1.2. Розвиток порівняльної педагогіки в Україні.

Українська порівняльна педагогіка пройшла п’ять основних етапів розвитку:

Перші розвідки з питань зарубіжної педагогіки розпочали вчені і відомі педагоги, які уділяли увагу цим питанням, як супутнім під час вивчення основних проблем. Перші ґрунтовні зарубіжно-освітні розвідки розпочались на поч. ХХ століття.

Відновлення досліджень зарубіжної педагогіки (50-80-ті рр.. ХХ ст..)

Джерелами розвитку порівняльної педагогіки були:

У 1978 році в Радянському Союзі був виданий перший підручник з порівняльної педагогіки (автори – М. Соколова, Є. Кузьміна, М. Родіонов).

Хоча порівняльна педагогіка інтенсивно збагачувалась значною кількістю фактів, які до того часу були невідомі широкому педагогічному загалу, все ж інформація характеризувалась тендеційністю трактувань поданих фактів. Виконуючи ідеологічне замовлення, вчені прагнули аж до середини 80-х років різними способами очорнити будь-які здобутки зарубіжної школи.

Активізація досліджень порівняльної педагогіки в Україні з поч.. 90-х років

Українська порівняльна педагогіка інтенсивно почала розвиватись з проголошенням незалежності України в 1991 році. До факторів, що активізують розвиток порівняльної педагогіки належать:

Детальніше розглянемо ці фактори:

1) науково-дослідні установи України

2) публікації з порівняльної педагогіки.

Кількість їх постійно збільшується. Загалом періодику можна розділити за такими видами:

Різновиди періодики	Назви періодичних видань
Спеціально присвячені вивченню зарубіжного досвіду	„Шлях освіти” (відновлено у 1995 році)
Подають узагальнені матеріали (підбірки) щодо систем освіти зарубіжних країн	„Директор школи”, „Управління освітою”, „Інфосвіт” (додаток до газет „Директор школи”, „Управління освітою”), „Все для учителя”, „Завуч”
Спеціальні публікації в площині інтересів періодичного видання (окремі систематичні рубрики)	„Рідна школа”, „Початкова школа”, „Дошкільне виховання”, „Освіта”, „Шкільний світ”, „Педагогіка і психологія”, „Вісник Книжної палати”, „Дитячий садок”, „Освіта і управління”, „Університети”, „Новий колегіум”, „Людина і світ”, „Мандрівець”, „Відродження”

3) закордонні відрядження.

До середини 90-х років співпраця з освітянами розвинутих країн була заблокована браком коштів для наукових відряджень та стажувань, реалізації спільних проектів тощо. Вагомою перешкодою стала і слабка лінгвістична підготовка українських вчених, неможливість для більшості з них вільно спілкуватись з колегами зарубіжних країн. Згодом ситуація змінилась. Кошти від навчальних закладів України та зарубіжних країн дали можливість науковцям виборювати право на закордонні відрядження. Фахівці порівняльної педагогіки на дві групи і спеціалізуються на:

- детальному вивченні освіти певних країн (А. Василюк, Н. Абашкіна, Т. Кошма нова, М. Красовиць кий, Г. Єгоров, С. Зязюн);

- комплексне вивчення певних країн щодо обраної проблематики (І. Тараненко, Б. Мельниченко, З. Таратайцев, О. Овчарук, О. Локшина).

4) чисельність спеціалістів в галузі порівняльної педагогіки постійно зростає. До знаних спеціалістів і їх праць слід віднести:

Дата	Прізвище вченого	Назва монографії, посібника
1996	Глузман А.В.	Университетское педагогическое образование, опыт системного исследования.
1997	Корсак К.В.	Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій та дипломів
1997	Пуховська Л.П.	Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність та розбіжності
2000	Лавриненко Н.М.	Педагогіка соціалізації: європейські абриси
1999, 2004	Сбруєва А.А.	Порівняльна педагогіка
2006	Галус О., Шапошнікова Л.	Порівняльна педагогіка

Загалом вітчизняна порівняльна педагогіка в останні роки почала бурхливо розвиватись, хоча за інформативним і аналітичним наповненням значно відстає від порівняльної педагогіки розвинутих зарубіжних країн.