Тема 11. Соціологія культури

299

те, що є корисним, дозволеним, важливим, а що — шкідливим, забороненим І неважливим; яких традицій і звичаїв дотримуватись, а яких ні; які зразки поведінки варті визнання, а які мають бути відкиненими. Поняття створю- ються на базі уявлень і містяться, передусім, у мові; завдяки їм стає можли- вим упорядкувати досвід людей. Поняття — це думки, ідеї, знання, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фік- сацію їх ознак (наприклад, форму, колір, смак предметів довкілля). Мова — це форма нагромадження, збереження і передання людського досвіду, си- стема понять, наділених певним значенням. Люди засвоюють ці значення в процесі виховання і навчання, що дозволяє їм розуміти сенс сказаного та написаного.

«Мова в системі культури» Н. Смелзер відводить мові особливе значення в системі культури. Всі елементи культури можуть бути висловлені в мові. Н.Смелзер наголошує, що мова — явище соціальне, її неможливо опанувати поза соціальною взаємодією, без спілкування з іншими людьми. Мова бере участь також у процесі нагромадження та організації досвіду людей, вона виробляє загальноприйняті значення. Спільна мова підтримує згуртованість суспільства і соціальних спільнот, сприяє формуванню почуття групової єд- ності, групової ідентичності. Проте мова здатна і розділяти людей. Н. Смел- зер наводить приклад Канади, де мова є головним символом антагонізму між англо- і франкомовним населенням. Тому мова може стати важливою політичною проблемою: згадаймо наміри франкомовної провінції Квебек відмежуватися від Канади й утворити самостійну державу. 1996-го року прихильникам такого вирішення проблеми цілісності Канади не вистачило лише одного відсотка голосів людей, що брали участь у референдумі. Мовна ситуація в Україні також є важливим чинником політичного життя і тісно пов’язана з наявними типами субкультури — російськомовною та україномов- ною.

Ми розглянули найважливіші елементи культури в їх горизонтальному розміщенні й змістовому наповненні. Разом з тим можна здійснити вер- тикальний аналіз соціокультурного середовища, звертаючи увагу, насампе- ред, на певні форми культури. Реалізація цього другого аспекту аналізу дає можливість вирізнити у внутрішній структурі культури такі її форми:

«Форми культури»

• загальнолюдська культура (у сенсі культури, виробленої людством протягом всієї історії його існування, яка спирається на загальнолюдські цінності істини, добра, краси, справедливості тощо);

• суперкультура (у значенні культури, створеної конкретним суспільст- вом, котра передається з покоління в покоління);

• субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, цінно- стей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

спільноти; приклад — національні, професійні субкультури, субкуль- тура організацій тощо);

• контркультура (у сенсі культурної моделі певної групи, яка проти- стоїть або перебуває у конфронтації до панівної суперкультури та субкультур просуспільних спільнот. Смелзер наводить приклад відомої контркультури в західному суспільстві — богеми, а в ній — стиль життя і поведінки хіппі. Для їхньої культури характерним є прагнення до самовияву, бажання жити сьогоднішнім днем, вимога цілковитої свободи, любов до екзотики. Це входить у конфлікт із такими цінно- стями панівної західної культури, як самодисципліна й самообмеження, копітка праця з метою досягнення успіху та ін.);

• девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам із соціально відхиленою поведінкою; приклад — стиль життя й анти- соціальна поведінка груп наркоманів, сатаністів тощо);

• особистісна культура (мається на увазі культура конкретного інди- віда, або особисті).

«Культурні конфлікти» Завданням соціологів є дослідження співвід- ношення всіх цих форм культури, суперечностей між ними й домінуючою в суспільстві культурою, з’ясування їх оцінки різними соціальними група- ми. Для них важливо визначити, чи змішуються ці форми, чи співіснують і терпляче ставляться одна до одної, а чи, можливо, між ними виникають культурні конфлікти. Конфлікти у цій площині найчастіше виникають тоді, коли цінності контркультури або девіантної культури вступають у су- перечність з панівною суперкультурою чи субкультурами соціальних спіль- нот. Водночас не можна заперечувати, що конфлікти у сфері культури мають певне позитивне значення, сприяючи появі нових, адекватних часу, культурних взірців, які поступово пронизують домінуючу в суспільстві культуру і зумовлюють (до певної міри) її розвиток.

«Етноцентризм» У процесі порівняння різних культурних форм може утворитися дві тенденції. Перша з них — це судження про інші культури з позицій вищості своєї власної культури; така тенденція дістала назву етноцентризм, що буквально означає розміщення певної етнічної/націо- нальної культури в центрі соціокультурного простору. Американці, напри- клад, вважають “правильним” і єдино можливим лише західний спосіб життя, а відмінний від нього — дивним або навіть варварським. «Культур- ний релятивізм» Друга має назву культурний релятивізм. Її суть полягає у переконанні, що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей. Уперше сформульована Г. Самнером, ця теза згодом знаходить продовження у працях Р. Бенедикт: вона вважає, що кожну культуру можна зрозуміти лише в її власному контексті та в цілісності всіх її складових елементів. Українські соціологи, уникаючи цих крайнощів,