Друге "поліпшення"

У мене було написано "мало хто не пригадає російського прислів'я...". Так має виглядати український текст із заперечним дієсловом (Див. Розділ XXXIV). Редакційні ж уболівальники за чистоту мови зачесали мою мову під "усесоюзний" гребінець, записавши "мало хто не пригадає російське /прислів'я/...".

Третє "поліпшення"

Я писав "Більшість... прикладів... завдячують свою появу...". Згідно знову ж таки з підсовєтським виданням — УРС — дієслово завдячувати вимагає, щоб наступні за ним форми /прямі додатки/ відповідали на питання кому що. Там же наведено й приклад: "Усі наші успіхи... ми завдячуємо матері...". Не всіма нашими успіхами! Щоправда пізніше, під живодайним впливом теорії злиття мов, до словників потрапила й форма завдячувати кому чим, безперечно, як калька взірцевої форми быть обязанным кому чем. Саме цей суржиковий вжиток і накинули мені редакційні "любослови", виклавши моє речення так: "Більшість... прикладів... завдячують своєю появою...".

Четверте "поліпшення"

У моєму тексті вжито ідіому: випроба часом. Слово випроба реєструють усі "офіційні" словники — УРС, РУС і СУМ. Це слово вживає й українська діяспора. Мабуть, останній факт і вирішив долю цього "чужака" для "піклувальників" за чистоту мови. Під їхніми руками пара випроба часом обернулася на випробування часом, ставши чистим мастодонтом. Невже ж доцільно культивувати довжелезні форми і "виполювати" коротші? Нашій мові властива тенденція скорочувати довгі форми:

вигрівання	вигрів
викупляння	викуп
оповідання	оповідь
поривання	порив

Описану високопрофесійну правку тексту слід розглядати під двома оглядами:

а) чисто приватному авторському та

б) суспільному.

Приватний аспект

Я видаю книжку, де пояснюю правильний український слововжиток, поборюю суржик та мовне мавпування. І раптом у моїх газетних статтях читач знаходить саме ті гидкі риси, що проти них я виступаю. Читач скаже: "Автор такий же партач, як і вся інша братія. До дідька з ним." Я ж і сном-духом не знаю, що в моїх текстах хтось попрацював. Хай що думає про себе цей "хтось", на ділі він такий самий невіглас, як і його академічні вчителі. Його "праця" у моєму тексті завдає мені, безперечно, моральної шкоди, яку в цивілізованому світі часом обчислюють у матеріяльних категоріях.

Я вважаю, що до права автора викладати свою думку належить не лише, ЩО він викладає, але і ЯК він викладає. Безпардонне псування авторських текстів редакційними "виправлячами", що стало одним з неписаних законів сучасного культурного процесу в Україні, на ділі є порушенням авторських, а заразом і людських прав. На жаль, сьогодні на таку практику є одна рада: не співпрацювати з такими знаємо-мову-краше-від-усіх редакціями.

З огляду на все сказане, я мушу зробити застереження для читачів: побачивши суржикові звороти у моїх газетних статтях, не поспішайте з висновками, бо це може бути "творчість" фахівців "найвищої кваліфікації".