8.3. Своєрідність національних моделей професійної підготовки учителів

Різноманітність педагогічної освіти в різних країнах зумовлюється:

Водночас, педагогічна освіта виявляє свої закономірності та спільні тенденції. Розвиваючись в час глобальних перетворень національні системи педагогічної освіти, прагнучи до якості і мобільності виявляють такі характеристики, спільні для більшості країн:

- Перехід до вищої багаторівневої педагогічної освіти для всіх степенів середньої школи. Вища освіта є обов’язковою умовою набуття професії учителя;

- Ускладнення психолого-педагогічної підготовки. Викладання таких психологічних і педагогічних дисциплін – „Основи педагогіки”, „Історія педагогіки”, „Філософія освіти”, „Теорія навчання”, „Дидактика”, „Загальна і вікова психологія” тощо;

- Використання методів викладання наближених до роботи в школа – кейс-навчання, ділові ігри, мікро викладання, застосування комп’ютерних та інтерактивних технологій тощо;

- Багатопрофільна підготовка педагогів (у Великобританії – 2-3 профілюючі спеціальності). Різноманітність спеціалізацій в програмі навчання;

- Критерії відбору на педагогічні професії стають більш виваженими й чіткими, а обов'язковою умовою для вступу в педагогічні навчальні заклади в більшості країн є повна середня освіта;

- Загалом в усіх країнах існує тенденція до збільшення терміну базової професійної підготовки педагогів. Мінімальна тривалість підготовки вчителя початкової школи на базі повної середньої освіти має становити не менше трьох років, а вчителів загальних предметів для старшої середньої школи — не менше, ніж чотири роки;

- Терміни професійної підготовки варіюються від навчальних закладів і типів шкіл для яких готуються вчителі: для початкової школи – два роки (молодші коледжі США), 3 роки – Малайзія, Кіпр, Іран, Марокко, 4 роки – Бельгія, Ізраїль, Індія, Норвегія . США (чотирічний коледж); для старшої школи –4-6 років бакалаври і магістри в спеціалізованих педагогічних ВНЗ і університетах (США, Великобританія, Японія, Франція, Німеччина, Іспанія).

До особливостей педагогічної підготовки належать:

1) Взаємозв’язок та взаємопов’язаність складових навчальної програми загальної освіти, спеціальної підготовки простежується у функціонуванні кількох найпоширеніших моделей:

- Перша — „паралельна” — будується за принципом паралельності всіх складових навчальної програми (загальноосвітньої, спеціальної та практичної) протягом усього терміну підготовки майбутнього вчителя. Наприклад, в Англії, для одержання диплома бакалавра освіти треба пройти чотирирічну програму базової підготовки вчителя, яка передбачає паралельне вивчення всіх компонентів цілісної підготовки.

- У другій моделі — „інтегрованій” — вивчення складових навчальної програми здійснюється не тільки одночасно, а й у взаємозв'язку одна з одною загалом на професійно доцільних темах та через інтеграцію теорії з практикою. Особливо поширена названа модель у скандинавських країнах переважно в галузі підготовки вчителів початкової школи.

- Третя модель — „послідовна” — є найпоширенішою. Вона передбачає вивчення загальних і спеціальних дисциплін на першому етапі навчання, а вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу й навчальну практику — на другому, завершальному етапі. Існує кілька варіантів „послідовних моделей”, серед яких вирізняються: (а) „цюрихська модель” (психолого-педагогічна підготовка здійснюється раніше від вивчення спеціальних дисциплін і методик їх викладання); (б) „німецька модель” основна практика відбувається після загальної та спеціальної підготовки.

2) Існують відмінності між так званими однофазною та двофазною моделями базової підготовки вчителів:

- За першої учитель, успішно завершивши базову підготовку, може одразу посісти педагогічну посаду.

- За другої — теоретична підготовка майбутніх учителів зосереджується у вищому навчальному закладі (перша фаза), а практична (друга фаза) — переноситься в школу й спеціальні регіональні центри. На другій фазі практична робота в школі поєднується з навчанням на спеціальних курсах, де засвоюються методики викладання спеціальних дисциплін і питання психолого-педагогічної підготовки. Статус повноправного вчителя надається лише після успішного завершення другої фази навчання, написання диплома та складання державного іспиту. У Німеччині, університети відповідають за теоретичну частину підготовки майбутнього вчителя, а місцеві органи народної освіти і школи — за практичну. У Франції загальна й спеціальна підготовка вчителя середньої школи проходить в університеті, а професійно-педагогічна (теоретична й практична) — у спеціальних центрах. У Великобританії університети здійснюють цілісну теоретичну підготовку вчителів, а практична професійна підготовка повністю переноситься в школу.

3) Різноманітність навчальних програм виявляється не тільки в різній структурній побудові, а й у змісті. Приміром, кількість навчальних годин на педагогічну практику коливається від 0 до 50% сумарного освітнього часу.

4) Дуже різниться організація управління й контролю системи педагогічної освіти різних країн:

- автономія (Німеччина, США);

- контроль державними національними службами (Агентство педагогічної освіти у Великобританії);

- централізоване управління у вигляді прямих інструкцій уряду й міністра національної освіти (Франція).

Загалом системи професійної підготовки вчителів, незважаючи на різноманітність структурної організації, змісту тощо, усе більше зближуються.