- •Святослав караванський секрети української мови
- •252115, Київ-115, вул. Святошинська, 2
- •Пам'яті мого батька - йосипа григоровича - присвячую хрест батькові
- •Слово до читачів
- •Частина і - де починається суржик? і. Про поміч парадами
- •II. Не всі звуки даються в руки
- •III. На соньці чи на сонці?
- •IV. Хто м'який, а хто і твердий
- •V. Число винятків більшає
- •VI. Зачаровані склади
- •VII. Вибагливі приростки /префікси/
- •VIII. Найвибагливіший з усіх
- •IX. Лінґвістична патологія
- •X. Відхилення чи норма?
- •XI. Множина має свої примхи
- •XII. Конфуз із "панею"
- •XIII. Ще одне "майже правило"
- •XIV. Ще про "помилковий" наголос
- •XV. Звільнені з роботи звуки
- •XVI. Екскурсія у 30-ті роки
- •XVII. Відроджений наголос. Словничок
- •XVIII. Академіки проти шевченка
- •Частина II - здається, що таке слова?
- •XIX. Без золота, без каменю...
- •XX. Як ми дійшли до цього?
- •XXI. Кожух не на нас шитий
- •Витоки хвороби
- •XXII. Невикористані можливості
- •Ххш. Псевдоваріянти
- •XXIV. Криниця не має дна
- •XXV. Хто кращий мовник?
- •XXVI. Занедбані родовища
- •XXVII. Словообрази
- •XXVIII. Мовознавча археологія
- •XXIX. Мовознавча реконструкція
- •XXX. Калічення
- •XXXI. Калічення /продовження/
- •XXXII. Дискримінаційне словникування
- •XXXIII. Смерть через подобу
- •XXXIV. Підводні рифи
- •1. "А моєї милої не пускає мати"
- •2. "Я бував по всіх усюдах, їздив верхи на верблюдах"
- •3. "Червоний захід сонця далі погасає"
- •4. Хіба хочеш? мусиш!
- •5. "Грай же, петре, на бандуру"
- •6. Хоч що буде - не оглядайся!
- •XXXV. Усім рифам риф
- •А. Активні дієприкметники теперішнього часу /Форма (а)/
- •XXXVI. Усім рифам риф (продовження) б. Зворотні активні дієприкметники теперішнього часу /форми (б)/
- •В. Активні дієприкметники минулого часу /форми (в)/
- •Г. Зворотні активні дієприкметники минулого часу /форми (г)/
- •Ґ. Пасивні дієприкметники теперішнього часу /форми (ґ)/
- •XXXVII. Словник гортай, а свій розум май
- •XXXVIII. Список потерпілих від погрому
- •XXXIX. Список мовних динозаврів
- •Хl. Свої - не гірші від заморян
- •Частина III - правописи хlі. Два правописи - одна мова
- •Риси української мови, перекреслені Правописом-33
- •Хиби Правопису-28
- •Плюси Правопису-33
- •Хlii. Ще один правопис - правопис-90
- •Хliii. Про галицький варіянт української мови
- •Словник української мови б. Грінченка
- •Мовна лябораторія Франка
- •Дальша доля галицького варіянту
- •Висновки
- •Довкілля
- •Хliv. Про гіперпуризм
- •Хlv. Чи можна позичити душу?
- •Хlvi. Відсутня або не до кінця витлумачена у словниках лексика
- •Хlvii. Трохи дискусії
- •Хlviii. Лікарю, зцілися сам!
- •Перше "поліпшення"
- •Друге "поліпшення"
- •Третє "поліпшення"
- •Четверте "поліпшення"
- •Приватний аспект
- •Суспільний аспект
- •Хlix. Проєкт мовної доктрини
- •L. Післяслово
III. На соньці чи на сонці?
Уважний читач, мабуть, помітив, що, згадуючи правило "пишемо, як говоримо", я сказав, що це правило муроване, коли йдеться про звук О. Я зробив таке застереження, бо у деяких випадках, правило "пишемо, як говоримо" має винятки. І перший такий виняток стосується до м'якости деяких звуків. Ми пишемо присутній, кутній, незабутній, а вимовляємо присутьній, кутьній, незабутьній. Тобто, у цих словах ми не позначаємо на письмі м'якість звуку Т. Аналогічно, ми пишемо: панський, селянський, а вимовляємо пань-ський, селяньський.
Звук Т у слові кутній і звук Н у слові панський хочеш-не-хочеш доводиться вимовляти м'яко: їх просто нема як вимовити твердо.
Проте не всі непозначені на письмі, але м'які в усному мовленні звуки, неодмінно
вимагають м'якої вимови. Ряд звуків українці вимовляють м'яко, хоч немає перешкод вимовляти їх і твердо. Наприклад: світ, сміх, сніг, сніп, освіта, свідок, свято українці вимовляють сьвіт, сьміх, сьніг, сьніп, осьвіта, сьвідок, сьвято. У XIX ст., коли наш правопис не було усталено, деякі видання друкували наведені слова із знаком м'якшення після С. Дальше удосконалення правопису відкинуло цю практику, хоч, як тепер стає ясно, на шкоду правильній вимові. Річ у тім, що під домінаційним впливом російської мови, ця риса української вимови практично зникає. Мало того, у словниках цю рису нашої мови часто перекручено. Наприклад, у довіднику "Українська літературна вимова і наголос" (Київ, "Наукова думка", 1973) не позначено пом'якшення звуку С у слові спів /вимовляємо сьпів/ та в інших словах. З другого боку, словник не позначає твердої вимови звуку З у формах: злости, злостю /вимовляємо злости, злосьтю/. Це похідні форми від слова злість, де З м'яке /зьлісьть/.
Деякі звуки — тверді в основній формі слова — у похідних формах дістають пом'якшення:
Вимовляємо й пишемо |
Вимовляємо, |
але пишемо |
книжка |
у книзьці |
у книжці |
сонце |
на соньці |
на сонці |
спілка |
у спільці |
у спілці |
З цих і попередніх прикладів неважко бачити, що пом'якшення звуків залежить від м'якости наступного складу: у слові спілка наступний після Л звук твердий, тоді й Л тверде, коли ж у слові спілці наступний після Л звук м'який, то й Л м'яке: спільці. Те саме і у словах сонце/сонці, книжка/книжці.
Ці приклади заразом показують, що написання м'яких знаків у таких словах, як спілці /спільці/, книжці /книзьці/, злість /зьлісьть/ практично недоцільне, бо ускладнило б наш правопис. Але той, хто хоче говорити правильно, не повинен забувати, що в цілому ряді слів окремі звуки треба вимовляти пом'якшено.
М'яка вимова звуків характерна риса нашої мови. Розуміючи, що самобутність мови великою мірою залежить від вимови, вороги українського слова взялися знищувати м'якість української мови, прищеплюючи їй невластиве для неї твердомовлення. Так, цілу низку м'яких прикметників після погрому українства у 30-х роках запроваджений тоді післяпогромний правопис (або правопис Кагановича-Постишева) обернув на тверді:
До погрому |
Післе погрому |
додатній |
додатний |
дружній /в усіх значеннях/ |
дружний /одностайний/ і дружній /приязний/ |
західній |
західний |
народній і народний |
народний |
прямокутній |
прямокутний |
східній |
східний |
трикутній |
трикутний |
Удар було спрямовано на знищення особливостей українського мовлення. Цілий ряд зафіксованих у словнику Грінченка слів з пом'якшенням звуків З та Л після погрому було "затверджено":
У словнику Грінченка |
гризький |
ковзький |
колький |
смалький |
Калічники української мови лишили гризький і колький пом'якшеними, а смалкий і ковзкий "затвердили" /і це тоді, коли ховзький (!), а також труський і тряський лишили пом'якшеними/.
Треба сказати, що й правопис 1928 р. не до кінця дослідив м'які й тверді форми слів. Правопис визнав твердими прикметники безпросвітний і розпутний. Спосіб же реконструкції дозволяє встановити, що ці прикметники м'які.
Іскличмо усіх "родичів" одного й другого прикметника:
А |
Б |
досвітній |
безпутній |
несусвітній |
напутній |
освітній |
непутній |
передсвітній |
путній |
просвітній |
супутній |
тогосвітній |
|
Неважко бачити, що безпросвітний за всіма ознаками мав би писатися, як і слова у стовпчику А: безпросвітній; а розпутний — відповідно до правопису слів стовпчика Б: розпутній.
Всупереч мовній практиці й лексичним записам XIX ст., правопис 1928 р. визнав твердими прикметники природний, достотний, зворотний та деякі інші. У джерелах же зафіксовано м'які варіянти:
воротній |
/Гр./ |
достотній |
/Гр./ |
природній |
/І. О./ |
Наявність в українській мові тенденції до пом'якшення звуків дуже помічна при розв'язуванні мовознавчих проблем, коли постає сумнів, якому з двох варіянтів — твердому чи м'якому — віддавати перевагу в літературному мовленні. Українським прикметникам притаманніший м'який варіянт.