- •1.1. Виникнення і становлення порівняльної педагогіки як науки
- •1.2. Розвиток порівняльної педагогіки в Україні.
- •1.3. Предмет і завдання порівняльної педагогіки
- •1.4. Місце порівняльної педагогіки в системі педагогічних наук. Взаємозв’язок порівняльної педагогіки з іншими науками.
- •Взаємозв’язок порівняльної педагогіки з іншими науками
- •1.5. Методи дослідження порівняльної педагогіки. Основні підходи до опису матеріалу порівняльної педагогіки.
- •1.6. Порівняльна педагогіка як навчальний предмет у системі професійної підготовки педагогічних працівників
- •2.1. Історико-культурні і освітні традиції країни.
- •2.2. Соціально-економічні, інформаційні та політичні фактори розвитку освіти зарубіжних країн.
- •2.3. Взаємозв‘язок релігії та освіти.
- •2.4. Особливості шкільної освіти в полікультурному суспільстві.
- •1.3. Підходи до поділу країн на регіони.
- •2.3. Характеристика регіонів за певними історико-культурними, релігійними, соціально-економічними, політичними особливостями
- •2.3.1. Європейський регіон
- •2.3.2. Північноамериканський регіон
- •2.3.3. Латиноамериканський регіон
- •2.3.4 Арабський регіон
- •2.3.5. Азійський регіон
- •2.3.6. Австралійський регіон
- •2.3.7. Регіон тропічної Африки
- •3.3. Порівняльні показники розвитку освіти в регіонах.
- •4.1. Державний характер організації і фінансування систем освіти.
- •4.2. Тенденції централізації і децентралізації управління освітою в різних країнах світу.
- •4.3. Роль і місце приватних освітніх закладів в сучасних освітніх системах.
- •4.4. Принципи відкритості і селективності навчання в державній освітній політиці.
- •4.5. Структурні компоненти освітніх систем
- •5.1. Традиціоналізм як основа побудови навчально-виховного процесу в школі.
- •5.2. Роль прогресевізму б організації діяльності освітніх закладів
- •5.3. Раціоналістичні теорії навчання.
- •5.4. Сучасні педагогічні погляди на проблеми навчання й виховання
- •6.1. Організація навчання в початковій школі
- •Рідна мова
- •Математика
- •Суспільствознавство
- •Природознавство
- •Праця і предмети естетичного циклу
- •Фізкультура
- •Інформатика.
- •Світові тенденції організації початкової школи:
- •6.2. Особливості організації навчання в середній школі.
- •6.3. Форми і методи навчання в зарубіжній школі
- •6.4. Способи контролю і оцінювання знань учнів
- •6.5. Соціалізуючі можливості школи
- •Приклади організації і змісту навчання в зарубіжній школі
- •7.1. Історія появи університетів – перших вищих навчальних закладів. Традиції організації їх діяльності.
- •7.2. Особливості державної політики щодо вищої освіти
- •7.3. Різновиди внз у зарубіжних країнах
- •7.4. Організація діяльності внз, зміст і форми навчання
- •7.5. Можливості навчання за кордоном.
- •8.1. Статус і діяльність учителів в зарубіжних країнах
- •8.2. Теоретико-методологічні засади підготовки вчителів на Заході
- •8.3. Своєрідність національних моделей професійної підготовки учителів
- •8.4. Підвищення кваліфікації і перепідготовка учительських кадрів
- •9.1. Провідні міжнародні міжурядові і неурядові організації освітнього спрямування. Їх завдання.
- •9.2. Юнеско. Організаційні основи і напрями освітньої діяльності
- •9.3. Роль міжнародних організацій в реалізації ідей глобалізації освіти
5.1. Традиціоналізм як основа побудови навчально-виховного процесу в школі.
Необхідність розвитку освіти в світі спонукає педагогів-теоретиків і практиків шукати нові шляхи реалізації освітніх завдань. В даний час в світі можна виділити декілька значних груп педагогічних теорій, які є домінантними не лише в концептуальному, але і практичному вираженні. До них зокрема відносяться такі моделі:
Традиційна (академічна, традиціоналістська, консервативна) є найбільш давньою. Вона створилась на основі середньовічних традицій та реалізації ідей Я.А. Коменського та дидактичних теорій Й.Гербарта. В її основі лежать наступні ідеї:
1. Традиціоналістська школа базується на беззаперечному авторитеті вчителя і підручника.
2. Учень вважається пасивним предметом і рецитатором (посудиною до якої мають заливатись знання, уміння і навички – зуни).
3. Головна увага в навчальному процесі уділяється інтелектуальним процесам. Учням доводиться велику кількість інформації запам'ятовувати і переказувати.
4. Обмеження критицизму і самостійності мислення школяра, не заохочується їх творчість. Репродуктивність – найкращий вияв знань.
5. В зміст навчання (шкільну програму) переважно вводяться лише ті знання, які базуються на усталених в науці законах і правилах, на тому незмінному, що пройшло випробування часом. Нові досягнення в науці і різноманітні винаходи потрапляють на сторінки підручників, як правило через десятки років після їх винаходів. Тривалий час програми і підручники з природничо-математичних наук залишаються незмінними.
6. В традиціоналістських класичних школах особлива увага приділяється гуманітарній підготовці (класичним мовам – латині і старогрецькій), що надає школі статичного характеру.
7. У школі переважають ідеї уніфікації учнів, тобто навчання і виховання за єдиним зразком. Індивідуальність дітей не враховується. Основними засобами впливу на учнів є: дисципліна, порядок, карність і заохочення.
8. Основною формою організації навчально-виховного процесу в традиціоналістській школі є класно-урочна система, в центрі якої стоїть урок з його необхідними компонентами: викладанням матеріалу - його запам'ятовуванням - якомога повнішим відтворенням.
9. Виховання в традиціоналістичній школі носить переважно формальний характер. Здоров'ю і фізичному вихованню дітей не уділяється належної уваги.
Традиційна школа, надаючи учням міцні і систематизовані знання з навчального предмету, одночасно не враховувала:
- потреби та інтереси учнів,
- актуальні потреби і особливості суспільства в якому мали жити і трудитись випускники.
Ідеї традиціоналізму продовжують використовуватись в діяльності шкіл Азії, Африки, Латинської Америки, Європи. Ці ідеї модифікуються в залежності від розвитку і запитів суспільства (зміст і форми навчання), але продовжує існувати і зараз основний акцент традиціоналізму на домінантній ролі учителя в системі навчання та формуванні зунів. Прибічниками, популяризаторами та удосконалювачами цієї теорії є такі вчені, як Ж. Мажо, Л. Кро, Ж. Капель, Д. Равич, Ч. Финн і ін.
