7.1. Історія появи університетів – перших вищих навчальних закладів. Традиції організації їх діяльності.

Причинами появи перших європейських університетів були:

1. Відтворення і набуття античних знань. У 5 ст. африканський письменник Марціан Капелла відновив і звів воєдино основні елементи античних знань, „семи вільних мистецтв”, які в 6 ст. були розділені на:

- Тривіум (трипуття) – граматика (цариця наук), діалектика, риторика.

- Квадривіум (чотирипуття) – геометрія, арифметика, музика, астрономія.

Ці знання та перекладені з арабської і грецької мов твори Аристотеля стали основою для змісту шкіл підвищеної (середньої) освіти та університетів.

2. Розвиток міст, торгівлі і виробничих відносин в середньовіччі вимагав відродження права (римського права). Вищої освіти потребували і клірики, для відстоювання постулатів віри в час появи різноманітних християнських течій.

3. Виникнення у ХІІ – ХІІІ ст. міських (нецерковних) шкіл в європейських країнах. Зміст навчання в них носив більш прикладний характер. Деякі їх різновиди (латинські школи, колегії) давали освіту підвищеного рівня і пізніше стали закладами загальної освіти. Запровадження світських знань стало поштовхом для розвитку наук (медицини, астрономії, фізики, математики, хімії тощо).

Організаторами перших європейських університетів були:

1. Церковна влада (Папа римський, єпископи).

2. Королівська влада (Королі, особи високих чинів).

Кожен університет володів певними правами і привілеями (які надавали Папа чи королі). Привілеї звільняли студентів від військової служби і закріпляли університетську автономію:

Остаточно принципи академічної свободи були сформульовані під час відкриття Берлінського університету (1811 рік):

- „Свобода навчати” (Lerfreiheit)

- „Свобода навчатися” (Lerfreiheit)

Перші університети дослівно називались universitas magistrorum et scholarum (корпорація, сукупність викладачів і студентів), або studium generale (загальна школа, загальна означала, що навчальний заклад мав інтернаціональний характер). Кількість їх швидко зростала:

Кількість університетів в Європі
ХІІІ ст.	ХІV ст.	ХV ст.
19	44	60

Для університетів протягом середньовіччя було характерно:

- Створення університету було нескладною справою. Міська громада давала згоду, бо була зацікавлена в розростанні міста, приміщення були невибагливими (замість лав – солома);

- Наднаціональний, демократичний характер. Навчались люди різного віку, з різних країн. До початку ХVІ ст. фактична влада в університеті належала націям чи колегіям (об’єднанням викладачів і студентів з однієї країни чи регіону) та факультетам чи коледжам (навчальним підрозділам). Їх керівники – прокуратори і декани обирали на рік керівника університету – ректора (ним міг бути і студент);

- Викладачами університетів були бакалаври, магістри, ліценціати, доктори;

- Університет мав право присвоювати академічні звання магістра, ліценціата, доктора (на основі публічного захисту перед членами факультету наукової штудії);

- Студенти (ті, що сумлінно навчаються) мандрували з одного університету в інший, вибираючи собі той зміст навчання, який їх найбільше задовольняв. Їх називали вагантами, голіардами. Університети Європи славились певними галузями підготовки – Паризький викладанням філософії і теології, Оксфордський – канонічного права, Орлеанський – громадянського права, Монпельє – медицини, університети Іспанії – математики і природничих наук, університети Італії – римського права;

- Університети теж були мобільними, якщо починалась чума, війна тощо, то перебирались в інше місто;

- Викладання в усіх університетах проводилось латинською мовою;

- Студенти проживала в гуртожитках – бурсах. Особливою порядністю студенти не відзначались, хуліганили, займались крадіжками;

- Членами університету вважались викладачі, студенти, обслуговуючий персонал (книгопродавці, переписувачі, аптекарі, трактирники, посильні і ін.);

- Праця викладачів оплачувалась міською владою і студентами.

На організацію навчання в університетах та основні форми навчання в них мали вплив традиції:

1. арабських вищих шкіл;

2. античних і візантійських шкіл підвищеного типу;

3. міських, ремісничих шкіл (майстер-учні-підмайстри).

Переважно в університетах було 4 факультети:

- молодший (артистичний), на якому вивчалось сім вільних мистецтв (septem artes liberales). Після його закінчення присвоювався ступінь бакалавра. Цей факультет був найчисельніший, навчання могло тривати 3-7 років. Коли юнак 13-14 років з’являвся в університеті, то мав записатись до якогось професора, який за нього відповідав. Студент відвідував лекції і інших викладачів. Навчання було таким складним, що тільки третина тих хто вступав, отримував ступінь бакалавра;

- після закінчення артистичного факультету можна було закінчити один із старших факультетів: медичний, юридичний, богословський. Навчання могло тривати 5-6 років і було настільки складним, що ступінь магістра отримував лише кожен шістнадцятий студент старших факультетів.

Загалом навчання в університетах в середньому тривало 11-14 років. Термін навчання і вік студентів не встановлювався.

Формами організації навчання були:

1. Лекції, які обов’язково треба було відвідувати. Під час денної (ординарної) лекції викладач читав текст книг Арістотеля на артистичному факультеті, на медичному Гіпократа і Галена, на юридичному Граціана і коментував їх. Студенти записували продиктоване викладачем. На повторювальних (вечірніх) лекціях вони відтворювали і перекладали латинські тексти, коментували їх.

2. Диспути. Вони були декількох видів:

- Щотижневі. Участь в таких диспутах була обов’язковою для отримання вченого академічного ступеню. Викладач (магістр, ліценціат) вибирав тему. Проводив диспут бакалавр. Тема могла бути науковою чи схоластичною („Скільки чортів поміщається на кінчику голки?”);

- Річні (1-2 рази на рік). Вони не мали певної теми („про що завгодно”). На них обговорювались актуальні наукові і світоглядні проблеми;

- Публічні. В 14 ст. Паризький університет організував диспут на якому оксфордський магістр Скотт висловив певну тезу, вислухав 200 заперечень, повторив їх напам’ять і тут же послідовно відкинув.

3. Студенти періодично складали екзамени. Особливо суровими були екзамени на ступінь бакалавра і магістра.

В період нової історії в Європі виробились основні моделі змістового (цільового призначення) класичного університету. Їх три:

У багатьох відомих університетах світу моделі поєднуються. Загалом значення класичних університетів полягає в тому, що вони:

- Протиставили схоластиці діяльне інтелектуальне життя;

- Утвердили інтелектуальний і духовний фундамент суспільства (формування еліти);

- Почали здійснювати підготовку високопрофесійних спеціалістів – юристів, лікарів, священників, вчених, учителів;

- Розпочали знайомство молодого покоління з загальновизнаними доктринами і вченнями, прогресивними ідеями.

Значна кількість започаткованих в середньовічних університетах традицій та засад організації, автономії залишається і по нині.