Тема 11.Позов.

Лекція 2 години.

Поняття і сутність позовного провадження. Поняття позову, його елементи. Види позовів. Право на позов і право на подання позову. Передумови права на подання позову. Умови реалізації права на подання позову. З’єднання і роз’єднання позовів. Заперечення проти позову (матеріально-правові і процесуально-правові). Зустрічний позов. Забезпечення і скасування забезпечення позову. Зміни у позові.

Практичне заняття (4 години).

1. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ.

Заняття 1.

1. Поняття та сутність позовного провадження.

2. Поняття позову.

3. Елементи позову.

4. Види позовів.

5. Поняття права на позов.

6. Передумови права на задоволення позову і передумови права на пред'явлення позову.

7. Умови здійснення права на пред'явлення позову.

8. Процесуально-правові і матеріально-правові наслідки пред'явлення позову.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за темою:

1.Співвідношення права на позов і права на пред’явлення позову.

2. Завдання для самостійної роботи.

Скласти проект позовної заяви.

3. Перевірка знань студентів у формі тестування.

Методичні вказівки до вивчення питань теми:

В рамках цивільної процесуальної діяльності судів загальної юрисдикції передбачені процесуальні форми трьох видів судочинства: позовне провадження; наказне провадження та окреме провадження. В цивільному процесуальному законодавстві відсутнє поняття «вид судочинства». У ч.1 ст.15 ЦПК зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин; 2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Таким чином, критерієм отграничения справ позовного провадження від цивільних справ непозовного провадження є наявність в них цивільно-правового спору.

Отже, позовне провадження – це врегульоване нормами цивільного процесуального права діяльність суду по захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів з розгляду і вирішенню спорів, що виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої вимоги до передбачуваного порушника суб’єктивного права (відповідача).

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист прав, свобод чи інтересів, яка здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній форми.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити певні складові частини (елементи). Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також віднесена законом до юрисдикції загальних судів.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст..119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов’язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов’язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент – оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші – заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Уявляється, що виділення позову як його елементу є необхідним, оскільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про вжиття способів захисту цивільних прав та інтересів і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необхідно розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду.

Позови можна класифікувати на види. Найбільш поширеною є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-правовим критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділяються на види залежно від характеру спірних правовідносин. Позови можуть виникати із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин. Кожний із цих видів позовів можна підрозділяти залежно від інститутів чи окремих норм галузей права. Наприклад, позови, які виникають із сімейних правовідносин, можна поділяти на позови про стягнення аліментів, про розподіл спільного майна між подружжям, про розірвання шлюбу тощо.

За способом захисту цивільних прав та інтересів позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.

Позови про присудження –найбільш поширений вид, коли позивач вимагає примусового здійснення обов’язку боржника-відповідача. Позови про присудження пред’ являються, як правило, в тих випадках, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення.

Позови про визнання – це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред’являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, немає, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить собі за мету матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин.

Перетворювальні позови – це такі позови, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним і відповідачем правовідносини. Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, перетворювальні позови підрозділяються на види:

• позови, спрямовані на зміну правовідносин;

• позови, спрямовані на припинення правовідносин.

Право на звернення за судовим захистом тісно пов’язане із суб’єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб’єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов. Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.

У теорії цивільного процесу поняття право на позов визначається по-різному. В одному випадку право на позов визначається як процесуальне поняття, у другому - зводиться до матеріального, у третьому – матеріально-правові і процесуально-правові можливості судового захисту об’єднуються в єдине поняття права на позов.

Аналіз матеріального і процесуального законодавства та судової практики дозволяє зробити висновок, що право на позов – це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму.

Таким чином, право на позов є єдиним поняттям, яке включає право на пред’явлення позову і порушення справи в суді і право на задоволення матеріально-правової вимоги позивача.

Під правом на пред’явлення позову слід розуміти право на звернення до суду з метою порушення цивільної процесуальної діяльності по захисту прав, свобод чи інтересів.

Правом на звернення до суду з позовом наділені всі фізичні і юридичні особи, а також держава (ст.. 30 ЦПК). Така широка можливість звернення до суду, надана процесуальним законодавством, може бути реалізована лише за наявності певних передумов, встановлених законодавством (ст.. 122 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права передумови права на пред’явлення позову підрозділяються на дві групи: суб’єктивні та об’єктивні. Об’єктивні передумови права на пред’явлення позову, в свою чергу, поділяються на позитивні та негативні.

Передумови права на звернення до суду з позовом мають виключно процесуальний характер і не стосуються питань про наявність чи відсутність у позивача суб’єктивного матеріального права. Право на звернення до суду з позовом – це право вимагати, щоб заявлений позов був прийнятий до судового провадження, розглянутий ним у встановленому процесуальному порядку і щоб по ньому суд ухвалив своє рішення.