§ 2. Ланки судової системи та судові інстанції

В основу побудови системи судів загальної юрисдикції покладений розподіл судів на ланки відповідно до адміністративно-територіального устрою нашої держави. Іншими словами, з організаційної точки зору, суди пов’язані між собою як органи різних ланок судової системи.

Під ланкою слід розуміти сукупність однотипних судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову та повноваження і діють на рівнозначних територіальних утвореннях.

За цією ознакою суди загальної юрисдикції поділяються на суди трьох ланок:

Першу ланку утворюють: 1) місцеві загальні суди – районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди; 2) та місцеві спеціалізовані суди: а) місцеві господарські суди – господарські суди Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; б) місцеві адміністративні суди – окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Другу ланку утворюють: 1) апеляційні загальні суди – апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим; 2) та апеляційні спеціалізовані суди – апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України.

Третю ланку утворюють: 1) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ; 2)Вищий господарський суд України; 3) Вищий адміністративний суд України; 4) Верховний Суд України, який є одночасно і найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

На відміну від організаційної побудови системи судів загальної юрисдикції, окремим елементом якої є судова ланка, взаємозв’язок судових органів у сфері їх діяльності визначається також використанням такого поняття як “судова інстанція”. Іншими словами, за функціональною ознакою, системі судів загальної юрисдикції характерні також зв’язки, які обумовлені тим, що кожен суд виконує одну чи декілька видів судової діяльності, тобто судових функцій – суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

Судова інстанція визначає повноваження окремо взятого суду при розгляді конкретної справи, позначає самостійну стадію, через яку проходить конкретна справа в різних судах.

Судом першої інстанції називається суд, який уповноважений вперше приймати рішення по суті основних питань конкретної справи. З кримінальної справи це питання винуватості чи невинуватості підсудного у вчиненні злочину, а також про застосування чи незастосування кримінального по­карання і конкретної його міри. З цивільної справи її сутність становлять питання доведеності чи недоведеності пред’явленого позову, а також тих юридичних наслідків, які повинні наступити.

В системі судів загальної юрисдикції виконувати функції судів першої інстанції можуть місцеві та апеляційні суди (крім апеляційних спеціалізованих судів), а також Вищий адміністративний суд України.

Під судом другої інстанції (апеляційної) розуміється суд, який перевіряє законність та обґрунтованість винесеного судом першої інстанції вироку, ухвали, постанови чи рішення, які не вступили в законну силу. Як суди апеляційної інстанції діють апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські та апеляційні адміністративні суди – щодо рішень, постановлених відповідними місцевими судами. У певних випадках, визначених процесуальним законом, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку, як суд апеляційної інстанції, судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

З метою забезпечення стабільності судових актів, суд, який виніс рішення по справі, не може самостійно відмінити чи змінити його. Рішення і вироки більшості судів першої інстанції протягом встановленого строку не вступають в законну силу (по кримінальним справам – 15 діб з моменту винесення, в цивільних справах – 30 діб) і можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Таким чином, апеляція є однією із форм оскарження рішень судів першої інстанції, основною рисою апеляційного розгляду справи є перегляд вищим судом суті рішення нижчого суду шляхом нової перевірки розглянутих раніше і знову наданих доказів. Метою апеляційного оскарження є максимальне наближення правосуддя до виключення судової помилки при розгляді конкретної судової справи. Особливістю апеляційного розгляду справи, є те, що вона, як правило, розглядається колегією у складі трьох суддів (у той час, як у першій інстанції зазвичай рішення по справі приймається одним суддею). Колегіальний розгляд забезпечує більш ретельне дослідження матеріалів справи і прийняття максимально продуманого та обґрунтованого рішення. До того ж, судді апеляційних судів, як правило, більш досвідчені та кваліфіковані у порівнянні із суддями судів першої інстанції, що забезпечується встановленими вимогами для кандидатів на посади цих суддів.

Апеляційне провадження може бути розпочате на підставі апеляційної скарги або подання прокурора.

Під судом третьої інстанції (касаційної) розуміється суд, який перевіряє законність та обґрунтованість вироків, ухвал, постанов і рішень апеляційного суду, постановлених ним в апеляційному порядку і як судом першої інстанції, а також вироків, ухвал, постанов місцевих судів. Судове рішення може бути переглянуто у касаційному порядку вищими спеціалізованими судами або Верховним Судом України.

У касаційному порядку можуть бути перевірені тільки вироки і рішення суду, які уже вступили в законну силу, тобто строк для апеляційного оскарження вже минув або після оскарження вони залишені в силі апеляційною інстанцією.

Касаційні скарги і подання на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку і як судом першої інстанції, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення чи оголошення ухвали або постанови. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови місцевих судів. Касаційні скарги та подання на судові рішення цих судів можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Інстанційний взаємозв’язок судів виключає всякого роду підпорядкованість нижчих судів вищим. У судовій системі діє принцип незалежності суддів і їх підпорядкування тільки закону. Чинне законодавство чітко встановлює межі повноважень судів апеляційної і касаційної інстанцій, не допускаючи їхнього впливу на внутрішнє переконання суддів першої інстанції. Отже, основним призначенням інстанцій є забезпечення законності і обґрунтованості рішень, що приймаються судами України, неухильне дотримання і створення можливостей захисту прав людини, усунення порушень закону, а також відновлення справедливості.

Знання щодо побудови системи судових ланок та інстанцій, а також вміння у ній орієнтуватися допомагають вирішувати питання, які виникають при направленні кожної конкретної справи до визначеного суду – це питання про підвідомчість та підсудність судових справ.

Вирішуючи питання про підвідомчість необхідно з’ясувати – до компетенції якої підсистеми судової системи України належить розгляд конкретної справи, а саме: справа буде розглядатися Конституційним Судом України, загальними судами загальної юрисдикції або спеціалізованими судами (господарськими чи адміністративними) загальної юрисдикції.

З’ясовуючи підсудність кожної справи, необхідно встановити той конкретний суд в рамках визначеної судової підсистеми, до повноважень якого буде належати розгляд цієї справи по першій, апеляційній чи касаційній інстанції.