Розділ 1. Виникнення і становлення порівняльної педагогіки як науки

1.1. Виникнення і становлення порівняльної педагогіки як науки

Порівняльна педагогіка пройшла два етапи становлення як науки:

- Донауковий (з античних часів до початку ХІХ ст.);

- Власне науковий (з поч. ХІХ ст. по даний час).

рис. 1

З часів Я.А. Коменського (який сам знайомився з освітою Англії, Швеції, Литви, Угорщини), коли педагогіка набуває статусу науки, виникла потреба детально вивчати і узагальнювати зарубіжний педагогічний досвід. Прагнення досконало пізнати зарубіжний досвід, проаналізувати і запозичити його позитивні прояви, нагально вимагали створення відповідної галузі педагогіки.

Цю галузь педагогічної науки започаткував Марк Антуан Жульєн (де Парі) Паризький (1775 – 1848), французький громадський і політичний діяч, публіцист.

Таблиця 1.

Жюльєн від своїх послідовників отримав почесне звання „батька” порівняльної педагогіки за те, що:

- Вперше запровадив у педагогічну термінологію терміни „порівняльна педагогіка” і „порівняльне виховання”;

- Вперше здійснив спробу визначити цілі, функції та методи порівняльної педагогіки.

Жульєн визначив три основні завдання порівняльної педагогіки:

Рис. 2

Виходячи із поставлених завдань, основними функціями порівняльної педагогіки та шляхами їх реалізації Жюльєн вважав:

Функції порівняльної педагогіки	Шляхи їх реалізації
Збір різноманітних фактів про освіту і виховання в зарубіжних країнах	Реалізація „Плану для порівняльної педагогіки”
Аналіз і систематизація фактичного матеріалу	Реалізація „Плану для порівняльної педагогіки”; діяльність міжнародної комісії з представників різних європейських країн
Визначення країн, які лідирують в галузі освіти, а які відстають	Діяльність міжнародної комісії з представників різних європейських країн
Які перепони на шляху до освітнього прогресу і які шляхи їх подолання	Створення загальноєвропейського науково-педагогічного закладу, спрямованого на поліпшення підготовки учителів, і експериментальним шляхом апробувались нові педагогічні методи
Створення нормативної педагогіки і поступове зближення практики виховання всіх країн Європи	Діяльність загальноєвропейської комісії з питань освіти та науково-педагогічного закладу, де б готували знавців порівняльної педагогіки; видання педагогічного журналу на кількох мовах.

Значну роль в реалізації завдань і функцій порівняльної педагогіки Жюльєн відводив методам дослідження, які він детально розробив „Плані для порівняльної педагогіки”. До основних методів Жюльєн відносив:

Рис. 3.

1) Про можливості зарубіжного дослідника і його спостереження Жюльєн писав: „Дослідник іноземного походження є незалежним, неупередженим на противагу вітчизняним авторам. Полегшуються правдивість сприймання і щирість викладу матеріалу. Витримується дух пошани і поваги до нації, яка вивчається, ретельно добираються факти з метою уникнути викривлення дійсності”.

2) Високо цінував Жюльєн можливості анкетування. Він вважав, що стандартизований питальник дасть змогу, з допомогою європейських урядів вивчати і порівнювати освіту багатьох країн. Розроблений ним питальник містив більше 250 питань, які стосувались різних сторін діяльності школи.

3) Зібраний фактичний матеріал Жюльєн пропонував аналізувати, систематизувати і порівнювати з допомогою розроблених ним таблиць. Ось який приблизний вигляд вони мали:

Таблиця 3

Запитання анкети	Країни
	Англія	Франція	Прусія
Яка тривалість класних занять протягом дня?	35-45 хв	40-50 хв.	45-50 хв.
Із скількох місяців складається навчальний рік?	9	9	10
Після скількох років навчання видаються свідоцтва?	8	7	8

Ґрунтовно розроблений Жульєном план порівняльної педагогіки, після його смерті на деякий час був забутий. Але запропоновані ним ідеї і зараз залишаються актуальними.

Але події, які відбувались у ХІХ столітті, стимулювали потребу в розширенні знань порівняльної педагогіки.

Фактично в усіх розвинутих країнах представники державної влади мали відповісти на подібні запитання:

- Які типи навчальних закладів мають складати національну систему освіти?

- Кому має надаватись переважне право її контролювати – державним органам, церкві, батькам учнів?

- Як має фінансуватись система освіти, яка частка державних і місцевих властей?

- Як повинна здійснюватись підготовка викладачів для різних типів навчальних закладів?

Саме тому і влада і педагогічна громадськість проявляли зацікавленість до достовірної інформації про зарубіжний освітній досвід.

Кількісний і якісний розвиток порівняльної педагогіки відбувався таким шляхами:

Детальніше розглянемо роль і значення цих шляхів розвитку порівняльної педагогіки.

1) Збір інформації про зарубіжний досвід вченими та службовцями на замовлення університетів та міністерств освіти (урядів).

Таким чином протягом всього ХІХ ст. і на початку ХХ ст., послідовно розширювалась робота педагогів і діячів освіти країн Заходу і Росії щодо зібрання, класифікації і первинного аналізу фактичних матеріалів про стан освіти за рубежами власної батьківщини. Однак ця діяльність часто носила попутний короткотривалий характер.

2) Діяльність дослідницьких закладів нового типу

З середини ХІХ століття створюються дослідницькі заклади нового типу, які збирали й розповсюджували інформаційні матеріали і статистичні дані про освіту і виховання не лише власних, але й зарубіжних країн. До них, зокрема відносяться:

3) Викладання порівняльної педагогіки

Вперше це відбулося у 1898 році в педагогічному коледжі Колумбійського університету, де відомий вчений професор Дж. Рассел розробив і прочитав навчальний курс „Порівняльний аналіз систем освіти” з метою ознайомлення студентів з зарубіжною педагогікою і педагогікою США. Тут же створилась перша кафедра порівняльної педагогіки.

4) Розробка теоретичних положень порівняльної педагогіки

У 20-х роках ХХ ст.. з’являються перші теоретичні публікації з проблем порівняльної педагогіки, які стають поштовхом до бурхливого розвитку методологічних основ науки. Найвідомішими вченими, які залишили багату теоретичну спадщину були:

5) Діяльність міжнародних освітніх організацій

Значну роль розвитку порівняльної педагогіки відіграли міжнародні організації, які працюють в галузі освіти і порівняльної педагогіки.

Ініціаторами створення глобальних організацій були: Ліга Націй (швейцарський педагог Е. Клапаред), ООН.

У 1970 році була створена Всесвітня рада товариств порівняльної педагогіки представниками регіональних і національних товариств і асоціацій на першому Світовому конгресі порівняльної педагогіки в Оттаві (Канада). Рада з періодичністю у 2-4 роки проводить світові конгреси. 11 конгрес мав тему „Освіта ХХІ ст..” (Під. Корея, Чангбак).

Найбільш знаними вченими, що займаються проблемами порівняльної педагогіки останнього часу є: Д. Вілсон (Канада), Хенк ван Даел (Франція), Г. Хіллінг (Німеччина), Т.Хусен (Швеція), Б. Вульфсон, З. Малькова, А. Джуринський (Росія) і ін.