Тема 6. Представництво в суді.

Лекція (2 години)

Поняття та ознаки представництва в суді. Види представництва (законне, договірне). Повноваження представника в суді (обсяг і оформлення).

Практичне заняття (2 години).

1. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ.

1. Поняття судового представництва.

2. Підстави і види судового представництва.

3. Обсяг і оформлення повноважень представника в суді.

4. Особи, які можуть бути і які не можуть бути представниками в суді.

5. Відмінності загально-цивільного представництва від представництва в цивільному процесі.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за темою:

1. Значення судового (процесуального) представництва.

2. Завдання для самостійної роботи.

3. Перевірка знань студентів у формі тестування.

Методичні вказівки до вивчення питань теми

Конституція України закріплює право фізичних та юридичних осіб на правову допомогу при реалізації ними конституційного права на судовий захист (ст.59). Конституційне положення щодо права кожної особи на отримання правової допомоги та вільного вибору захисника своїх прав знайшло закріплення у ст. 12 ЦПК України. У відповідності з цією нормою кожна особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається в порядку, встановленому законом адвокатами або іншими фахівцями в галузі права. У цивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб може бути надана, зокрема, у формі процесуального представництва.

Процесуальне представництво – це правовідношення, на підставі якого одна особа сприяє захисту прав, свобод та інтересів іншої особи та (або) здійснює від її імені процесуальні дії в межах наданих повноважень. Представник має самостійний процесуальний статус, відповідно до якого наділяється певним обсягом процесуальних прав та обов’язків.

Процесуальне представництво за правовими ознаками відрізняється від представництва в цивільному праві. Так, метою цивільного представництва є здійснення представником від імені доверителя правочинів, які створюють, змініють або припиняють цивільні права та обов’язки останнього (ст. 237 ЦК). Метою процесуального представництва на відміну від цивільного, є сприяння реалізації права на судовий захист та (або) здійснення від імені осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальних повноважень (процесуальних прав та процесуальних обов’язків).

У цивільних правовідносинах суб’єктивні права й обов’язки реалізуються суб’єктами особисто або замість них діє представник, який повністю заміщає такого суб’єкта. Представник у цивільному процесі може діяти як замість особи, так і брати участь разом з нею. Так, відповідно до ч.2 ст. 38 ЦПК особиста участь у справі фізичної особи чи органу управління юридичної особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Наступною відмінністю від цивільного представництва є те, що вчинення представником процесуальних дій у цивільному судочинстві з перевищенням повноважень неприпустиме. Представник має діяти в судовому процесу виключно в межах наданих йому повноважень. Контроль за дотриманням цієї вимоги здійснює суд (суддя), який зобов’язаний встановити, чи діє представник у межах наданих йому повноважень, чи не суперечать його дії закону, чи не порушують вони будь-чиї права і законні інтереси. У цивільних правовідносинах правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, може створювати, змінювати та припиняти цивільні права та обов’язки особу, яку він представляє, у разу наступного схвалення правочину цією особою.

В процесуальній літературі класифікація процесуального представництва на види провадиться за різними критеріями.

Перш за все слід звернутися до ст. 38 ЦПК, яка закріплює легітимну класифікацію представництва за суб’єктним критерієм. На підставі цієї норми з урахуванням певних ознак осіб, в інтересах яких здійснюється представництво в суді, можна виділити:

- представництво фізичних осіб;

- представництво юридичних осіб;

- представництво держави.

За ступеням необхідності участі представника у процесі можна виокремити:

- обов’язкове представництво, коли участь представника є необхідною за об’єктивними обставинами (наприклад, участь законних представників малолітніх осіб та осіб, визнаних недієздатними, тощо);

- необов’язкове (факультативне) представництво, коли участь представника цілком залежить від розсуду та волевиявлення, тобто суб’єктивного ставлення до цього особи, права та інтереси якої потребують захисту в суді (наприклад, участь добровільних представників фізичних та юридичних осіб).

З підстав виникнення представництво в цивільному судочинстві розподіляється на:

- добровільне (договірне);

- законне.