7.4. Організація діяльності внз, зміст і форми навчання

В багатьох країнах діють закони, які визначають мету, завдання, організаційну структуру, режим роботи ВНЗ. Зокрема: „Основний закон про вищу школу” (ФРН), „Про вищу освіту” (Великобританія). Більшість держав та міжнародних угод („Магна карта” 1980р., Лімська декларація „Про академічну свободу і автономію ВНЗ” 1988 р., Ерфуртська декларація „До відповідальності університету ХХІ ст.” 1996 р.) гарантують університетам повну свободу в питаннях організації навчального процесу та наукових досліджень. Згідно цих документів:

- „Академічна свобода – це в межах права, свобода вчених критикувати вже здобуті знання і проголошувати нові ідеї, погляди, навіть суперечливі і непопулярні без загрози втратити роботу чи привілеї, що належать їм у межах інституції”.

- „Автономія – це право академічних інституцій на самостійний вибір засобів реалізації завдань, поставлених перед ними, або ними ж визначені”.

В організації діяльності ВНЗ найважливішими моментами є:

Органи управління і структурні підрозділи ВНЗ.

- Як правило, ВНЗ працюють згідно власного статуту (документу), який регламентує його структуру, завдання, органи управління тощо. Ці документи погоджуються з представниками влади (залежно від типу управління).

- Організаційно ВНЗ поділяються на факультети, департаменти (міжфакультетські об’єднання) чи галузі спрямування, кафедри.

- Основні рішення приймають органи самоврядування, більшість яких складають професори, наукові співробітники, студенти (Конвент у Німеччині, Опікунська рада, Сенат у Великобританії, Рада опікунів у США), органи самоврядування мають право обирати керівника закладу, приймати статут ВНЗ.

- Існують (в європейських ВНЗ) органи самоврядування, які вирішують поточні питання (Сенат у Німеччині, Адміністративна рада у Великобританії).

- Виконавча влада належить керівнику закладу (ректору, президенту), який вибирається з числа професорів на кілька років (переважно до 4 років, можливі повторні перевибори ), звільняється від роботи на своїй кафедрі. Помічниками ректора є проректори (віце-президенти).

- ВНЗ, як правило, мають адміністративні підрозділи такого спрямування:

• реєстраційний відділ комплектує студентський контингент групи (якщо вони існують); складає розклад; веде облік успішності (база даних в спеціальному сервері), особові справи, видає дипломи;

• відділ прийому – надає консультації абітурієнтам. Збирає надіслані документи, зачисляє абітурієнтів;

• відділ працевлаштування – налагоджує контакти з компаніями, підприємствами, фірмами і закладами, шукає місця для працевлаштування студентів під час канікул і після закінчення вищого навчального закладу;

• науково-дослідницький відділ – здійснює пошук на замовлення наукових програм і проектів, джерела додаткового фінансування ВНЗ;

• студентський відділ – вирішує проблеми життя студентів, питання самоврядування, соціальної допомоги.

Прийом абітурієнтів. Загалом усі країни щодо прийому абітурієнтів, можна розділити на три групи:

- Прийом здійснюється за допомогою вступних конкурсних екзаменів (Японія, азійські, африканські країни). Так в державні університети Японії екзамени проходять у два етапи. Перший за місцем проживання –абітурієнти здають тести з японської мови, давньояпонської, математики, фізики, хімії, суспільствознавства історії і ін. За результатами тестування їх направляють на здачу вступних іспитів в держуніверситети (за найкращі результати – в Токійський, далі Кіото, Осака, Саппоро і т.д.). Другий етап екзаменів відбувається безпосередньо в університеті.

- Прийом переважно здійснюється на основі матрикуляційних (випускних) екзаменів (європейські країни). Абітур в Німеччині, бакалавр у Франції. Далі можливі два варіанти. (а) Результати незалежного зовнішнього тестування подаються в спеціальні центри (Центральну раду з прийому Великобританії), які визначають місце навчання абітурієнта. Наприклад у ФРН „Центральний заклад з

розподілу місць у ВНЗ” у Дортмунді. Кількість бажаючих поступити у ВНЗ зростає і деяким абітурієнтам доводиться декілька років чекати черги на вступ. Така ситуація призводить до того, що випускники німецьких ВНЗ, як правило, закінчують навчання у віці 29-30 років. (б) Абітурієнт подає документ до бажаного ВНЗ. В обох варіантах можливі додаткові іспити і співбесіди (у престижні ВНЗ, медичні, художні заклади).

- Прийом здійснюється за результатами навчання (США, Канада). Так зарахування у ВНЗ США відбувається на основі: атестату зрілості; рейтинг у класі (наприклад, входить в 10-20% кращих учнів класу); результати тестів в коледж (які складаються з тесту академічних здібностей за максимальною шкалою 800 балів і 2-х годинного тесту з метою визначення професійних інтересів і мотивів – 800 балів та загальнонаціонального тесту, що визначає рівень академічних знань для тих, хто вступає в коледж – з англійської мови, математики, суспільствознавчих і природничих наук – макс. 35 балів); привілейована чи не привілейована школа; характеристики (рекомендаційні листи); можливе проходження додаткової співбесіди. Абітурієнт сам подає необхідні документи у декілька ВНЗ і отримавши запрошення до навчання, вибирає той заклад, який йому найбільше підходить.

Більшість країн переходять на другий і третій варіант, вважаючи, що організація вступних екзаменів у ВНЗ є доволі витратною справою.

Форми організації навчання.

Організацію навчального процесу забезпечує професорсько-викладацький склад ВНЗ, для всіх країн він має багато подібного:

- Професори (мають право очолювати кафедру, школу тощо). Як правило мають докторський ступінь (ординарний доктор – захищену хабілітаційну тему – хабілітований доктор). Професор читає лекції і проводить наукові семінари.

- Неординарні доктори, старші лектори, лектори, доценти, старші асистенти тощо. Вони мають ступінь доктора, мають право читати лекції, вести семінари.

- Асистенти, асистенти лектора, магістри, тьютори, наукові консультанти. Вони запрошуються з числа дипломованих спеціалістів, магістрів. студентів-старшокурсників на декілька років з метою перевірки здатності до викладацької роботи і без права довгострокового договору. Такі викладачі ведуть практичні заняття, керують практикою, вчать застосовувати наукові методи, консультують студентів, працюють у ролі кураторів.

Підбір викладачів ВНЗ, як правило, складна процедура. З претендентом підписується контракт на 2-3 роки, який постійно поновлюється і тільки професори мають право на довічний контракт.

Тривалість навчального року. Начальний рік у ВНЗ переважно розділений на семестри (або триместри чи четверті). Розпочинається в різні терміни (переважно вересень, жовтень). Канікули в християнських країнах можуть бути різдвяні, пасхальні. Літні канікули тривають до 4-х місяців (в цей час студенти можуть проходити практику, працювати тощо).

Засади організації навчання:

Традиційно в європейських ВНЗ для кожного повного курсу (залежно від спеціальності та рівня) передбачений певний термін навчання (регель-штудіен-цайт в Німеччині). Для вибраного навчання існує перелік обов’язкових і вибіркових курсів.

Навчання може здійснюватись курсовим способом. Студенти кожного року навчання поділяються на групи (вони, правда, можуть бути змінними за складом).

Індивідуальне навчання популярне в англосаксонських (США, Великобританія, Канада, Австралія) та європейських країнах за так званою Келлеровською системою індивідуального навчання. Організація індивідуального навчання включає в себе такі напрямки:

- відсутність часових рамок, що дозволяє студенту пересуватись у вивченні навчального матеріалу зі швидкістю, що відповідає здібностям студента;

- можливість переходу до нового матеріалу лише при повному засвоєнні попереднього;

- програма складається самим студентом за допомогою комп'ютера та консультанта (тьютора);

- лекції не основне джерело інформації, а направляюча форма в навчанні;

- широке використання письмових робіт;

- використання системи контролю та інспекторів, яка дозволяє проводити багаторазові перевірки знань тем і модулів (показником засвоєння є 80- 90 %), підводити підсумки роботи студентів.

Індивідуальні плани складаються студентом на основі певних навчальних планів, програм. В США такий документ називається „куррікулум”. Який забезпечує виконання ряду функцій:

Навчальний план	Зміст навчальні курсу	Заплановані навчальні дії	Структуровані та уявні результати	Навчально-виховний процес
Перелік навчальних дисциплін або навчальних курсів, які пропонує для вивчення навчальний заклад.	Зміст конкретних навчальних курсів та тем в програмі	Усі заплановані навчальні дії, які пропонуються керівництвом навчального закладу.	1. Знання 1.1. Факти 1.2. Поняття 1.3.Узагальнення 2. Методи (процеси, уміння, здібності) 2.1.Когнітивні 2.2. Психомоторні	1. Цілі навчання. 2. Зміст навчання і виховання. 3. Педагогічна стратегія, форми і методи, необхідні для досягнення поставлених цілей. 4. Оцінка діяльності навчального закладу.

У провідних університетах вимоги до програм і їх якість вищі.

Для європейських країн і Японії притаманний і такий спосіб навчання як „вільне слухання”. Студент в певний період стаціонарного навчання може стати вільно слухачем. Для таких студентів термін навчання не обмежений.

Переважно зміст навчання з кожної спеціальності складається з таких циклів:

- Загальноосвітній;

- Спеціальний (відповідно обраної спеціальності і спеціалізацій – розширення їхнього кола заохочується);

- Практичний (проходження навчальних і виробничих практик).

В деяких країнах популярним є сендвіч-курсове навчання (поєднання теоретичного навчання і практики).

Основні (домінуючі) форми навчання:

Лекції. Як правило, у державних ВНЗ, ця форма навчання займає значну частину часу аудиторної підготовки студентів. Лекції читаються у великих аудиторіях, розрахованих на декілька сот студентів. Їх читання відбувається переважно способом холізму – доступний виклад основних теоретичних проблем та у вигляді редукціонізму – настановчих вузькоспеціалізованих з складними термінами (тексти таких лекцій подаються студентам наперед). Лекційні зали оснащені цифровою мультимедійною технікою.

Семінари. Присвячуються розгляду певних навчальних і наукових проблем. В європейських традиціях студенти гуманітарних дисциплін готують доповіді за обраною тематикою і виголошують доповіді, дискутують за що отримують оцінки чи певні відмітки про пророблене.

Лабораторні (практичні) заняття. Характерні для точних і природничих спеціальностей.

Тьюторіали. Індивідуально-груповий метод навчання (для 2-10 осіб), як правило відбувається 1 раз на тиждень. Тьютор (ним може бути аспірант, магістр, студент старшокурсник) зустрічається із студентами молодших курсів, які здають самостійно підготовлені розділи і модулі та переходять до наступних. Тьютори допомагають у розумінні навчального матеріалу.

Тривалість занять є різною. Переважно 50 – 60 хвилин. Навчальне навантаження студентів на тиждень становить від – 36 до 54 годин (з яких на аудиторні заняття припадає від 14 до 25 годин, решта – на самостійну роботу). У ВНЗ США на кожну аудиторну годину відводиться 2 години самостійної роботи. Кількість аудиторних занять має тенденцію з кожним роком навчання скорочуватись.

Методи і засоби навчання в зарубіжних ВНЗ:

- Метод диспутів, дискусій, дебатів. Особливо широко застосовується на гуманітарних спеціальностях;

- Метод проектування (праця над проектом: студенти самі обирають проблему, шукають інформацію, пишуть звіти, захищають);

- Написання ессе (студенти пишуть за заданою темою роботу вказаного обсягу, виклад має бути повністю самостійним);

- Метод ділових ігор (програвання виробничих ситуацій);

- Метод кейс-навчання (розв’язування виробничих ситуацій);

- Підготовка портфоліо – зібрання кращих зразків студентської роботи протягом вивчення навчальної дисципліни (року навчання тощо). Дає можливість студентам оцінити і проаналізувати результати навчання, а також познайомити інших осіб (викладачів, студентів, працедавців, батьків). Матеріали починають збирати з першого року навчання;

- Використання технічних засобів навчання, телевізійних, комп’ютерних, мультимедійних центрів, Інтернету;

- Контролюючі, навчаючі, моделюючі комп’ютерні програми. За даними ЮНЕСКО лише кількість навчальних компакт-дисків щороку зростає у 1,5 рази.

Значну частину часу студенти проводять за комп’ютерами. В навчальних закладах на 5-7 студентів припадає один комп’ютер, який працює в середньому 16 годин на добу. Багато студентів високо розвинутих країн забезпечені власними ноутбуками. На високому рівні працюють університетські бібліотеки, які забезпечені електронними пошукачами. Вони працюють під час літніх канікул і цілодобово у період сесій.

У багатьох країнах наукова робота студентів носить постійний характер і є частиною навчального процесу. Фактично всі студенти з першого курсу разом з викладачами беруть участь в наукових дослідженнях.

Оцінювання роботи студентів. Видача дипломів.

Навчальна робота студентів знаходиться під постійним контролем. Студенти самі відповідають за результати власного навчання. Переважно існують два підходи до контроль роботи студентів:

- Поточний (постійний) під час семестрового навчання (американський варіант). Розгалужена система постійного (періодичного, тематичного, модульного) тестування дозволяє відстежувати під час навчання результати вивчення навчального матеріалу, яка доповнюється підсумковим іспитом.

- Підсумковий під час сесій (європейський варіант). Перевага надається підсумковим іспитам, хоча практикується і поточний контроль.

Оцінювання здійснюється багатьма способами:

1. Кумулятивний (за кожен вид навчальної роботи студенту виставляються певні бали, які підсумовуються в кінці семестру);

2. Комплексний (кожен вид навчальної роботи студента має певну питому вагу, які додаються в межах 100%);

3. Модульно-рейтинговий. А кожен модуль студент отримує оцінку, які потім мають вигляд сумарної поточної оцінки;

4. Роздільний. Окремо оцінюється аудиторна робота, яка майже не впливає на підсумкову екзаменаційну оцінку.

Оціночні шкали у ВНЗ практикуються різноманітні: числові і буквенні. Так, наприклад, у США п’ятибальна оціночна система має такий вигляд: А-відмінно, B -добре, С-задовільно, D -переекзаменування, E -незадовільно.

Для отримання диплому застосовуються такі системи:

- Успішне виконання передбаченого навчального плану (програм) і здача підсумкових екзаменів. Так, у Німеччині студент має здати усний проміжний екзамен за результатами грунд-штудіум (базової загальноосвітньої підготовки 4 семестри) Результати засвідчуються в свідоцтві з окремих дисциплін і загальна оцінка. Після закінчення другої фази (хаупт-штудіум) складаються заключні випускні екзамени, які можуть бути внутрівузівськими чи державними. У Великобританії згідно спеціальної хартії кількість екзаменів визначає королева. Їх в переважній більшості два – в кінці першого і третього років навчання. За їх результатами визначається вид і клас присвоєння ступеня – бакалавр звичайний чи почесний. Ступені присвоюють університет і Рада з національної академічної кваліфікації.

- Успішне виконання передбаченого навчального плану (програм) і набір необхідної кількості залікових одиниць (кредитів). Ця система характерна для США, Канади, Японії, європейських країн , що працюють за Болонською декларацією. Так в США для отримання ступеня бакалавра за 4 роки необхідно набрати 120-140 залікових одиниць. Кожен курс має свою вартість (відносно рівня викладання), а також наступний підрахунок 1 залікова одиниця дорівнює 1 год. лекційного заняття, 2-3 годинам лабораторних занять, 3 годинам самостійної роботи студента протягом одного семестру з окремих дисциплін. В Японії для успішного закінчення університету необхідно набрати 140-150 одиниць.