2.2. Соціально-економічні, інформаційні та політичні фактори розвитку освіти зарубіжних країн.

Соціально-економічні, інформаційні показники та політичні характеристики країни визначають її освітній потенціал. До соціально-економічних показників належать:

До ресурсних характеристик кожної країни, які є важливими для порівняльної педагогіки відносяться демографічні показники:

- Природний приріст населення, народжуваність. За даними ЮНІСЕФ природній приріст населення в світі щорічно становить 1,5%. У різних регіонах (країнах) ця ситуація виглядає по-різному:

Відповідно і кількість дітей до 18 років, яких в світі нараховується приблизно 2 млрд. 200 млн., в найрозвинутіших країнах становить 190 млн., а в країнах Азії та Африки понад 1 млрд. Охоплення навчанням усіх дітей шкільного віку в цих регіонах є проблематичним.

- Кількість людей поважного віку. У результаті збільшення тривалості життя частка тих, кому понад 65 років постійно збільшується.

Це породжує необхідність і проблеми забезпечення освіти людей „третього віку”.

Важливою соціально-економічною характеристикою є приналежність країни до певного типу суспільства. Переважно їх виділяють три типи:

До характерних особливостей різних типів суспільств відносяться такі:

Безумовно, що освітні потреби суспільства зумовлюються його типом. Найбільше спрямоване на освіченість постіндустріальне суспільство (Денієл Белл).

Постіндустріальне суспільство — це суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.

Одночасно новітні технології постіндустріального суспільства постійно створюють нові ризики від яких дуже важко вберегтись природі і людству: ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди та відходи виробництва тощо. Це породжує моральну відповідальність науки і технічних винаходів.

Важливим соціальним показником розвитку країни є соціальна стратифікація – розподіл людей на прошарки (класи). За показниками 4-х критеріїв (шкал) – прибуток, влада, освіта, престижність заняття, все населення поділяється на 3 основні страти:

Основну частку населення у постіндустріальних країнах (55-80%) становить середній клас, який теж поділяється на три групи:

Таким чином, приналежність до середнього класу зумовлюється рівнем отриманої освіти і професії.

Про соціально-економічний рівень суспільства свідчить наявність бідного населення. Бідність є проявом соціальної нерівності. Існує 2 її різновиди:

1) Абсолютна бідність – такий стан, при якому індивід на свій прибуток не здатен задовольнити навіть базові потреби або здатен задовольняти тільки мінімальні потреби, що забезпечують біологічне виживання. Бідні батьки не здатні:

- забезпечити дітям нормальне харчування вдома і в школі;

- постійно, в міру зростання дітей, купувати їм одежу;

- забезпечити нормальні умови для навчання дітей.

Для визначення абсолютної бідності Світовий банк у 1985 році встановив абсолютний (стандартний) показник межі бідності – 1 (2) долари.

За даними Світового банку (ООН) – 1 млрд. населення в світі витрачає не більше 1 дол в день, а ще 1,8 млрд не більше 2 дол. Абсолютна бідність, як правило, притаманна доіндустріальним суспільствам. За цим показником найбільше бідних людей в Південній Азії (47%) і Африці (36%).

2) Відносна бідність має соціальний характер, вона може виявлятись при порівнянні життя з іншими. Відносна бідність притаманна для всіх типів суспільств. Вона визначається різними національними показниками і методиками. У світовій статистиці, для розвинутих країн застосовується показник відносної бідності – це 14,4 дол в день (часто це не співпадає з національними показниками):

Загалом статусна ієрархія зумовлює рівень освіти, культури та ціннісних орієнтацій суспільства.

Важливим показником розвитку суспільства є його інформаційне забезпечення. Вчені вважають, що нині людство переживає четверту інформаційну революцію.

Міжнародні організації та Світовий банк здійснюють моніторинг інформаційних засобів у розрахунку на 100 жителів (комп’ютерів і мобільних телефонів). У розвинутих країнах цей показник становить більше 100. Є країни в яких кількість комп’ютерів понад 500 (США, Норвегія, Голландія, Сингапур, Австралія і ін.). У бідних країнах цей показник становить близько 1 (Чад, Ефіопія, Малі і ін.). в Україні на 100 жителів припадає 13 комп’ютерів. Стрімко розвивається мобільний зв’язок. У високо розвинутих країнах цей показник становить понад 300.

Велике значення для інформатизації, освіти, соціальної комунікації, ділових контактів і проведення дозвілля має Інтернет (Світова павутина), яка почала активно розвиватись з 1991 року. Інтернет є „глобальним культурним феноменом” (Б. Гейтс), який постійно збільшує обсяги та різноманітність доступної індивіду інформації, незалежно від місця перебування. Зараз в світі нараховується 1 млрд. 463 млн. користувачів Інтернету (22 % населення світу). В постіндустріальних країнах темпи інтернетизації дуже високі, Інтернетом тут користуються від 60 до 90% населення (США, Великобританія, Канада, Норвегія, Австралія, Японія і ін.). Показники (2008 рік) розповсюдження Інтернету в окремих країнах:

Збільшення кількості користувачів Інтернету зумовлюється:

1. економічними умовами. Від швидкісного отримання інформації залежить успіх економічного та соціального розвитку;

2. матеріальними умовами. Постійно зменшується вартість комп’ютерів та послуги провайдерів;

3. розповсюдженням безпровідних технологій комунікацій (мобільного телефонного зв’язку), кабельного телебачення, Інтернет – теле приставок тощо.

Поряд з цим існує явище так званого „цифрового розриву” („цифрової нерівності”), яке проявляється в такому:

- неможливість користуватись Інтернетом представникам нижчих соціальних страт. Навіть у США доступ до Інтернету мають 90 % сімей з річним доходом більше 75 тис. дол. і 15% з доходом нижче 15 тис. дол. Кількість користувачів Інтернетом з вищою освітою у 6 разів перевищує чисельність тих, хто не завершив середньої освіти;

- нерівномірне розповсюдження Інтернету серед країн світу. У 2008 році із усіх користувачів Інтернету у світі лише 3,5% припадало на жителів Африки;

- інформаційний розрив між постіндустріальними і доіндустріальними країнами скорочується дуже повільними темпами, що видно на прикладі співвідношення рівнів розповсюдження Інтернату між Північною Америкою і Африкою:

- існує істотна відмінність між часткою ВНП, що витрачається на наукові дослідження та зв'язок і інформацію, різними типами суспільств:

Частка ВНП на	Суспільства
	доіндустріальні	індустріальні	постіндустріальні
Зв’язок та інформацію	1%	2-3%	8-9%
Наукові дослідження	1%	1-1,5%	2-3%

Майже 500 млрд. доларів на рік витрачають високорозвинуті країни на наукові дослідження.

Розвиток освітньої системи зумовлений і політичними факторами:

Важливою характеристикою країни є приналежність її до авторитетних міжурядових організацій.

Міжурядові організації	Кількість учасників	Участь України
Велика вісімка	8	ні
Європейський Союз (ЄС)	25	ні
Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)	30	ні
Північноатлантичний договір (НАТО)	22	ні
Організація Об’єднаних Націй (ООН)	191	так
Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)	55	так
Міжнародний валютний фонд	183	так
Рада Європи	43	так

Таким чином, на функціонування освітньої системи кожної країни, впливають такі соціально-економічні, інформаційні і політичні фактори: