3.3. Порівняльні показники розвитку освіти в регіонах.

Для здійснення порівняння розвитку різних регіонів в соціальній і культурно-освітній галузях застосовується ряд показників.

Особливо популярним останнім часом є такий інтегральний показник як індекс людського розвитку. Він був розроблений експертами Програми розвитку ООН (ПРООН) і щорічно обраховується, починаючи з 1990 року. Це узагальнений показник рівня гуманітарного розвитку країни, що враховує:

• рівень життя (за показник береться ВНП на одного жителя країни). Показники країн подані щодо ВНП на душу населення подано в таблиці (в дол.) за даними Світового Банку

• стан здоров‘я населення (за показник використовується очікувана тривалість життя в країні. Рівні її наступні: низький – 32-59 роки, середній – 60-70 років, високий – понад 70 років). Тривалість життя (середня очікувана при народженні) у роках в деяких країнах:рівень освіти в країні. Цей показник має інтегрований характер і визначається на основі:

  1. характеризується показника грамотності дорослого населення. Вона має наближатись до 100%. В таблиці подано ситуацію грамотності дорослого населення в окремих країнах (у%)

  2. охоплення дітей шкільного віку навчанням. Діти молодшого шкільного віку на 100% мають бути охоплені навчанням. Таблиця демонструє, яка частка дітей шкільного віку навчається в окремих країнах (у%)

середня очікувана тривалість навчання. За тривалістю освіта поділяється на: короткотривалу – 2-7 років, тривала – 10-18 років, неперервна – більше 20-ти років. Тривалість первинної освіти в окремих країнах світу:Загалом показники ІЛР за рівнями поділяються на такі групи: високий рівень – від 0,999 до 0,888, середній рівень – до 0,632, низький рівень – до 0,403. Показники ІЛР за регіонами мають наступне значення:

Крім ІЛР в міжнародній практиці використовують і інші інтегровані індикатори соціального розвитку суспільства:

• індекс людського капіталу на душу населення. Він відображає рівень витрат держави, фірм, громадян на освіту, охорону здоров’я і інші галузі соціальної сфери в розрахунку на душу населення.

• Індекс інтелектуального потенціалу суспільства. Показник відображає рівень освіти населення і стан науки. Враховується:

  1. рівень освіти дорослого населення;

  2. питома вага студентів в загальній чисельності населення;

  3. частка витрат на освіту у ВНП;

  4. питома вага зайнятих у науковому обслуговуванні щодо загальної чисельності зайнятих;

  5. питома вага витрат на науку у ВНП.

Першість у цих показниках має Північна Америка.

Розділ 4: Західні моделі організації й управління освітніми системами

4.1. Державний характер організації і фінансування систем освіти.

В усіх країнах освіта має державний характер, що виявляється в наступному:

Інтерес держави до освітньої галузі зумовлений такими причинами:

• Зацікавленість, у період світової економічної конкуренції, в науково-технічному прогресі країни („Знання – головний об’єкт конкурентної боротьби сьогодні” сказано в доповіді президента США „Нація в небезпеці”);

• Постійне зростання кількості працівників сфери обслуговування, які потребують високого професійного рівня

• Держава сама є власником великих підприємств і зацікавлена в піднятті якості підготовки власних працівників;

• Зацікавленість у кількісному зростанні середнього класу (освіта є основою його розширення);

• Піднесення освітньо-культурного рівня населення сприяє демократизації країни і забезпечує умови розвитку кожної особистості;

• Міжнародний моніторинг кількісних і якісних показників освіти (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Світовий банк, ОЕСР);

• Інвестиції в освіту здатні забезпечити понад 50% річного приросту національного доходу (за дослідженнями американських економістів Т. Шульца, І Бенсона та ін.)

Політика держави в галузі освіти полягає в наступному:

• Розробка стратегічної лінії щодо реформування шкільної і вищої освіти у вигляді доктрин і законів – „Америка – 2000. Освітня стратегія” (США), „Освіта для 2000 року” (ФРН), „Освіта майбутнього” (Франція), „Пошук моделі для майбутнього” (Японія), „Національна програма 5-16” (Великобританія);

• Гарантування обов’язкової освіти (початкової, середньої);

• Держава здійснює контроль за рівнем і якістю освіти на основі процесів ліцензування, акредитації освітніх закладів, сертифікації учителів.

• Може формувати замовлення на підготовку спеціалістів певних галузей і професійних рівнів (орієнтуючись на “кваліфікаційний запас”).

• Гарантування гендерної рівності в освіті (загалом в світі – 45-40% активно працюючих жінок мають вищу освіту, в країнах Африки і Південної Азії в школах навчається 35-40%).

• Зміст освіти має орієнтуватись на виховання найкращих демократичних і гуманних якостей.

• Фінансування державних закладів освіти. З коштів, які виділяють державами на освіту, значна частина йде на зарплату працівникам освітніх закладів (Франція–72%, ФРН–75%, Англія–74%). Виділення коштів з ВНП відбувається таким чином:

Країни суспільств
До індустріальних	Індустріальних	Постіндустріальних
Менше 1%	2-4 %	5-7%

Держави розвинутих країн зацікавлені в громадській підтримці розвитку освіти, яка проявляється в наступному:

Розмір оплати в залежності від освіти (100%– оплата при середній освіті)

Країна	Освіта нижче середньої	Середня	Вища освіта (не університетська)	Університетська освіта
США	68	100	119	174
Німеччина	78	100	111	163
Франція	80	100	128	175

У високо розвинутих країнах держава прагне удосконалювати стан управління освітою такими способами:

- постійним вивченням (моніторингом) громадської думки щодо стану освіти і пропозиції її поліпшення (у США цим займається агентство Геллапа);

- залучення громадськості до організації і реалізації освітньої діяльності;

- періодичним проведенням реформ шкільної і вищої освіти.