3. "Червоний захід сонця далі погасає"

Це ще один мнемонічний рядок. Носії української президіяльної мови — мови, поширеної у президіях — думку, висловлену цим рядком висловлять так:

"Червоний захід сонця продовжує погасати"

Стилістично — це калькування мови "старшого брата". Саме у царині стилістики мандрівець океаном української мови може спіткати найбільше підводних рифів. Ми часто можемо почути або прочитати такі пасажі:

завод продовжує працювати

продовжують надходити тривожні вістки

учні продовжували вивчати ці явища

Звороти з дієсловом продовжувати не властиві українській мові. Українці замість цих зворотів вживають звороти з прислівником далі:

завод і далі працює

і далі надходять тривожні вістки

учні і далі вивчали ці явища

4. Хіба хочеш? мусиш!

У мові сучасників надто часто вживано слова повинен, повинна, повинні:

я повинен зробити

ви були повинні спинитися

ми повинні залагодити

вона повинна б знати

Така любов до слова повинен — не випадкова. Це наслідок штучного культивування цього слова і вилучення інших українських форм.

Наша мова має кілька синонімів до слова повинен, що їх широко вживано у некастрованій українській мові:

"Іде шляхом молодиця, мусить бути з прощі"	(Т. Шевченко)
"Просили — не хотів, казали — мусив"	(Номис)
"Ой, знаю, знаю, кого кохаю, Тільки не знаю, з ким жити маю"	(Нар. пісня)
"Ось слухайте, щось маю вам сказати"	(Е. Гребінка)
"Що маємо робити? Як маємо бути? Де його шукати маємо?"	(М. Вовчок)

Вилучення українських форм має бути, мусить бути, маю йти, мушу йти, мав робити, мусіли купити, тощо — це один із засобів кастрації української мови, обернення її на нудний безбарвний суржик. Жива — не президіяльна — українська мова широко послуговується своєю синонімічною палітрою. Саме цю синонімічну палітру використовували у своїх творах і українські клясики.

5. "Грай же, петре, на бандуру"

У розділі XX згадувано, що паралельне співіснування двох мов спричинилося до ерозії української системи узгодження і керування слів. Сьогодні в живому мовленні годі знайти відповідь, як правильно узгоджувати слова. У всіх сумнівних питаннях арбітром може служити народня творчість, яка донесла до нас зразки неспотвореної української мови. Наведена в заголовку цитата з пісні дає нам орієнтир, якого відмінку вимагає від іменника слово грати, вжите з прийменником на. Як бачимо, українці ставили такий іменник у знахідний відмінок:

грати на бандуру

грати на скрипку

грати на сопілку

грати на трамбон

грати на флейту

Тож не треба поправляти тих, хто каже грати на нерви. Саме так має звучати цей вираз по-українському.

Очевидно, що так само керують відмінками і слова цигикати, бренькати тощо. Однак, під впливом двомовности наведене керування відмінками стало зникати, і, почавши від Котляревського, спостерігаємо керування, спільне з російським. Шевченко послідовно дотримується неспотвореного керування. Щождо письменників соціялістичного реалізму, то вони остаточно занехаяли український мовний стандарт в описаному слововжитку. Спотворений слововжиток занесено і до словників.