- •Святослав караванський секрети української мови
- •252115, Київ-115, вул. Святошинська, 2
- •Пам'яті мого батька - йосипа григоровича - присвячую хрест батькові
- •Слово до читачів
- •Частина і - де починається суржик? і. Про поміч парадами
- •II. Не всі звуки даються в руки
- •III. На соньці чи на сонці?
- •IV. Хто м'який, а хто і твердий
- •V. Число винятків більшає
- •VI. Зачаровані склади
- •VII. Вибагливі приростки /префікси/
- •VIII. Найвибагливіший з усіх
- •IX. Лінґвістична патологія
- •X. Відхилення чи норма?
- •XI. Множина має свої примхи
- •XII. Конфуз із "панею"
- •XIII. Ще одне "майже правило"
- •XIV. Ще про "помилковий" наголос
- •XV. Звільнені з роботи звуки
- •XVI. Екскурсія у 30-ті роки
- •XVII. Відроджений наголос. Словничок
- •XVIII. Академіки проти шевченка
- •Частина II - здається, що таке слова?
- •XIX. Без золота, без каменю...
- •XX. Як ми дійшли до цього?
- •XXI. Кожух не на нас шитий
- •Витоки хвороби
- •XXII. Невикористані можливості
- •Ххш. Псевдоваріянти
- •XXIV. Криниця не має дна
- •XXV. Хто кращий мовник?
- •XXVI. Занедбані родовища
- •XXVII. Словообрази
- •XXVIII. Мовознавча археологія
- •XXIX. Мовознавча реконструкція
- •XXX. Калічення
- •XXXI. Калічення /продовження/
- •XXXII. Дискримінаційне словникування
- •XXXIII. Смерть через подобу
- •XXXIV. Підводні рифи
- •1. "А моєї милої не пускає мати"
- •2. "Я бував по всіх усюдах, їздив верхи на верблюдах"
- •3. "Червоний захід сонця далі погасає"
- •4. Хіба хочеш? мусиш!
- •5. "Грай же, петре, на бандуру"
- •6. Хоч що буде - не оглядайся!
- •XXXV. Усім рифам риф
- •А. Активні дієприкметники теперішнього часу /Форма (а)/
- •XXXVI. Усім рифам риф (продовження) б. Зворотні активні дієприкметники теперішнього часу /форми (б)/
- •В. Активні дієприкметники минулого часу /форми (в)/
- •Г. Зворотні активні дієприкметники минулого часу /форми (г)/
- •Ґ. Пасивні дієприкметники теперішнього часу /форми (ґ)/
- •XXXVII. Словник гортай, а свій розум май
- •XXXVIII. Список потерпілих від погрому
- •XXXIX. Список мовних динозаврів
- •Хl. Свої - не гірші від заморян
- •Частина III - правописи хlі. Два правописи - одна мова
- •Риси української мови, перекреслені Правописом-33
- •Хиби Правопису-28
- •Плюси Правопису-33
- •Хlii. Ще один правопис - правопис-90
- •Хliii. Про галицький варіянт української мови
- •Словник української мови б. Грінченка
- •Мовна лябораторія Франка
- •Дальша доля галицького варіянту
- •Висновки
- •Довкілля
- •Хliv. Про гіперпуризм
- •Хlv. Чи можна позичити душу?
- •Хlvi. Відсутня або не до кінця витлумачена у словниках лексика
- •Хlvii. Трохи дискусії
- •Хlviii. Лікарю, зцілися сам!
- •Перше "поліпшення"
- •Друге "поліпшення"
- •Третє "поліпшення"
- •Четверте "поліпшення"
- •Приватний аспект
- •Суспільний аспект
- •Хlix. Проєкт мовної доктрини
- •L. Післяслово
XXVIII. Мовознавча археологія
Досліджуючи український словотвір, мовознавцеві доводиться відшукувати загублені або невикористані словотворчі моделі. Такий пошук за аналогією до науки, що вивчає пам'ятки матеріяльної культури, можна назвати мовознавчою археологією. Продовж віків на українські мовні стандарти впливали сторонні чинники. Сторонні словотворчі моделі творили шари нової лексики, що накладалися на українську лексику, ховаючи її під новими нашарованнями. Сучасний дослідник української мови мусить діяти подібно до археолога, котрий під пластами землі відкопує свідків матеріяльної культури минулого. Вивчення української лексики, похованої під шаром суржику, дозволяє відшукувати неспотворені чужими впливами зразки української мови. Спираючись на мовознавчу археологію, можна бути справедливим арбітром у розв'язанні мовних суперечок.
Археолог-мовознавець, річ ясна, риється за своїми знахідками не в землі, а в пам'ятках української мови, у живому мовленні, у діялектах, які частково зберегли риси неспотвореної мови українців.
Підсовєтські мовознавці у словниках, виданих після погрому українства 30-х років, вилучили з реєстру великі масиви української лексики, а цілій низці слів через погане знання мови приписали не ті значення, які ці слова мали в українському мовленні. Щоб дошукатись неспотвореного значення таких слів, мовознавець мусить вдаватися до "розкопів". Часом такі "розкопи" можна робити, послуговуючись тими самими спотвореними словниками, бо, перекручуючи мову, мовознавці-недотепи не розуміли до кінця мовних фактів і лишали свідчення неперекрученого значення того чи того слова у наведених цитатах з клясиків.
У "Словнику Української мови" АН УССР в 11 томах (СУМ) слово лижви пояснено так: "Те саме, що лижі". А лижі визначено як "дерев'яні полози різної довжини, які прикріплюють до ніг для пересування по снігу". Даючи ілюстрацію до слова лижви, словник наводить цитату з І. Нечуя-Левицького: Мама возила її сковзаться на льоду на лижвах або в гості. Не треба бути академіком, щоб зрозуміти, що сковзаться на льоду можна лише на ковзанцях, тоді як лижі пристосовано для снігу. Отже, лижви — це ковзанці. Саме так пояснює це слово і словник Є. Желехівського з посиланням на твори О. Потебні. У цьому значенні вживають слово лижви і українці в діяспорі. Таким чином, мовознавці УССР зробили підтасовку, виходячи з подоби слова лижви до російського слова лижі.
Описане перекручення завдяки мовознавчій безпорадності калічників української мови може викрити навіть учень середньої школи. Проте деякі інші перекручення вимагають глибших "розкопів"...
У тому ж таки словнику слова оливо та цина пояснено однаково як олово, а олив'яний та циновий як олов'яний. 3 такого пояснення можна висновити, що оливо та цина і олив'яний та циновий — синоніми, тобто слова з однаковим значенням. Але це не так: оливо й цина не одне й те саме. Отже, словник плутає. І справді, у пункті 3 пояснень до слова олов'яний /а отже і олив'яний/, словник каже: Який кольором нагадує олово; сріблясто-білий... До цього пояснення дано цитату з І. Франка: Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов'янії хмари вкривають весь небозвід. Весь небозвід ніколи не вкривають "сріблястобілі" хмари; весь небозвід вкривають темносірі олив'яні або свинцеві хмари. Отже, І. Франко під словом олов'яні мав на увазі олив'яні або свинцеві хмари. Виходить, що словник змішав грішне з праведним. І справді, з інших словників (П. Білецького-Носенка, Є. Желехівського) дізнаємось, що оливо або олово для українців минулого значило те, що тепер, запозичивши з російщини, звуть свинцем. Те, що тепер звуть оловом, українці звали циною.
Пророблені археологічні "розкопи" не такі вже й складні, коли в пам'ятках минулого збереглися свідчення про існування правильних українських форм. Важче робити "розкопи", коли досліджуваного слова або мовного явища не фіксує жодна пам'ятка. Тоді на поміч мовознавцеві приходить мовознавча реконструкція.