8.4. Підвищення кваліфікації і перепідготовка учительських кадрів

Проблемою професійної підготовки учителів усіх країн є необхідність фахового вдосконалення тих, хто працює в навчально-виховних закладах. Постійне підвищення кваліфікації зумовлене такими факторами:

У англомовних країнах (США, Канада, Великобританія і ін.) такий тип навчання учителів отримав назву INSET (IN-service Edukation and Training of Teachers), яка перекладається як „навчання і підготовка учителів під час їхньої роботи (в школі)”. Існують і інші позначення такої підготовки: „неперервна підготовка”, „підготовка під час служби”, „подальша підготовка”, „кваліфікаційна підготовка” тощо.

В зарубіжних країнах є чотири варіанти навчання і підготовки учителів без відриву від основної праці:

1. кваліфікаційні курси для працівників, які не мають достатньої психолого-педагогічної та предметно-дидактичної підготовки;

2. курси додаткового навчання або розширення функціональних можливостей спеціалістів (при прийнятті нових програм, змін змісту тощо);

3. навчання для підвищення кваліфікації або виконання нових функцій (директора, вчителя-методиста тощо) з метою кар’єрного росту, додаткових заробітків;

4. підготовка до викладання нових предметів чи виконання таких функцій, які не передбачались первинною підготовкою.

Підвищення кваліфікації у переважній більшості країн не є обов’язковим, але учителі самі зацікавлені в її здійсненні. Організовується вона у залежності від типу управління освітою: центральними чи місцевими органами.

Тривалість такого типу навчання може бути різною (від трьох днів на рік до одного року). Воно може відбуватись в період навчання і в канікулярний час (у Франції надають перевагу періоду літніх канікул).

Різними є і заклади підвищення кваліфікації:

- Загальноосвітні школи;

- Курси на які запрошуються лектори;

- Спеціальні педагогічні інститути;

- Університети і інші ВНЗ.

Тривала підготовка вимагає обов’язкового оцінювання знань слухачів.

Розділ 9: Роль міжнародних організацій і фондів в розвитку освіти в світі

9.1. Провідні міжнародні міжурядові і неурядові організації освітнього спрямування. Їх завдання.

Головну роль в забезпеченні розвитку освіти в світі відіграє Організація Об’єднаних Націй (1945) і її спеціалізовані організації ЮНІСЕФ та ЮНЕСКО. Під впливом цих організацій у багатьох міжнародних документах продекларовано право людини на освіту (під освітою розуміється залучення особи до культури щодо засвоєння змістовної її сторони, поведінки у суспільстві та системи загальноприйнятих соціальних норм) та шляхи його реалізації:

Ініціатор підготовки документу	Назва документу	Основні ідеї висловлені в документі
Генеральна Асамблея ООН (1948 р.)	Загальна декларація прав людини, п. 1 ст. 26	„Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безкоштовною, принаймні, що стосується початкової та середньої освіти. Початкова освіта має бути загальнообов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною для всіх на основі здібностей кожного”.
	Загальна декларація прав людини, п. 2 ст. 26	„освіта повинна бути спрямована на повний розвиток особистості та на повагу до прав людини і основних свобод. Освіта має сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між всіма народами, расовими і релігійними групами та повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй з підтримки миру”
Генеральна конференція ЮНЕСКО (1960 р.)	Конвенція про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (п. 1 ст. 1).	„Дискримінація” охоплює будь-яку різницю, обмеження чи переваги за расовою ознакою, кольором шкіри, статтю, мовою, релігією, політичними та іншими переконаннями, національним чи соціальним походженням, економічним становищем або народженням, яке має метою чи наслідком усунення або порушення рівності відносин у сфері освіти, а саме: 1) закриття для будь-якої особи чи їх групи доступу до освіти; 2) обмеження освіти для будь-якої особи або їх групи нижчим рівнем; 3) створення чи збереження окремих систем освіти або навчальних закладів для будь-яких осіб чи їх групи; 4) становище, що є несумісним з гідністю людини, у яке ставиться будь-яка особа або група осіб.
Генеральна Асамблея ООН (1966 р.)	Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, ч. І ст. 13, п. 2 ст. 13	„Держави, які беруть участь у пакті, визнають право кожної людини на освіту”
		„Початкова освіта повинна бути обов'язковою та безкоштовною для всіх; середня у різних формах, включаючи професійно-технічну середню освіту, має бути відкритою та доступною для всіх шляхом прийняття необхідних заходів, зокрема поступового введення безкоштовної освіти; вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі індивідуальних здібностей шляхом вжиття всіх необхідних заходів, зокрема поступового запровадження безкоштовної освіти; елементарна освіта має заохочуватись, по можливості для тих, хто не проходив чи не закінчив повного курсу початкової освіти”
Рада Європи	Протокол № 1 „Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод”, ст. 2	„Нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, які вона на себе бере у сфері освіти та навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту для своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань”.
Всесвітній форум з освіти 26-28 квітня 2000 р (Сенегал)	Дакарські рамки діяльності „Освіта для всіх: виконання наших спільних зобов'язань”	„Освіта є одним з основних прав людини. Вона – основа для сталого розвитку, миру і стабільності у середині країн та у відносинах між ними, а тому може йтися, що вона є необхідним засобом для ефективної участі у житті суспільства та у економіці XXI ст., де відбуваються швидкі процеси глобалізації”

З ООН здійснюють активне співробітництво міжурядові та неурядові організації:

1. міжнародні міжурядові організації, які почали виникати на поч. ХХ ст. (Рада Європи – 1949 р., Європейський союз – 1992 р., Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) – 1961 р. – клуб високорозвинених країн). Ознаками таких організацій є:

- створена у відповідності з міжнародним правом

- на основі міжнародного договору (конференції, угоди, трактату тощо), сторонами якого є суверенні держави;

- метою створення є поєднання зусиль у тій ч іншій галузі (в тому числі і освіті);

- наявність організаційної структури (органи управління, штаб-квартира тощо);

- наявність статуту, який визначає її права і обов’язки;

2. міжнародні неурядові організації (почали виникати на поч. ХІХ ст.. Армія спасіння – 1878 р., Християнський дитячий фонд, Міжнародна амністія):

- не створена на основі міжурядового договору;

- має бути визнаною принаймі однією державою;

- здійснювати свою діяльність не менше як у двох державах;

- створюються на основі статутного акту.

Створення та діяльність міжнародних організацій розкриває широкі можливості для швидкого розвитку освіти в світі.

Активна нормотворча та організаційна діяльність спеціальних установ ООН і міжнародного співтовариства забезпечує правове регулювання і гарантування права на освіту. Крім того, існують такі консолідовані форми міжнародного співтовариства, які приймають важливі документи у цій сфері (наприклад, Всесвітня декларація про освіту для всіх (1990р.), розроблена Всесвітньою конференцією „Освіта для всіх” (м. Джомтьєн)). Цей акт, не зважаючи на рекомендаційний характер, має важливе значення у системі гарантування права на освіту.