Фортеця Єні-Кале

О дин з відомих фортифікаційних пам’ятників Керчі — турецька фортеця Єні-Кале.

Зведена турками в 1703 р. в найвужчому місці протоки – на схід від м. Керч у бік Переправи. Третій ярус фортеці прикрашений башточками в турецькому стилі.

Росії наприкінці XVII ст. за вихід до Чорного моря, контрольованого на той час Османською імперією, спонукала турків розпочати у 1701 р. будівницт­во на західному березі Керченської протоки нових укріп­лень. Стратегічно вигідне місце розташування фортеці створювало надійну перешкоду для виходу російського флоту з Азовського моря в Чорне протягом майже 70 років. Бастіонне укріплення, зведене під керівництвом французь­ких фортифікаторів, займало значну територію високого узгір’я. За планувальною конфігурацією воно наближало­ся до неправильного п’ятикутника. Укріплення складалося з п’яти бастіонів (два з яких розміщувалися з боку про­токи), оборонних мурів та трьох в’їзних брам: Азовської зі сходу Арабатської з півночі та Керченської з заходу. З трьох боків фортецю було обнесено глибоким ровом. Внутрішнє подвір’я укріплення було забудовано числен­ними спорудами для розміщення гарнізону який налічу­вав близько двох тисяч вояків.

Тільки влітку 1771 р. в результаті героїчних бойових дій російське військо на чолі з князем В. Долгоруким здобуло перемогу над турками. Ключі від залишеної турецьким гарнізоном фортеці Єні-Кале було передано російському генералу Борзову.

До наших днів збереглися руїни укріплення, які засвідчу­ють високий рівень фортифікаційного мистецтва XVIII ст.

Фортеця Керч

Фортеця «Керч» є однією з найбільших в Україні. Її загальна площа - понад 400 га. Свого часу вона була однією з найпотужніших фортифікаційних споруд Європи. Висота вершини форту 115 метрів над р. м. На озброєнні фортеці було 437 гармат, один залп яких міг викинути у ворога 20 тон снарядів. У фортеці навіть були нові (на той час) 11-дюймові нарізні гармати, один снаряд яких важив 245 кг, а стріляли вони на відстань до восьми кілометрів. Фортеця складалася з трьох сотень споруд, а охороняв та обслуговував всю цю «махіну» шеститисячний гарнізон на чолі з трьома генералами. Кримська війна (1853-56 рр.) закінчилася для Росії поразкою, в результаті якої було втрачено Чорноморський флот. Імперії потрібно було знайти варіанти оборони свого морського узбережжя без флоту. Для цього цар Олександр ІІ почав укріплювати південні кордони держави. Зокрема розуміючи незахищеність портів у Азовському морі він хотів блокувати єдиний вхід до цього моря – Керченську протоку. Для цього у 1857 році в районі мисів Павловський та Ак-Бурун було розпочато будівництво нових укріплень. У водах Керченської протоки було збудовано два форти на 130 гармат. Це був початок. Паралельно із будівництвом фортів від коси Тузла, в напрямку Кримського берега відбувалося підняття морського дна (насипалося каміння), щоб пересунути фарватер ближче до берега, й притиснути кораблі до берегових батарей.

Б удівництвом укріплень займалися солдати Литовського, Віленського та мінського полків, а також робітники-добровольці, що були найняті у сусідніх губерніях. Безпосереднє керівництво будівельними роботами здійснював військвий інженер Антон Нат. Розробку проекту майбутньої фортеці та спостереження за веденням робіт у 1859 році доручили відомому військовому інженеру, керівнику інженерного департаменту імперії – генералу Едуарду Тотлебену, який прославився під час оборони Севастополя. Фортеця «Керч» стала одним з найважливіших фортифікаційних об’єктів імперії. Імператор Олександр ІІ приділяв значну увагу зведенню фортеці Керч, неодноразово відвідуючи масштабне будівництво особисто.

Вона дуже гарно вписана у місцевість й зі сторони зовсім не помітна, адже повністю всі три сотні кам’яних споруд з поля прикриті земляними валами. Основним призначенням фортецю була оборона Керченської протоки, тому вона мала статус приморської фортеці. Протяжність берегової лінії в межах фортеці становила 4 кілометри (один кілометр займали берегові батареї).

У радянські часи на території фортеці розміщувалася військова база. На території фортеці стояли артилерійські батареї та склади з боєприпасами. Під час Великої Вітчизняної війни у 1941 році фортеця «Керч» була захоплена німцями. Цікаво, що під час відступу радянська армія не потрудилася склади з боєприпасами і ворогам дісталися 3-4 тисячі крупнокаліберних снарядів та авіабомб. У повоєнні роки у фортеці розміщувалися військові склади, гауптвахта та дисбат.

Нині у фортеці налічується понад 150 будівель. Це казематовані казарми, капоніри, порохові льохи, відкриті гарматні батареї на фортечному валу, підземні мортирні батареї. Крім того у фортеці збереглися сотні метрів контрмінних галерей – спеціальних тунелів, які дозволяли вчасно виявити ворожий підкоп для закладення мін.

У квітні 2003 року на баланс Керченського державного історико-культурного заповідника був переданий пам’ятник фортифікаційного мистецтва XIX століття — фортеця Керч, що прекрасно зберігся до наших днів. Правда, його освоєння й широке використання як екскурсійний об’єкт ще не почате. Необхідний час на вивчення настільки цікавого історичного об’єкта, раніше недоступного для наукових дослідників. Цей пам’ятник не має аналогів на території нашої країни.