Тема 1. Соціологія як наука

29

«Структура соціологічного знання». Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

• загальна соціологічна теорія, яка дає уявлення про світову спільноту, а також суспільство як цілісний організм, про систему соціальних механізмів, розкриває місце й роль основних соціальних зв’язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні під- ходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, структурно-функціо- нальний, інтерпретативний чи соціокультурний підходи, глобалізаційна парадигма тощо). Ця теорія загального характеру відображає визна- чальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот- суб’єктів і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток і відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні ха- рактеристики людини соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які розкривають механізми життєді- яльності й функціонування соціальних спільнот у певних сферах су- спільного життя та процеси соціалізації людини;

• емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з’ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити за допомогою схеми (рис. 4).

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх, вибудувавши струнку систему, а сама теорія може відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Функції соціології та її роль у розвитку суспільства

Соціологія безпосередньо впливає на життя суспільства через виконання нею певних соціальних функцій. До них насамперед належать:

• теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетво- рень і змін тощо);

зо

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

Рис. 4. Структура соціологічного знання

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

Сам напрямок історичного розвитку для Ф. Тьонніса є однозначним і полягає у загальному русі від спільнот до суспільства, що відбувається паралельно зі зростанням раціональності: суспільство поступово, але невблаганно витісняє в історичній перспективі спільноту.

«Роль і місце Ф. Тьонніса в історії соціологічної думки» Отже, внесок Ф. Тьонніса у розвиток соціологічної думки в тому, що він:

• здійснює аналіз соціальних явищ як відображення міжособистісних зв’язків’,

• наголошує на нерозривності зв’язків особистості зі соціальним сере- довищем;

• розглядає соціальні спільноти в їхньому історичному розвитку та видозмінах.

«Загальна характеристика класичної соціології» Розглядаючи загалом класичний етап у розвитку соціологічної думки, можна назвати такі його характерні особливості.

Е. Дюркгайм відходить від традиційного позитивізму, зберігаючи з його постулатів лише формальні вимоги до побудови соціології за аналогією до природознавства. Змістова ж наповненість каркасу соціологічної науки в Е. Дюркгайма зумовлена визнанням за соціальною реальністю особливого статусу, докорінно відмінного від природних реальностей різного ґатунку. Водночас, визнаючи цей статус, Е. Дюркгайм ще не може остаточно відійти від трактування соціальної реальності як принципово вищої від індивіда, пануючої над ним і визначальної щодо нього.

М. Вебер робить надзвичайно важливий крок в обґрунтуванні суспільства як продукту соціальних дій людей; саме індивід є суб’єктом соціальної дії, тоді як суспільство і різні форми колективності є лише засобами організації дій окремих індивідів.

Ґ. Зіммель додає нових штрихів до проблеми сутності суспільства, розуміючи його як втілення міжособистісних взаємодій людей. У всіх них соціальні спільноти ще не стають предметом спеціального аналізу, будучи похідними або від розвитку суспільства загалом, або від діяльності людей зокрема.

Нарешті, Ф. Тьонніс чи не вперше в історії соціології ставить у центр свого дослідження соціальні спільноти в їхньому історичному розвитку, показує їхню величезну роль як для суспільства, так і для окремої людини. Вадою його концепції можна вважати тезу про зменшення ролі спільнот (типу ґемайншафт) у житті сучасного суспільства, положення про їхнє поступове відмирання та занепад.

Практично для всіх представників класичної соціології характерне по- ложення про зростання ступеня раціональності в міру розвитку суспільства.