2.3.6. Австралійський регіон

До регіону належать Австралія, Нова Зеландія, острівні держави Океанії, всього – 14 держав. Населення 31 млн.

Регіон почав заселятись 40 тис. років тому вихідцями з Південно-Східної Азії. У ХVІІІ-ХІХ ст.. території колонізувались європейськими державами:

Країни-метрополії	Країни-колонії
Великобританія	Австралія, Вануату, Кірибаті, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Соломонові о-ви, Тонга, Тувалу, Фіджі
Німеччина	Маршалові о-ви, Мікронезія, Науру, Палау, Самоа

Незалежність усі країни отримали в ХХ ст..

Жителями острівних держав Океанії є полінезійці, меланезійці, папуаси. Австралію та Нову Зеландію заселяють переважно європеоїди (англо-австралійці, англо-новозеландці, переселенці з інших країн Європи), приблизно 90%. Окрім того місцеві жителі – аборигени Австралії, які піддавались жорстокому винищенню під час колонізації та маорі Нової Зеландії, яким вдалось завоювати для себе певну автономію. Показник народжуваності в регіоні на 1000 жителів становить 19.

Офіційною мовою 13-ти країн є англійська (у деяких країнах поряд з національною).

Домінуючі релігії:

• Християни (протестанти, римо-католики);

• Анімісти.

Наявність анімістичних релігій зумовлена тим, що деяка частина корінного населення має первіснообщинні форми існування.

За економічним розвитком країни австралійського регіону поділяються на такі групи:

Економічний розвиток	Кількість країн	Основні характеристики
Високорозвинена країна	Австралія, Нова Зеландія	Аграрно-сировинна спеціалізація, розвинуте тваринництво. У сільському господарстві зайнято 5% економічно активного населення, 70% у сфері послуг
Слаборозвинута країна з високим рівнем доходу	1	Переважна більшість населення працює в аграрному секторі і займається рибальством.
Слаборозвинута країна з середнім рівнем доходу	11

Рівень урбанізації становить 75%. Із зайнятих працюючих світового виробництва на австралійський регіон припадає 0,5% (0,02 млрд.). Середнє значення ВНП на душу населення в регіоні становить 15242 дол. Із-за незначної кількості населення та незначного приросту середньорічного приросту 1-1,5% шкільний контингент незначний і він повністю охоплений навчанням. Всього в загальноосвітніх школах та вищих закладах освіти регіону навчається 8 млн. осіб.

2.3.7. Регіон тропічної Африки

До цього регіону африканського континенту належить 43 держави. Населення – 632 млн.

Країни споріднені:

• Історією розвитку;

• Станом соціально-економічного розвитку.

Тропічна Африка є колискою людства, саме звідси люди почали розселятись усіма континентами. На історію цього регіону великий вплив мали:

Період	Країни, що мали вплив	Наслідки
ХІ - ХVІ ст.	Арабські країни	Розвиток культури, міст Томбукту і Дженне Малійської імперії
кінець ХV - поч. ХVІ ст.	Португалія („володарка морів”)	Розвиток торгівлі, дружні відносини з королівством Конго. Відкриття посольств, релігійне місіонерство (на базі якого створювались школи).
ХVІІ - ХІХ ст.	Європейські країни, країни Америки	Масове вивезення людей для работоргівлі. В США і Південній Америці їх використовували на плантаціях, в золотих і срібних рудниках (на найважчих роботах). Загалом було вивезено або втрачено приблизно 100 млн. людей (частина вбита під час полювання за рабами, частина загинула під час перевезення). Работоргівля призвела до розпаду африканських держав, політичної нестійкості, деградації господарського життя, запустіння цілих районів, загального упадку культури.
ХVІІІ - ХІХ ст.	Великобританія, Франція, Португалія, Бельгія, Італія, Іспанія	Колоніальні загарбання африканських країн. Насильне підкорення місцевого населення, експлуатація, вивезення природних багатств.

Лише після ІІ світової війни розпочалась боротьба за політичну незалежність, яка завершилась у 60-70-х рр. ХХ ст.

На кінець колоніального панування Тропічна Африка отримала такий „спадок”:

• Масова неграмотність дорослого населення (серед негрів від 81 до 99%);

• Охоплення навчанням 24% дітей з 6 до 19 років;

• У ВНЗ навчалось 0,2% молоді від 20-ти до 24-х років;

• Відсутність у багатьох країнах ВНЗ і технічних закладів (лише 19 країн мали вищі чи технічні заклади освіти);

• Учителями переважно були іноземці, власні педагогічні кадри не було де готувати.

На території сучасної Тропічної Африки проживає багато етносів, племен негроїдів: амбунду, луба, монго, банту, зулу, хуту, тутсі, малаві, бушмени, гетеро, хауса, конго, свазі, нубійці, суахілі, пігмеї і б. ін.

Офіційні мови африканських країн:

У деяких країнах поряд з європейською мовою використовують національну. Загалом експерти вважають, що вільно володіють європейськими мовами лише 5 млн. африканців, в той час як на банту – 120 млн. Складною є і проблема наявності мов без алфавітів (Танзанія, Ефіопія, Гвінея, Мадагаскар).

Між окремими племенами Тропічної Африки (а зараз державами) відбуваються етнічні війни. Внаслідок великої Африканської війни, яка розпочалась в 90-х рр.. ХХ ст.. і захопила Намібію, Конго, Зімбабве, Бурунді, Руанду, Уганду, Анголу загинуло понад 1 млн. людей. Воєнні дії, які тривають і до нині, негативно впливають на економіку країн, культуру, освіту (діти не лише не можуть відвідувати школи, а залучаються до військових дій).

За державним устроєм африканські країни є унітарними, а за державним правлінням – республіканські. Хоча за характером правління більшість країн авторитарні, тоталітарно-диктаторські, перехідні.

У перші роки незалежності динаміка доходів країн Тропічної Африки була позитивною (від 0,6% до 0,9%), але починаючи з 80-х років динаміка стала від’ємною (-0,9%). Сучасна економічна ситуація країн Тропічної Африки, незважаючи на значні природні запаси, є складною. У багатьох країнах постійні посухи і голод. 60% населення Тропічної Африки систематично недоїдають. . Показник народжуваності на 1000 жителів становить 39. Середня тривалість життя 51 рік, що породжує наявність значної частки населення у віці до 14 років (45-47%). У даний час загальна питома вага африканських країн у світовому ВВП становить 1,5%. Із зайнятих працюючих світового виробництва на Європу припадає 11% (0,35 млрд.). Рівень урбанізації становить 42%. Середнє значення ВНП на душу населення становить 450 дол. За економічним розвитком країни поділяються на такі групи:

Економічний розвиток	Кількість країн	Основні характеристики
Слаборозвинута країна з середнім рівнем доходу	7	Аграрно-сировинна спеціалізація, розвинуте землеробство, видобувна промисловість, ремісництво.
Слаборозвинута країна з низьким рівнем доходу	24	Переважна частина населення (80% і більше) працює в сільському господарстві, в основному займається скотарством.
Слаборозвинені, найбідніші країни	12

Особливо складна ситуація в Мозамбіку, Танзанії, Того, Чаді, Ефіопії.

Релігійні вірування, що домінують:

• Християни (протестанти, римо-католики);

• Анімісти;

• Іслам.

Поширення анімістичних релігій зумовлене тим, що значна частина корінного населення живе за первіснообщинними формами існування. Саме тому головну роль в житті африканських народів відіграє традиційне виховання. Воно базується на передачі із покоління в покоління досвіду народної мудрості, накопичених знань і умінь, духовних і культурних цінностей африканського суспільства. Не дивлячись на етнічне розмаїття африканських народів традиційна система виховання в Тропічній Африці включає такі інститути:

- Сім’я (переважно велика, яка включала декілька поколінь найближчих родичів). Фактично кастове виховання (особливо ремісників) у народів суданської зони Малі, Нігеру, Чаду. Сім’я займається вихованням дитини аж до одруження. Вона відповідає за виховання дітей перед цілою співдружністю людей (общиною, племенем). В африканському селі кожна дитина розглядається як спільна власність.

- „Вікові класи” В африканських країнах у більшості існують такі класи – перший – до 6-7 років, другий – до 10-11 років, третій – до до 14-15 років. Вікові класи об’єднують всіх дітей даного поселення чи племені незалежно від соціального походження. Основне призначення цих класів підготувати дітей до участі в суспільному житті. Велике значення гриотів –охоронців і збирачів африканських легенд і міфів.

- Табори „посвячення” кульмінаційний момент у вихованні і навчанні молодих африканців – перебування в таборах посвячення. З 15-16 років хлопці і дівчата окремо. Тут вони живуть ізольовано від сімей під керівництвом наставників. Здійснюються обряди обрізання, больових прийомів. Християнські місіонери виступають проти цих обрядів. Повернення підлітків з табору відзначається великим святом. З цього моменту „посвячені” допускаються до більш широкої участі в суспільному і релігійному житті племені.

За ініціативою ЮНЕСКО в 1961 році в Аддіс-Абебі відбулась міжнародна конференція з розвитку освіти в Африці. Був прийнятий план на 20 років для подолання неграмотності в Тропічній Африці. Всього в загальноосвітніх школах та вищих закладах освіти регіону навчається 139 млн. осіб. На даний час завдання не реалізовані і терміни перенесені до 2015 року.