Літопис Граб’янки

Літературно він дещо слабший «Літопису Самовидця», бо Граб’янка намагався писати «високим стилем», тобто з численними церковнослов’янізмами. Автор брав участь в Азовських походах та Північній війні. У 1723 р. у складі посольства П. Полуботка їздив до Петербурга клопотати перед Петром І про скасуванні Малоросійської колегії та відновленні гетьманства, за що разом з іншими членами посольства був ув’язнений у Петропавловській фортеці. Після смерті Петра І відпущений на батьківщину, в 1738 р. загинув під час походу на татар.

Н айвизначнішим істориком першої половини XVІІІ ст. слід визнати Самійла Величка (1670 — після 1728), який працював писарем у генеральній канцелярії, потім у генерального судді В. Кочубея. Літопис Величка не завершено, вочевидь, через хворобу очей, яка призвела до цілковитої втрати зору. Але й недописаний, твір складається з чотирьох томів, осі систематично охоплюють події 1648-1700 рр., а також вибірково більш ранні історичні події.

Видатним культурним явищем України другої половини XVIII ст. є творчість Григорія Савича Сковороди (1722–1794) Це була всебічно обдарована людина: філософ, мислитель-гуманіст, просвітитель, педагог, поет, музикант. Він народився у сім’ї малоземельного козака в с. Чорнухи на Лубенщині. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де навчався з перервами в 1734–1753 рр.

Г. Сковорода вважається найсамобутнішим українським мислителем XVIII ст. Його найбільше цікавило те, що стосується виключно вдосконалення душі. Філософські погляди Г. Сковороди – уславлення ідей гуманізму, правди, кращих душевних поривів людини – відображаються в його літературних творах. Із літературної спадщини Г. Сковороди найбільш відомі збірки віршів і байок «Сад божественних пісень» (1756), «Байки Харківські» (1774). У них поет виступав і як співець волі, краси рідної природи, і як критик вад суспільства («Всякому городу нрав і права», «Ой ти, птичко жолтобоко», «Стоїть явір над водою»).

«Байки Харківські» були видатним і оригінальним явищем в українському письменстві. Вони не тільки підсумували здобутки давнього байкарства, а й започаткували нову літературну байку XIX ст. За визначенням І. Франка, Г. Сковорода був предтечею І. Крилова та Є. Гребінки. До речі, жоден твір Г. Сковороди не друкувався за його життя, більшість їх розповсюджувалась в Україні в рукописних списках.

Відбиваючи прогресивні ідеали своєї доби, Г. Сковорода є попередником нової української літератури, зачинателем якої став Іван Петрович Котляревський (1769–1838).

4.2.6. Архітектура періоду українського або «козацького» бароко

Період другої половини XVІІ – XVІІІ ст. називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у XVІІІ ст. як відоме всьому світові «українське бароко».

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури.

С поруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору.

Полковий собор Різдва Христового у Стародубі

Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко.

У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ с тарого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові.