II. Не всі звуки даються в руки

До особливостей української мови належить її милозвучність. Ця особливість ставить певні вимоги і перед мовцем і перед писцем. По-українськи не можна сказати: у матері і її сестри. Потік з чотирьох звуків І важко і вимовити і сприйняти. У такому разі треба сказати: у матері та її сестри. Аналогічно треба чергувати прийменники у-, в-, ув-: пірнув у воду /не в воду/, живу в Одесі /не у Одесі/, прийшов ув обід /не прийшов в обід і не прийшов у обід/. Так само не можна сказати вмираю з сміху, лише зо сміху.

Але наведеними хрестоматійними випадками не обмежуються вимоги милозвучности. Саму будову слів підпорядковано цим вимогам. Милозвучність — необхідний чинник і словотвору і слововжитку.

Слухаючи київське радіо, можна довідатись, що воно працює цілодобово. Факт, річ ясна, позитивний. А от слово цілодобово, яке цей факт засвідчує, звучить штучно, непереконливо. Якесь воно неживе, мсртвороднс. Чому? Пояснення тут просте. Редактор радіо око-в-око копіює структуру російського стандарту на такий випадок: круглосуточно. Але круглосуточно /круґласутачна/ для росіян звучить нормально, бо голосні звуки у слові чергуються: У-А-У-А-А. Такий звуковий малюнок слова робить його, скажу так, "вимовлябельним" і "сприймабельним". У слові ж цілодобово, що копіює слово круглосуточно, голосні звуки не чергуються, а напливають: І-О-О-О-О. Така звукова структура не сприяє життєздатності слова. Краще звучало б цілу добу або 24 години або день і ніч. Скопійоване з російської мови слово не має доладної звукової структури оригіналу.

У слові цілодобово милозвучності шкодить повторення підряд чотирьох голосних звуків О. Порушувати милозвучність можуть і приголосні звуки. Той, хто вимовляє слово тисячоріччя, не може не відчути, що надмір звуків Ч не сприяє милозвучності цього слова. І справді, куди легше сказати тисячоліття, що має лише одне Ч.

Ставить свої вимоги до мовця /і до писця так само/ ритмічна структура речення. Ритмічна структура речення часом змушує нас відступати від правил чергування звуків, що про них була мова на початку цього розділу. Порівняймо два речення:

Молодих уводять в закон	(1)
Молодих уводять у закон	(2)

У реченні (1) прийменник В порушує усталене правило чергування звуків У та В. Проте речення (1) легше "спливає з язика", ніж речення (2), записане згідно з правилами чергування. Повторення звуків У в реченні (2) — Уводять У — утруднює вимову. Тому легше сказати: Молодих уводять в закон, хоч це й суперечить правилам чергування звуків.

З наведеного переконуємось, що ритмічна структура речення може й собі впливати на стандарти мовлення.

Чергування наголошених і ненаголошених складів у реченні — його ритмічна структура — регулює і послідовність слів у певних словесних парах або зворотах.

Так, українці частіше вживають пару слів те все /це все/, а не все те /все це/. Чому? Бо слово все у певних умовах може переходити в усе, і цей перехід міняє ритмічну структуру пари:

З того всього ми посварились

(1)

Зміна порядку слів у парі те все порушує ритмічність речення:

З усього того ми посварились

(2)

Як бачимо, перестановка слів міняє усталену "притертість" цих слів у парі. Коли слово все слідує за словом те (1), ритмічний малюнок речення сприяє вимові. Коли ж слово все розмінялося місцями із словом те (2), вимову утруднено. Тому, українець швидше скаже:

Це все їй болить

(3)

ніж

Усе це їй болить

(4)

Чергування наголошених і ненаголошених складів у реченні (3) створює кращу з погляду вимови ритмічну структуру. З наведених прикладів висновуємо, що до особливостей української мови належить підпорядкованість її ритмомелодиці.