IX. Лінґвістична патологія

Дослідження наголосу вимагає певних термінологічних стандартів.

Отож, треба домовитись про термінологію. Наголос у словах може падати на ряд позицій:

на останній склад:	верба	(1)
на передостанній склад:	перерва	(2)
на третій з кінця склад:	перебовтом	(3)
на четвертий з кінця склад:	заголовок	(4)
на п'ятий, на шостий і т. д.

Нас цікавитимуть перші чотири, а радше три позиції. Назвім наголос (1) чоловічим, наголос (2) — жіночим, наголос (3) — дактилічним, наголос (4) — супердактилічним.

Той, хто обертається у живомовному середовищі, має змогу чути з уст мовців часом неузвичаєні наголоси. Так, з уст людей, вихованих у родинах, де крім української мови не вживано ніякої, можна почути таке наголошення:

бібліотека (5)

запитання

міжнародній

народній

переворот

поведінка

поверхня

понеділок

почесний

простирало

Зауважмо, що наголоси слів (5) — дактилічні.

Кожен знавець мови скаже, що такі наголоси літературною мовою не канонізовано. Але дослідім ці наголоси глибше, чи такі вже вони помилкові.

Вивчення відхилень від нормальних функцій того чи того органу, помагає медикам зрозуміти суть фізіологічних процесів у людському організмі. Таке вивчення покладено на спеціяльну науку — патологію.

Скористаймося й собі відхиленнями від норми для дослідження мовних явищ. Засвідчивши наявність "неправильних" дактилічних наголосів, звернімось до "правильних". І тут впадає в око, що українська мова у три-і-більше-складових словах дуже широко практикує саме дактилічний наголос:

враження	перевертень	ковзанка	брижоватий	гуркотнява	бульбашка
зведення	переділка	мазанка	глуховатий	пискотнява	іграшка
звернення	перепічка	мовчанка	коловорот	тиснява	колесо
значення	перепустка	писанка	кругловатий	тріскотнява	колія
зрушення	перетинка	рубанка		цокотнява	наприкінці
прагнення		читанка		шалапутнява	решето

злостити	полежати	додержати	додержання
кляскати	полисіти	затримати	дотримання
лютити	постояти	обстояти	утримання
плескати /Рек./	сивіти	підскочити
плюскати	старіти	приносити
тріпати	угледіти	приходити

Про характерність дактилічного наголосу саме для української мови свідчить той факт, що в інших слов'янських мовах більшість наведених форм мають жіночий або чоловічий наголос.

Мені можуть закинути, що багато іменників, наприклад, які закінчуються на -ання, мають наголос жіночий:

бажання

блукання

змагання

питання

шукання

Тому, хто зробить такий закид, цікаво буде дізнатися, що мовці певних регіонів не шанують цього "жіночого царства наголосів", а наголошують третій з кінця склад, тобто практикують дактилічний наголос:

бажання

голосовання

заснування

огрівання

питання

У словнику Б. Грінченка зафіксовано кілька таких "неправильних" наголосів:

діловання

пошивання

Дактилічний наголос для цієї "сім'ї" слів практикує і літературна мова:

заклопотання

засідання

зачудовання

здивовання

зобов'язання

обдаровання

риштовання

угруповання

уподобання

Отже, дактилічний наголос зовсім не "чужак" для слів із закінченням -ання. Наведу ще один приклад. У словниках існує розбіжність у наголошенні іншомовних слів, що закінчуються на -ія:

У Голоскевича:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
буржуазія	ґалянтерія	анемія
	гістерія	ґалерія
	дисентерія	кулінарія
		летаргія
		малярія
		носталгія
		перипетія
У Андрусишина:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
летаргія	ґалянтерія	анемія
літургія	гістерія	ґалерія
малярія	дисентерія	перипетія
	носталгія
У Огієнка:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
	малярія
У Панейка:
Дактилічний наголос	Подвійний наголос	Жіночий наголос
анемія	ґалянтерія
батерія	дисентерія
буржуазія	носталгія
гістерія
ґалерія
кулінарія
летаргія
Літургія
перипетія

Хто має рацію?

За совєтських часів усі такі розбіжності вирішувано просто: прищеплювано російський наголос. Це радше політична, ніж наукова розв'язка. На мій погляд, у цих випадках треба віддавати перевагу дактилічному наголосові. Він найбільш український, ніж будь-який інший, тому з погляду соборности наведені слова найправильніше фіксувати у словниках з двома наголосами: дактилічним та жіночим.

Дослідження лінгвістичної патології відкриває нам цікаву істину: дактилічний наголос у словах з трьома і більше складами — органічний український наголос. І навряд чи виправдано виправляти мовців, які кажуть запитання, переворот тощо Виправляючи таких мовців, ми позбавляємо себе можливости на відхиленнях від норми досліджувати й відроджувати норму. Відроджуючи український природний наголос, нам треба погодитися, що деякі слова з числа "неправильно наголошуваних" слід записувати у словниках з подвійним наголосом:

замішання

запитання

Треба сказати, що вороги українського слова, каструючи нашу мову, дуже не полюбляли саме дактилічного наголосу. Через це в окупаційних словниках пророблено такі "операції" з наголошенням наших слів

Питомий український наголос	Накинутий наголос (СУМ)
літургія	літургія
мовчанка	мовчанка
пасовисько	пасовисько
перелюбство	перелюбство
розпростати	розпростати
тріпати	тріпати
тріскотнява	тріскотнява

Цікаво простежити, як здійснювано такі "операції" Так, слово розпростати словник Грінченка фіксує з наголосом на О: розпростати Після 1933 р академіки УССР визнали в цьому слові два наголоси розпростати. Так його фіксують, наприклад, "Українсько-російський словник" /"Наукова думка", Київ, 1964/, словник-довідник "Українська літературна вимова і наголос" /"Наукова думка", Київ, 1973/ А вже в "Орфографічному словнику української мови" /Київ, "Наукова думка", 1977/ це слово фігурує лише з одним — спільним з російським — наголосом розпростати.

У розділі XVII читач знайде словничок слів, які зазнали "кастрації" на операційному столі деукраїнізаторів. Усі слова у словничку записано з реконструйованим наголосом. Річ ясна, що словничок неповний – це лише те, що автор спостеріг, користуючись окупаційними словниками Треба сподіватись, що молода генерація мовознавців доповнить цей словник і внесе відповідні поправки до лексикографічних видань