Тема 11. Соціологія культури

285

підсистемами, зміцнюючи в такий спосіб цілу суспільну систему. Без участі культурної підсистеми не може бути реалізована соціальна дія: культура як комплекс ідеальних зразків обмежує і спрямовує вибір індивіда, надає йому сенсу. Культура також через свої цінності спрямовує соціальні дії особистості, має регулятивну силу та вплив на соціальні процеси; від неї часто залежать темпи динаміки та ефективність суспільних змін. Водночас культура відзначається стабільністю, усталеністю, певною консервативністю, що позитивно впливає на стабільність суспільства загалом.

«Парсонс про специфічну суть культури» 3 часом структурний функціо- налізм зазнає суттєвих доповнень у сенсі переосмислення суті та ролі куль- турної підсистеми, її висунення на провідні позиції. У теорії Т. Парсонса ці зміни набули свого концентрованого вираження та аргументації у вигляді таких положень. По-перше, у процесі взаємодії з суспільством культура розкривається у трьох своїх взаємопов’язаних аспектах:

• культура передасться, вона становить спадщину або соціальну тради- цію;

• культура — це те, чого навчаються; вона не є проявом генетичної природи людини;

• культура є загальноприйнятою.

Отже, перший висновок із наведених міркувань полягає у тому, що культура, з одного боку, є продуктом, але з другого — детермінантою (визначальною силою) системи людської соціальної взаємодії.

«Парсонс про провідну роль культури» По-друге, культура володіє, за словами Парсонса, “надординарною інтеграційною технікою системи дій”:

• саме культура визначає суть, якість взаємодій між соціальними аген- тами та інтегрує ндивіда в соціальну систему;

• саме культура володіє особливою здатністю проникати в усі інші системи та підсистеми, будучи їхньою органічною частиною;

• саме культура може мати самостійну форму існування, виступаючи у вигляді знань, ідей, цінностей і норм.

Відтак порівняно з іншими підсистемами соціальної дії культурна під- система на найвищій сходинці в їхній ієрархії: без культури не може бути соціальної системи. Мало того, хоч би яку з підсистем узяти, в кожній ви- рішальну формуючу, інтегруючу і мотивуючу роль, що спонукає індивідів і цілі соціальні спільноти до соціальних дій, відіграє культура. Це другий висновок Парсонса.

«Парсонс про регулятивну роль культури» По-третє, в кібернетично- управлінському сенсі культура є вищим регулятором будь-якої соціальної

дїі. Це уможливлюється завдяки тому, що саме вона формує і накидає

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

соціальним акторам — діючим особам — норми, ідеали, цінності, взірці поведінки, які мотивують їхні дії, а також зводить їхні інтегровані комплек- си в єдину соціальну систему. Це третій висновок Парсонса.

«Парсонс про культуру як чинник формування нового суспільства» Нарешті, по-четверте, культура дедалі більше виступатиме вирішальним чинником формування демократичного вільного суспільства; здійсниться перехід від владно-силового ладу до ладу, заснованому на культурній легіти- мізації, тобто на такій загальній системі культурних цінностей ліберально- демократичного ґатунку, яка мотивує єдину для всіх або найпоширенішу мотивацію поведінки, гармонізує соціальні ролі через загальновизнані культурні стандарти та моральні орієнтації тощо. Це четвертий і завершаль- ний висновок Парсонса в його аналізі культури.

Віддаючи належне великому внескові Т. Парсонса у розвиток соціологіч- них уявлень про культуру, все ж зазначимо, що у своїх працях він акцен- тував переважно на ідеальних станах рівноваги соціальних систем. Однак соціальні реалії здебільшого не збігаються з ідеальними уявленнями про суспільні процеси та явища; це стосується й культури. «Конфліктологічний підхід» Відтак у соціологічній думці розвиваються концепції, які дослі- джують відхилення від нормальних станів суспільства. Серед них — конфлік- тологічний підхід, основне в якому — акцент на культурі як на динамічній внутрішньо суперечливій системі — арені конфліктів. Найпоширенішими видами конфліктів, пов’язаними з розвитком культури, Н. Смелзер вважає:

• аномію (порушення єдності культури, розпад системи моральних ре- лігійних і сімейних цінностей — феномен, який досліджував ще Е. Дюркгайм);

• культурне запізнення (коли зміни в матеріальному житті суспільства випереджають зміни духовної культури, що призводить до невідповід- ності матеріальної та нематеріальної культур, а це, своєю чергою, викликає появу величезної кількості невирішених соціальних проблем. Наприклад, прогрес у деревообробній промисловості пов’язаний з ви- нищенням лісів; лише згодом людство усвідомило високу ціну цього прогресу, якою є екологічна катастрофа);

• панування чужоі культури (Н. Смелзер наводить приклад несумісності туземної культури і культури колонізаторів у доіндустріальних су- спільствах, яку останні нав’язували туземцям будучи впевнені, що це допоможе цивілізувати їх і прищепити їм цінності західної куль- тури — як це робила Велика Британія у своїх численних колоніях. У результаті відбулося не об’єднання двох культур, а їх протиприродне, повне напруженості змішування з нескінченною боротьбою між ними).

«Внесок Р. Мертона в соціологічний аналіз культури» Р. Мертон нама- гається подолати крайнощі структуралістського та конфліктологічного