Керч в римський час

Військова смута попередніх століть сильно ослабила Боспор. Зростала загроза з боку племен сарматів. Тим часом, I і II століття прийнято вважати часом другого значного розквіту міст Боспору, можливого завдяки підтримці Риму, за яку, проте, Боспорське царство фактично платило втратою своєї самостійності. Політична лінія визначалася балансуванням між Римом і сарматським світом, вплив якого із зростаючою силою опинявся в етнічному складі держави, його господарстві, побутовому устрої і всіх сферах культурного життя, особливо з III століття н. е.

У I столітті ще ведуться роботи по реконструкції оборонних споруд. Ремонтуються стіни Німфея і Тірітаки. У Пантікапеї стіна пізньоелліністичного акрополя, виявлена на Центральних розкопах, піддається перебудові. Проте поселення і міста Боспору в цей період визначається швидше торгівельно-виробничим напрямом їх господарства. У житлових кварталах багато з них відкриті свідоцтва масового виробництва ремісничій продукції. Найбільш характерним було виготовлення посуду, яка була необхідна для зберігання і транспортування риби, вина і зерна. Металообробка спеціалізувалася, перш за все, на виготовленні зброї, а ювелірні ремесла — на предметах похоронного культу. Серед міст спостерігається деяка спеціалізація.

І. К. Айвазовський.

Вид Керченської бухти. Прибл. 1839 р.

У середині III століття Боспор жорстко постраждав від навали готів та інших варварських племен, що відбувалися в 255, 256, 267 і 275 роках. Сільськогосподарська хора обезлюділа, про що свідчать археологічні джерела. У цей час гинуть міста Ілурат, Мірмекий, Німфей, Порфмій і всі невеликі укріплені поселення в північній частині Керченського півострова. Господарство міст, що уціліли після розгрому ворогом, приходить в занепад. Рустифікация і скорочення чисельності населення особливо яскраво виражені в пантікапейському городищі. Оборонні стіни, що були побудовані в попередній період, вже не несуть свого функціонального навантаження. Тераси руйнуються, і утворюється нове планування, більш аморфне, підпорядковане рельєфу. Якщо в східній частині верхнього міста в II-IV століттях спостерігається ще інтенсивне життя, то далі до заходу мережа забудови стає розрідженою і бідною.

Керч в середні віки

У результаті навали гунів, міста і поселення Боспору знов були розорені, а багато хто з них обезлюділи і припинили своє існування. Але це не було кінцем Боспорського царства. Боспором стали називати Пантікапей. Саме місто тепер розташовувалося в прибережному районі, і на території древнього центру і акрополя поширився некрополь.

Проте життя в містах, оточуючих Боспор, не припинялася аж до другої половини VI століття. У цей час Візантія стала виявляти цікавість до Східної Тавріки. У результаті політичних і військових дій при Юстині (518-527) Боспор і, мабуть, поселення, що оточували його, були включені до складу Римської імперії. У 535 році Юстиніан I «укріпив стінами Боспор». Залишки стін VI століття на Боспорі археологічно ніяк не просліджуються. Цілком імовірно, що вони охоплювали деяку частину приморської низовини в мисовій частині біля схилу гори Мітрідат. Можливо, що їх північна і південна ділянки тотожні стінам у магазина княгині Голіциної і у старої митниці з «Опису» Дюбрюкса.

У 60 роки VI століття до Північного Причорномор’я прийшли полчища хазар. Невідомо, який характер носило завоювання Тавріки хазарами, але, швидше за все, це було вторгнення, що порушило всі економічні і культурні зв’язки і що привело область до розорення. Наприкінці VIII — початку IX століть по всій східній Тавріці і на Тамані виникає цілий ряд вже нових поселень. Хазари ж в цей час відступили за Дон. На території сучасної Керчі матеріал нових культур виявлений в городищах Боспор, Мірмекий, Тірітака, поселенні біля селища Єнікалє і на північ від селища Підмаячне. Культура цих поселень не була цілком привнесеною і зберігала в собі межі місцевих традицій. Її носії знаходилися в тісному спілкуванні з населенням Приазов’я, Північного Кавказу і Середньої Азії. Наприкінці IX-X століть сюди прийшли кочовики-печеніги. Життя на багатьох поселеннях різко обривається. Наприкінці X століття ця територія увійшла до складу руського князівства Тмутараканського, яке з 965 р. було частиною Чернигівського князівства (після поразки Хозарської імперії від Київського князя Святослава). Боспор, єдиний з відомих нам що уцілів після печенігів місто Русі, тепер звалося Корчевом (Залізним градом).

Нова навала кочовиків-половців ускладнила зв’язок Тмутаракані з Руссю. І вже на початку XII століття Корчев та Боспорська земля повертаються до Візантії. У той же проміжок часу вона зникає з руських літописів.

Після недовгого розпаду Візантії на початку XIII століття Боспор увійшов до складу Венеційського герцогства (Республіки Святого Марка). Але вже у 1340 р. містом заволоділа Генуя (Генуезька Комуна). Боспор, яке тепер було консульством Генуї, став частиною автономної генуезької чорноморської колонії «Газарія Імперія». В той час місто і місцевість навколо нього мали безліч нових імен: Воспоро, Пандіко, Воспро, Черкіо, Аспро Монте, Порт Святого Іоанна та ін.

У XIII столітті половців витісняють нові кочові народи — «монголи», що осіли по берегах Азовського моря і в Криму. У 1318 році Генуя будує в Боспорі (Воспро, Пандіко, Черкіо з італійських джерел) свій замок Герзет. Генуя відремонтувала тут античний мол і звела безпосередньо поряд з ним, на самому мису, невеликий замок, який відділявся від суші неглибоким ровом і що мав в плані форму трапеції з чотирма круглими баштами по кутах. Біля стін генуезької фортеці існувало мусульманське місто (за рукописами мусульманських авторів — Карз, аль-Карш або Кард). Церква Іоанна Предтечі в XIII столітті, можливо, була перетворена на мечеть.

У другій половині XV століття на територію Керчі прийшли турки. У 1475 році кримські хани стали васалами султана, а згодом була узята фортеця Герзет. З того часу почався новий, турецький період в історії міста. Про містобудівне освоєння ландшафту Керчі в цей період нам дають уявлення плани, зняті в 1771-1772 роках при занятті міста російськими військами з армії князя Долгорукого, і «Топографічний опис» цих земель, зроблений в 1774 році інженер-підполковником Томіловим.

Адміністративним центром області стало місто Єнікале («Нова фортеця»). Фортеця була побудована в 1706 році, коли після південних походів Петра I Туреччина відчула «російську небезпеку». Керч цього часу мала характерну подобу мусульманського міста. За населенням вона перевершувала Єнікале: у ній налічувалося до 670 житлових будинків, 9 мечетей, 3 лазні і 50 торгівельних лавок.

К . Боссолі. Керч зі сторони верхньої дороги до Єні-Кале. 1855 р.

Територію нинішньої площі Леніна займала міська фортеця. Старий генуезький замок на мису служив їй цитаделлю, а в лінію стіни була включена церква Іоанна Предтечі, що була перетворена у мечеть. Місто було, мабуть, помітним пунктом морської торгівлі з Кавказом, Росією і Туреччиною. Біля фортечних воріт (приблизно між сучасними будівлями поштамту і універмагу «Чайка», зараз «Фуршет») розташовувався базар з мечеттю і фонтаном (імовірно, античним). На теренах турецьких повітів «санджаків» Єні-Кале і Керч розташовувалися багато невеликих сіл і хуторів або дворів для загороди худоби (мабуть, на місцях раніше існуючих античних поселень і садиб).