. Ситуація в літературознавстві у зв'язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років
- •Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст.
- •Теоретичні та історико-літературні праці узагальнюючого характеру (л. Білецький, м. Грушевський, м. Возняк та ін.)
- •Дослідницька робота в системі вуан та у вищих навчальних закладах (с. Єфремов, а. Кримський, м. Зеров, п. Филипович, м. Драй-Хмара, к. Копержинський та ін.)
- •Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології
- •Літературна дискусія 1925—1928 pp.
- •Реакція на ситуацію в літературознавстві літературних критиків української діаспори. Д. Донцов
- •Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обґрунтування соцреалізму
- •О. Білецький
- •Більшовицький розгром науки про літературу і реагування на нього літераторів діаспори
- •Я. Гординський: "Літературна критика підсовєтської України"
- •6. Літературознавство 40—50-х років: за ґратами соцреалізму і у вигнанні Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни
- •Активізація соцреалістичного офіціозу в публікаціях ю. Кобилецького, оглядах прози л. Новиченка, ювілейних доповідях п. Тичини та о. Білецького
- •Сталінська розправа з кіноповістю о. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес
- •Класові переоцінки творчості т. Шевченка (д. Тамарченко), п. Куліша й і. Франка (є. Кирилюк)
- •Доповідь м. Рильського "Українська радянська література в дні визволення України"
- •Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі
- •"Історія української літератури. Кн. І" м. Гнатишака
- •"Історія української літератури. Кн. II" д. Чижевського
- •Концепція літературної творчості в критичних виступах членів муРу (в. Петров, ю. Шерех, в. Державін та ін.)
- •Поглиблення кризи в літературознавстві на материковій Україні
- •"Нарис історії української літератури" (1946) і його партійна критика
- •Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
- •Двотомна "Історія української літератури" як політичний донос на український літпроцес
- •Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими
- •"Історія української літератури" д. Чижевського
- •"Розстріляне відродження" ю. Лавріненка
- •Здобутки та втрати авторського літературознавства
- •Українська наука про літературу перед новим етапом розвитку
- •7. "Потепління" в 60-х роках і спроба чергового відродження науки про літературу наприкінці 80-х років Занепад і зовнішня "пристойність" науки про літературу наприкінці 50-х років
- •Рух шістдесятництва в літературній критиці
- •"Історія української радянської літератури" (1964) і вибіркова реабілітація письменників
- •Демагогічні дискусії з приводу -предмета" літератури і "застійні" явища в дослідженні літпроцесу XIX ст. (статті і монографії о. Білецького, м. Бернштейна, п. Волинського та ін.)
- •Спротив ідеологічному наступу на літературу й літературну критику (статті і виступи о. Гончара, і. Дзюби, і. Септичного, є. Сверстюка, в. Стуса та ін.)
- •Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (б. Кравців, і. Кошелівець та ін.)
- •Останні статті о. Білецького і створення "Історії української літератури" у 8-ми томах
- •Літературна критика як жандарм у палітурках (м. Шамота та ін.).
- •Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (с. Єфремов, м. Грушевський, м. Зеров, д. Чижевський та ін.)
- •Зближення діаспорної і материкової науки про літературу
- •Літературна діяльність ю. Шереха як критика
- •Відродження філологічної школи в академічному та освітньому літературознавстві
- •Суперечності розвитку літературознавства в умовах "перебудови"
- •Уроки минулого і сучасні "канонізації"
- •Літературознавство наукове і навчальне
- •Фрагменти літературознавчого "хобі" ю. Шереха
- •Літературна освіта як вияв "нормативного літературознавства"
- •"Історія української літературної критики" р. Гром'яка, "Критики і критерії" м. Ільницького
- •Спроби постмодерного погляду на літературу у дослідженнях г. Грабовича і м. Павлишина
- •Нові "наближення" до етапів і явищ літератури радянського періоду ("розстріляне відродження", "шістдесятництво" та ін.)
- •Феміністичні студії: що від науки, а що від лукавого (о. Забужко, н. Зборовська, в. Агеєва)
- •Дискурсія українського модернізму в роботах т. Гундорової і с. Павличко
- •Міфологічна методологія і вияви її в працях про т. Шевченка.
- •"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (а. Нямцу, в. Нарівська, в. Пахаренко)
- •Акцент на розвитку прозового жанру (г. Штонь) і проблеми "духовного стилю"
- •Компаративістичні дослідження д. Наливайка, з. Геник-Березовської та ін.
- •Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу
- •Перспективи без підсумків
- •Література
Критична "проробка" українських письменників у виступах о. Корнійчука на письменницьких пленумах і з'їздах
Своєрідний підсумок критичним "проробкам" письменників і критиків за буржуазно-націоналістичні "збочення" та інші ідейні хиби було підбито в 40-х роках на другому з'їзді українських письменників, де з доповіддю також виступав О. Корнійчук. Називалися ті ж самі "шкідливі" твори, але взятий був на озброєння і ще один жупел вульгарного критиканства — космополітизм, з яким, на думку О. Корнійчука, "тісно пов'язане питання про формалізм, як один з чужих для нашої літератури творчих методів". Серед вражених космополітизмом виділялася збірка статей І. Стебуна "Історико-літературні нариси" (1947), а до формалістичних належали критичні "вправи" М. Доленга і ще більшою мірою — О. Кундзіча. Адже О. Кундзіч, мовляв, дописався до того, що заявив в одній із статей: "Ми відвикли уявляти собі твір, який зовсім не є твором "про", а лише ускладненим відгомоном гармонії життя". Бачите, що виходить? Метод соціалістичного реалізму "вимагає від художника правдивого, історично-конкретного зображення дійсності", а О. Кундзіча це дратує: мовляв, не твори про життя, не зображення життя, а лише відгомін нам потрібний. А веде цей "відгомін" до ідейно-порочної, пройнятої похмурою філософією зневіри і грубого біологізму в (його) повісті "Як Тарас їхав по Україні". Змішувалися, отже, в одній посудині всі фарби ідеологічних звинувачень письменника, щоб тільки непорушним залишалося соцреалістичне уявлення про творчість, як творчість "про щось". З цієї ж посудини бралися на початку 50-х років і фарби для "замазування" вірша В. Сосюри "Любіть Україну", що написаний був ще 1944 р. У постанові ЦК КП(б)У, яка з'явилася у зв'язку зі статею газети "Правда" "Проти ідеологічних перекручень в літературі", наголошувалося на правильності висновку газетної статті про слабке керівництво ідейно-виховною роботою з боку ЦК КП(б)У, внаслідок чого на Україні багато разів видавався ідейно-порочний, націоналістичний вірш В. Сосюри "Любіть Україну", що всемірно захвалювався, особливо М. Рильським, який сам у минулому допускав серйозні ідеологічні помилки30. Цього було достатньо, щоб з осудом поета виступили в періодиці загони критиків, щоб у трудових (аж до тюремних включно) колективах почалося обговорення всіляких літературних "диверсій", а зі шкільних читанок і хрестоматій — виривання сторінок з іменем В. Сосюри (так було в 1948 р. з іменами М. Рильського та Ю. Яновського).
Усі ці ідеологічні акції, спрямовані проти літератури, з науковою критикою ніякого зв'язку, звичайно, не мали. Професійні питання творчості в них якщо й зачіпалися, то тільки в дусі нарікань на вкрай погано розроблені теоретичні питання соціалістичного реалізму. Можна ще було закинути, наприклад, Єлизаветі Старинкевич, що вона "розглядає творчість нашого видатного драматурга — І. Кочерги — як саморозвиток ідей поза часом і простором", вказати Л. Санову, що він у книжці "Сучасний герой і почуття нового" дуже вже однаково розглядає твори О. Гончара, Я. Баша, Ю. Смолича, С. Скляренка, В. Козаченка та ін., "відкидає художню форму, як щось неістотне... І тому такою сірою, нудною, одноманітною, такою збідненою виглядає наша література в книзі критика Л. Санова". Але це були всього лише "епізоди для годиться", які цілком губилися в докорах, що критика "не помітила... рецидивів українського буржуазного націоналізму в повоєнній творчості Ю. Яновського, І. Сенченка... М. Рильського" (Л. Новиченко, Ю. Кобилецький і Л. Хінкулов узялися, мовляв, вихваляти ці ідейно-порочні твори), "з великим залізненням" почала аналізувати помилки "Нарису історії української літератури" тощо.
Академічне літературознавство після "аналізу помилок" "Нарису..." протягом певного часу перебувало в стані шокової невизначеності: нові наукові розвідки майже не публікувалися, кадровий склад науковців майже не поповнювався, в університетах панувало вкрай засоціологізоване начотництво і відчуття страху, що от-от у навчальну аудиторію чи в бібліотечний зал зайдуть "рішучі хлопці" в цивільному і "для профілактики" візьмуть із собою, "куди треба" кількох викладачів, студентів чи аспірантів. А наступного дня, як згадує письменник Л. Вишеславський, котрий наприкінці 30-х років учився і працював у Київському університеті, біля ректорату з'являться обов'язкові списки заарештованих, репресованих, відрахованих протягом минулої доби... Так було аж до рубежу 40—50-х років, коли найбільшим "досягненням" літературознавства стало видання єдиного збірника критичних матеріалів про українську літературу (упорядник С. Шаховський), випуск кількох томів десятитомного зібрання творів Т. Шевченка, що розпочате ще перед війною, і відрядження до Москви на навчання у всесоюзну академію майбутніх докторантів Є. Кирилюка, Н. Крутикової і Д. Чалого.
Зовнішній вигляд процесу дослідження літератури в цей час був, проте, ніби пристойним. Бібліографи твердять, що наприкінці 40-х років в Україні щорічно видавалося близько вісімдесяти назв книг літературознавчого профілю. Але якщо врахувати, що ця цифра обіймає і підручникову, і методичну, і популяризаторську (на зразок пізніших брошур товариства "Знання") книжку, то власне літературознавство в ній виглядатиме аж надто убого. Порівняно часто з'являлися в тогочасній періодиці і прізвища відомих тоді науковців старшого покоління — О. Білецький, С. Маслов, О. Дорошкевич, А. Шамрай, М. Возняк та ін. Але коло їх було вкрай вузьке і найчастіше виступали вони з різними ювілейними статтями, до того ж — у партійно-масових, а не спеціальних виданнях (щоденні газети, політичні журнали та збірники, аж до відомого "Блокнота агітатора" включно). Крім того їм доводилося писати передмови та післямови до популярних (отже, далеко не повних і з купюрами) видань вітчизняної та зарубіжної класики.