3. Епіграф

Епіграф (від грецького epigrahe - напис) - напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньої літератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.

Набирають епіграфи завжди на вужчий формат - від 1/3 до 2/3 формату рядка основного тексту складання, і шрифтами меншого кегля, з виділеннями (курсивом, напівжирним курсивом). Коли в епіграфі є іншомовний текст з перекладом, тоді ці два тексти набирають різними накресленнями шрифту з відбивкою один від одного у 4-8 пунктів. В епіграфах майже завжди є посилання на джерело, набирають його окремим рядком, з виділеним шрифтом, без крапки в кінці, а також з відбивкою і виключкою до правої її межі. Найчастіше епіграф до всього твору набирають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити кліше (заставку).

Епіграфи до частини чи глав заверстують під назвами цих глав з достатньою відбивкою від рубрик і від тексту.

Розміщують епіграфи або в правий край сторінки складання, або з великим відступом зліва, інколи на половину формату рядка основного тексту.

Використана література

Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети: Курс лекцій: Навч. посібник для студ. фак. журналістики. – К.: Знання, 2000. – 222 с.

Картер М. А. Сучасний дизайн газет. – К.: Нац. ін-т Преси, 1998. – 18 с.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття «верстання»?

2. Що таке присвята?

3. Охарактеризуйте поняття «епіграф» та поясність доцільність його використання у періодичних виданнях?

Тема: «Особливості складання бібліографічних текстів»

План

1. Поняття про бібліографічні тексти.

2. Етапи підготовки бібліографічних текстів.

1. Поняття про бібліографічні тексти

Бібліографічні списки, або покажчики літератури, тексти бувають прикнижкові, внутрішньокнижкові, внутрішньожурнальні та пристатейні. В більшості видань - це перелік використаної у виданні літератури та літератури, рекомендованої для поглибленого вивчення предмету, з короткими даними (бібліографічними записами простої структури) про кожне згадуване видання.

У кожному бібліографічному запису, як правило, подають відомості про авторів, назву видання, номер тому, місце і рік видання. Складання покажчиків літератури характерне застосуванням різноманітних виділень, частим використанням іноземних шрифтів, особливою системою скорочень і розставлення знаків пунктуації. Бібліографічні списки набирають шрифтами заниженого кегля на сторінку складання основного тексту. При достатній ширині та коротких бібліографічних відомостях їх можна верстати в дві колонки.

При побудові бібліографічних списків виділяють прізвища авторів або назву праці залежно від побажань автора та редактора. Інколи для більшого виділення початку кожної нової групи рядків робиться відступ в першому рядку чи втяжка для наступних. У деяких виданнях побудову бібліографічних списків підпорядковують загальному принципові оформлення всього видання.

Прикнижкові списки літератури верстають після додатків на окремій сторінці видання зі спуску.

Внутрішньокнижкові і при статейні покажчики літератури (до окремих частин, глав чи статей) розмішують в підверстку до тексту цих розділів як додатковий текст.

При верстанні видань, в яких подаються бібліографічні списки чи інші додаткові тексти, важливо зберігати приводку верстки, тобто співпадання рядків основного тексту з лицевої сторони і звороту кожного аркуша, і точність розмірів усіх сторінок. Цього можна досягти правильним вибором відбивки додаткових текстів від основного, загальний розмір вертикальної відбивки повинен бути вибраним так, щоб висота додаткового тексту разом з відбивками була кратною кеглеві рядків основного тексту, а відбивки додаткового тексту зверху і знизу повинні бути або рівними між собою, або відбивка зверху повинна бути трохи меншою, ніж знизу.