Тема 11. Соціологія культури

283

суспільстві, особливо так званої записуваної (“recorded culture”), яка відображається у друкованих виданнях, кінофільмах, інших артефактах, а особливо в електронних засобах масової комунікації. Тому поширення набули такі дослідження, які з’ясовують суть та соціальний вплив науки, високих технологій, релігії, поп-культури, мас-медіа тощо. Ці культурні субполя стають центральною призмою, через яку має згодом здійснюватися побудова цілісної теоретичної моделі чи схеми. Д. Крейн завершує свої міркування висновком про те, що сучасний стан американської соціології культури визначається не так розпорошеними культурологічними студіями, як прагненням вироблення на їхній основі узагальнюючих теоретичних кон- цепцій.

«Два головні напрями досліджень у загальній соціології культури» Таким чином, широта й різноманітність культури, які передаються у визна- ченні “культура — це все те, що не є природою”, зумовили наявність різних національних соціологічних шкіл, котрі у своїх дослідженнях надають перевагу тому чи іншому аспекту її розуміння та дослідження. Водночас у межах усієї соціології культури можна також вирізнити два основні методологічні підходи, довкола яких гуртуються дослідники. Російський соціолог JI. Іонін називає їх об’єктивістським та культурно-аналітичним. Перший підхід акцентує на тому, що людське суспільство є вищою сходинкою розвитку всього живого, а також розрізняє суспільство і культуру: суспільство, його системи та структури існують об’єктивно, поза й незалежно від світу культури — ідей, світоглядів, уявлень індивідів, груп і спільнот, які утворюють це суспільство. Натомість культурно- аналітичний підхід є вираженням іншого розуміння людського суспільства: його вже не треба розглядати як продовження природи, як об’єктивну реальність, подібну до тієї, що її вивчають природничі науки. Воно, суспільство, в цьому разі є продуктом людських дій; штучним, створеним людьми явищем — іншими словами, культурним продуктом.

До першої групи теорій належать практично всі натуралістські, позитивіст- ські концепції разом із початковими версіями структурного функціоналізму. Друга група теорій представлена переважно “розуміючою соціологією”, символічним інтеракціонізмом і феноменологічною соціологією.

Позитивісти вважали, що культура як витвір людини є тією силою, котра здатна або прискорювати, або, навпаки, гальмувати об’єктивний процес еволюції людського суспільства. Будучи початково сукупністю інди- відуальних суб’єктивних утворень (ідей, поглядів, переконань, почуттів, емо- цій людини), вона з часом об’єктивується, відривається від індивіда і пере- творюється на соціальну силу, незалежну від окремої людини та навіть пануючу над нею. «Основоположники соціології про культуру» Тому, наприклад, О. Конт розглядав мораль і релігію радше не як специфічно культурні утворення, а як, передусім, складові певного соціального інституту,

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

явища соціального характеру, здатні допомогти побудувати впорядкований соціальний організм і зменшити деструктивний вплив на нього низьких людських інстинктів. Або візьмімо вчення Г. Спенсера про соціальні інсти- тути: всі вони (серед них і обрядові та релігійні) є наслідками й продуктами природної еволюції, а їхнє призначення полягає у регулюванні та впоряд- куванні суспільного життя. Що ж до істинності чи неістинності релігійних учень, то це питання він визнає недоступним для науки; крім того, в умовах утвердження індустріального типу суспільств Спенсер убачає в релігії щось значно менш важливе у справі підтримки взірців або в соціальних змінах порівняно з такими регуляторами життя суспільства, як ринок і політична діяльність. На його думку, релігія — це одна з найпоширеніших та найвитон- ченіших культурних звичок, специфічна діяльність, яка не має великого значення.

«Дюркгейм про соціальні функції видів культури» Особливо варто згадати про ту частину доробку іншого видатного соціолога Е. Дюркгайма, в якій він хоч і визнає суспільство окремим від природи специфічним утво- ренням, але дотримується думки про те, що існуючі в ньому колективні уявлення (культурного походження) є соціальними фактами. Ці колективні уявлення домінують над індивідом, створюють його і є джерелом усіх ви- щих цінностей. Одним з таких видів колективних уявлень є релігія; її основне завдання — не пояснення світу, а задоволення потреби у підтримці, пожвавленні та зміцненні колективних ідей і почуттів, з яких і складається єдність суспільства. Релігія завжди допомагала об’єднати суспільство. У тра- диційних суспільствах вона сприяла механічній, а в розвиненіших — орга- нічній солідарності людей. В останньому випадку саме релігія, виконуючи дисциплінарну, цементуючу та відтворюючу функції, прямо спричиняє з’єднання членів суспільства в єдине ціле. Об’єднанню і цілісності соціуму до- помагає також мораль. Серед її основних соціальних функцій провідне місце посідає виховна; наслідком реалізації такої функції моралі, крім зміц- нення суспільства, є подолання двоїстості людини, її біологічного деструк- тивного начала, і формування людини соціальної.

Отже, представники об’єктивістської течії розцінювали культуру як вторинний щодо суспільства та його структур феномен соціального походження й характеру, основне призначення якого полягало у зміцненні суспільства. При цьому сутнісний бік культурних процесів і явищ цікавив соціологів цієї орієнтації набагато менше. Таким чином, культурні системи трактувалися ними з погляду функціонального, як такі, що допомагають досягти певних соціальних цілей.

«Структурний функціоналізм про культуру» Таке розуміння культури певний час було репрезентоване і в концепціях соціологічного структурного функціоналізму, де культура була однією з підсистем суспільства, за допо- могою виконання своїх соціальних функцій здійснювала зв’язок з іншими