9.2. Юнеско. Організаційні основи і напрями освітньої діяльності

ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) – міжнародна міжурядова організація, спеціалізована установа ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації 20-ма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 року представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. Основні дані про організацію:

	Основні організаційні характеристики
Штаб-квартира	Париж
Кількість членів	192 країни
Бюджет ЮНЕСКО	610 млн. дол.. (на освіту – 107 млн. дол.., науку – 87 млн. дол., культуру – 50,5 млн. дол.., програми комунікації та інформації – 33 млн. дол..). надходження з двох частин – внески країн-учасників та надходження від інших організацій (н-д Світовий банк)
Офіційні мови	Англійська, французька (одночасно робочі), арабська, іспанська, китайська, російська
Найвищий орган	Генеральна конференція. Складається з представників держав-учасниць, делегатами буває 2-2,5 тис. Сесії відбуваються раз на 2 роки. Визначає: (а) напрями діяльності ЮНЕСКО; (б) бюджет на 2 роки; (в) схвалює проекти і програми; (г) призначає Генерального директора; (д) обирає членів Виконавчої ради.
Керівний орган	Виконавча рада. Входить 51 представник держав-учасниць. Засідання відбуваються двічі на рік. Займається (а) підготовкою всіх документів до сесій ген конференції; (б) визначає заходи для реалізації затверджених програм і бюджетів тощо.
Постійно діючий виконавчий орган	Секретаріат ЮНЕСКО. Очолює Генеральний директор. У секретаріаті працюють понад 2 тисячі фахівців із 130 країн в секторах за основними наапрямами діяльності ЮНЕСКО.
Керівник	Генеральний директор. Призначається на 4 роки. Перший –англійський вчений-біолог Дж. Хакслі (1946-1948), мексиканець Х. Торрес Боде (1948-1952), американець Л.Г. Аванс (1953-1958), італієць В. Веронезе (1958-1961), француз Р. Майо (1962-1974), сенегалець А.М. Боу (1974-1987), іспанець Федеріко Майор Сарагоса (1987- 2004), японець Коітіро Мацуура
Структурні підрозділи	Міжнародне бюро освіти (МБО) в Женеві, Міжнародний інститут планування освіти ЮНЕСКО в Парижі, Інститут статистики ЮНЕСКО, Інститут просвітництва ЮНЕСКО (м. Гамбург), Міжнародна комісія з питань освіти в ХХІ ст.
Регіональні бюро	Для Африки (БРЕДА), Латинської Америки (ОРЕАЛК), арабських країнах (ЮНЕДАБ), країнах Азії (РОЕАП), Європейський центр з вищої освіти (СЕПЕС) в Бухаресті, Регіональний центр вищої освіти в Латинській Америці (КРЕСАЛК) в Каракасі
Нормотворча діяльність	ЮНЕСКО розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, 34 рекомендації та декларації (Міжнародна стандартна класифікація освіти, Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні, Саламанська декларація навчання осіб з особливими потребами, Рекомендації щодо розвитку навчання дорослого населення тощо)
Програми, проекти	Програми „Освіта для всіх”, „Охорона здоров’я в школі”, „Фізкультура і спорт”, проект „Асоційовані школи” (біля 6000 в 161 країні) тощо
Зв’язки з іншими організаціями	ЮНЕСКО підтримує постійні офіційні консультативні та партнерські зв’язки з 600 міжнародними неурядовими організаціями та з усіма спеціалізованими установами ООН. Близько 1200 міжнародних неурядових організацій підтримують епізодичні ділові контакти.
Видавнича діяльність	ЮНЕСКО видає близько 50 бюлетенів і 20 періодичних видань (серед них „Кур’єр ЮНЕСКО”). Щороку видається до 200 книжок. Особливу цінність мають багатотомні комплексні видання (н-д, „Історія наукового і культурного розвитку людства”).
Головне завдання ЮНЕСКО	Згідно Статуту – сприяти зміцненню миру і безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури.

У 1973 р. ЮНЕСКО визнало потребу в освіті як основну життєву потребу поряд з їжею, одежею, житлом. Саме тому у галузі освіти основні зусилля спрямовані на:

1. Сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності.

У 1958 році ЮНЕСКО для вивчення стану письменності в країнах світу запровадило таке визначення грамотності – це певний ступінь володіння людиною навичками читання і письма у відповідності з граматичними нормами рідної мови. До критеріїв грамотності було віднесено:

- Уміння читати;

- Уміння переказувати прочитане (розуміти текст);

- Уміння описати своє повсякденне життя.

Хто демонстрував лише перше уміння потрапляв до категорії напівграмотних.

На початку ХХ століття більшість громадян високо розвинутих кран були грамотними і напівграмотними.

Але у 70-х рр.. ХХ ст. у розвинутих країнах було відкрите нове явище – фактична неграмотність людей, які в свій час закінчили школу. У 1972 р. у зв’язку з енергетичною кризою Британська асоціація населених пунктів, яка зайнялась переученням молодих людей, що працювали на заправках, стикнулась із ситуацією, коли приблизно 10% із них не могли або ледве могли прочитати і зрозуміти текст. Це явище почали інтенсивно вивчати і назвали його функціональною неграмотностю. Функціональна грамотність – це освіченість людини, яка дозволяє їй брати участь в усіх видах діяльності, в яких необхідна грамотність для ефективного функціонування розвитку громади (спільноти) і власного розвитку.

З 1978 року інститут просвіти ЮНЕСКО розробив і продовжує розробляти нові критерії функціональної грамотності:

- Прозова грамотність, яка передбачає розуміння різних видів текстів (газетних, прозових та поетичних творів);

- Документальна грамотність – уміння викласти інформацію в документі та почерпнути її звідти (різноманітні інструктажі, договори тощо);

- Математична (обчислювальна) грамотність – уміння робити прості числення та розуміти кількісні показники.

Інститут ЮНЕСКО також визначив 5 рівнів функціональної грамотності:

Рівень	Уміння читати	Розуміння та інтерпретація тексту	Усвідомлення рівня грамотності
Перший	серйозні труднощі	серйозні труднощі	не усвідомлює проблеми
Другий	читає прості, ясно викладені тексти	навички досить обмежені	не усвідомлює проблеми
Третій	цілком добре	труднощі розуміння складних текстів	мінімальна функціональна грамотність
Четвертий	високий рівень	достатній рівень	розвинуті загальнокультурні та професійні навички
П’ятий	високий рівень	високий рівень	розвинуті загальнокультурні та професійні навички

Проведене дослідження грамотності дорослого населення показало такі результати:

Рівні
І	ІІ	ІІІ	IV-V
22%	26%	32%	20%

Загалом дослідження продемонструвало проблему високо розвинутих країн – наявність значної частки функціонально неграмотних. Внаслідок недоліків шкільної систем освіти до 10% активного населення розвинутих країн становлять функціонально неграмотні.

Поряд з цим сьогодні в світі (країнах, що розвиваються) нараховується зовсім неграмотних (неписьменних):

- Близько 800 млн. дорослих, значну частку серед них становлять жінки і дівчата.

- Близько 105 млн. дітей , які не мають доступу до шкільної освіти.

До основних соціальних і соціальноекономічних причин неграмотності відносяться:

- Недостатність фінансування галузі освіти в таких регіонах як Тропічна Африка, Південна Азія, Латинська Америка;

- Понад мільярд жителів живе поза межею бідності;

- Демографічний вибух в бідних країнах;

- Наявність дитячої праці;

- Невдачі в навчанні в початковій школі, другорічництво (навчання нерідною мовою, низька кваліфікація учителів);

- Дискримінація жінок;

- Відсутність широко розгалуженої спеціальної освіти (для сліпих, глухих, розумововідсталих). З 50-ти млн.. сліпих світу 80% проживає в країнах, що розвиваються.

Уже тривалий час ЮНЕСКО відслідковує виконання розробленої програми „Освіта для всіх”. На 33 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО оголошено Ініціативу LIFE (розповсюдження писемності з метою розширення прав і можливостей), яка передбачає:

- На 50% скоротити чисельність неписьменних дорослих до 2015 року

- Ліквідація різниці між хлопчиками і дівчатками у початковій і середній освіті

- Забезпечення безкоштовної обов’язкової початкової освіти

- Пришвидшити розвиток науки в країнах, де рівень неписьменності перевищує 50%

- Зміцнення потенціалу країн у напрямі підготовки учителів, навчальних матеріалів і критеріїв оцінки рівня знань.

ЮНЕСКО пропагує і нові види грамотності:

2. Розвиток екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти.

Вперше концепція неперервної освіти була представлена у 1965 році П. Лен грандом на форумі ЮНЕСКО. Остаточно ця концепція дістала назву „освіти протягом усього життя” у 1972 році, коли побачила світ доповідь Е. Фора „Навчатись бути”, а з 1974 році конференцією ЮНЕСКО визнана як основний принцип реформ освіти. Під неперервною освітою розуміється різноманітна діяльність людини, яка зорієнтована на здобуття знань, розвиток здібностей особистості, включаючи уміння вчитися і виконувати різноманітні соціальні і професійні обов’язки як в системі освіти, так і за її межами в різні періоди життя. Працівники Інституту просвітництва ЮНЕСКО на чолі з Р. Даве визначили такі основні ознаки (всього 25):

- Охоплення освітою всього життя людини (починаючи з дошкільного віку і закінчуючи пенсійним – „освіта для третього віку”. Освіта має допомогти пенсіонерам зберегти інтелектуальне, емоційне і фізичне здоров’я);

- Цілісна система освіти включає дошкільне виховання, основну, після шкільну, повторну і паралельну освіту, яка об’єднує та інтегрує всі його рівні та форми;

- Включення в систему просвітництва окрім навчальних закладів і центрів до підготовки формальних і поза інституціональних форм освіти;

- Горизонтальна інтеграція: дім-сусіди-місцеве оточення-ЗМІ-культурні, релігійні організації (неформальна освіта);

- Акцент на самоосвіті, самовихованні, самооцінці.

• 

3. Сприяння проведенню аналізу та оцінки національних систем освіти, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращення її якості та адаптації до потреб суспільства.

Уже майже 60 років в світі за ініціативою ЮНЕСКО різні організації (Міжнародна асоціація з оцінки навчальних досягнень, Рада Європи, ОЕСР) проводять порівняльні міжнародні дослідження шкільної успішності учнів. Перше дослідження було проведене в 1959-1961 рр. і охоплювало 12 країн світу. За роки, що минули відтоді проведено декілька відомих за ґрунтовністю підготовки досліджень:

- SITES – друге порівняльне дослідження інформаційних та комунікаційних технологій в освіті

- CIVIS – порівняльна оцінка громадянської освіти випускників основної та середньої шкіл

- IEAP II– друге дослідження з порівняльної оцінки математичної підготовки учнів

- PIRLS – міжнародний проект „Вивчення якості читання та розуміння тексту”

- TIMSS – третє міжнародне дослідження з оцінки якості математичної та природничо-наукової освіти

- PISA – міжнародна програма оцінки знань та умінь учнів

Здійснення порівняльного вивчення якості освіти є доволі складною процедурою. Трудність полягає в:

- розробці об’єктивних критеріїв і механізмів виміру і оцінки результатів навчання;

- висока затратність таких досліджень;

- можливість порівнюваності (типи шкіл, місце проживання, програми навчання, забезпеченість шкіл тощо).

Останнім часом моніторингом охоплюються школярі не лише розвинутих країн, але і країн, що розвиваються. Найбільш успішною є програма дослідження ОЕСР/ЮНЕСКО – PISA. Дослідження проходило в три етапи (2000 рік, 2003 рік, 2006 рік) і мало на меті вивчити грамотність читання, математичну грамотність та природничо-наукову грамотність. Комплексно дослідження проводилось у 2000 році і засвідчило такі результати:

Успішність з читання		Успішність з математики		Успішність з природн наук
Ранг	Країни	Ранг	Країни	Ранг	Країни
	Фінляндія (1)		Японія		Південна Корея
	Канада (5)		Південна Корея		Японія
	Нова Зеландія (4)		Нова Зеландія		Фінляндія
	Австралія (6)		Фінляндія		Великобританія
	Ірландія		Австралія		Канада
	Південна Корея (2)		Канада		Нова Зеландія
	Великобританія		Швейцарія		Австралія
	Японія(3)		Великобританія		Австрія
	Швеція		Бельгія		Ірландія
	Австрія		Франція		Швеція
	Бельгія		Австрія		Чехія
	Ісландія		Данія		Франція
	Норвегія		Ісландія		Норвегія
	Франція		Ліхтенштейн		США
	США		Швеція		Угорщина
	Данія		Ірландія		Ісландія
	Швейцарія		Норвегія		Бельгія
	Іспанія		Чехія		Швейцарія
	Чехія		США		Іспанія
	Італія		Німеччина		Німеччина
	Німеччина		Угорщина		Польща
	Ліхтенштейн		Росія		Данія
	Угорщина		Іспанія		Мексика
	Польща		Польща		Італія
	Греція		Латвія		Ліхтенштейн
	Португалія		Італія		Греція
	Росія		Португалія		Росія
	Латвія		Греція		Латвія
	Люксембург		Люксембург		Португалія
	Мексика		Мексика		Люксембург
	Бразилія		Бразилія		Бразилія

Окрім досліджень успішності учнів ЮНЕСКО ініціювало розробку всесвітніх показників освіти, куди включено 6 тематичних блоків показників:

Шифр показника	Тематичні блоки і зміст показників
А. Контекст освіти
А 1	Відносна чисельність населення шкільного віку
А 2	Освітній рівень дорослого населення
В. Фінансові і людські ресурси, інвестування в освіту
В 1	Витрати на освіту (частка ВВП)
В 2	Відносні пропорції державних і приватних інвестицій
В 3	Державні субсидії сім’ям
В 4	Витрати на освіту одного учня
В 5	Співвідношення учнів і учителів
С. Доступ до освіти, участь і просування
С 1	Загальна участь в освіті
С 2	Охоплення і закінчення середньої освіти
С 3	Доступ і участь у вищій освіті
С 4	Закінчення і відсів у вищій освіті
С 5	Іноземні студенти у вищій освіті
D. Навчальне середовище і організація шкіл
D 1	Оплата праці учителів державних початкових і середніх шкіл
D 2	Вимоги до першопочаткової освіти учителів
D 3	Навчальний час
D 4	Загальна тривалість (годинна) молодшої середньої школи
D 5	Пропуски уроків учнями
D 6	Комп’ютери в школах і їх використання
E. Індивідуальні, соціальні і ринково-трудові наслідки освіти
E 1	Частка працюючих (до всього працездатного населення) за рівнями отриманої освіти
E 2	Освіта і праця молоді
E 3	Положення молоді на ринку праці
E 4	Очікувана тривалість (в роках) освіти, зайнятості і незайнятості у віці 15-29 років
E 5	Рівень освіти і заробітки
F. Успішність учнів
F 1	Успішність з математики учнів 4-х і 8-х класів
F 2	Відмінності у ставленні учнів до природознавства у 4-му класі
F 3	Відмінності успішності учнів 8-го класу з математики і природознавства (за статтю і предметом)

4. Підготовка освітянських кадрів.

ЮНЕСКО приділяє велику увагу кількісній і якісній учителів. Здійснюється постійний моніторинг достатності учителів в країнах, що розвиваються, оскільки саме там продовжує зростати контингент учнів.

5. Сприяння визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти.

Інститут просвітництва ЮНЕСКО розробляє рекомендації щодо здійснення вищої професійної освіти. На основі Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні розроблено зразок додатку до диплому. Значну роль відіграє її підрозділ СЕПЕС.