Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст.

89

Емпірична соціологія

«Становлення емпіричної соціології» Емпірична соціологія з’являється й розвивається паралельно з теоретичною соціологією, але набуває самостійного значення лише на початку XX ст. як специфічна галузь соціологічних досліджень з особливими тенденціями й логікою розвитку. Становлення емпіричної соціології пов’язане зі спробами подолання надмірного теоретизування, а також із необхідністю розв’язання нових практичних завдань, скерованих на управління соціальними процесами й розробку засобів соціального контролю і регулювання суспільного життя.

«Етапи розвитку емпіричної соціології» У своєму розвитку емпірична соціологія проходить кілька етапів, її історичне коріння у працях Е. Дюрк- гайма й А. Смолла; останній ще 1895 р. висловив ідею про необхідність прикладних досліджень в американській соціології. Саме відтоді фахівці починають вирізняти перший етап, чи ранню фазу (1885—1920) у розвитку емпіричної соціології з її інтересом до конфліктів і соціальних реформ. Другий етап, чи фаза (1920—1950), пов’язаний з поширенням соціологічних досліджень, початок яким поклали представники Чиказької школи. Вільям Томас (1863—1947) і Флоріан Знанецький (1882—1958) у 1918—1920 рр. видають свою відому працю “Польський селянин в Європі та Америці”, в якій на основі копіткого аналізу 754 листів, особистих щоденників і автобіографій розглядалися проблеми адаптації емігрантів із Польщі до умов США. За результатами цих досліджень вони створюють типологію осіб залежно від характеру їх пристосування до соціального середовища, вона містить характеристики міщанського, богемного і творчого типів. Саме ця праця знаменувала перехід соціології до емпіричних досліджень.

«Чиказька школа» Наступний крок у розвитку емпіричної соціології в межах Чиказької школи роблять американські соціологи Роберт Парк (1864—1944) і Ернст Берджес (1886—1966), які спрямовують свої досліджен- ня на розв’язання проблем міста. За допомогою картографування міста Чикаго вони поділяють його на 75 зон і досліджують зміни у співвідношенні сил між соціальними групами, котрі до них входять. За допомогою інтерв’ю і включеного спостереження (коли соціолог непомітно для членів групи входить до неї і фіксує процеси й події, які в цій групі відбуваються) вони роблять висновок про переділ групами міської території, що призводить до вироблення нових норм взаємовідносин між людьми, посилення антисо- ціальних дій. Це, своєю чергою, стає підставою для вдосконалення міського законодавства.

«Школа Колумбійського університету» 3 1950-х років лідерство у роз- витку емпіричної соціології переходить до Колумбійського та Гарвард- ського університетів, що започатковує новий, третій етап. Соціологи

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

Колумбійського університету основну увагу зосереджують на відкритті універсальних закономірностей поведінки людини в соціальній організацїі, з’ясуванні механізмів збереження стабільності соціальних систем,структури соціальної взаємодії між людьми і ролі особистості тощо.

«Гарвардська школа» Паралельно в Гарварді розробляється індустрі- альна соціологія і доктрина “людських взаємин”. Головне місце у розвитку індустріальної соціології та соціології управління посідають широко відомі нині “хоторнські експерименти” Елтона Мейо (1880—1949) та його учнів. Ці експерименти проводилися на конкретному виробництві у “Вестерн Електрик Компані”. їхнім основним завданням було відшукати додаткові фактори ефективності виробництва. З’ясувалося, що умови праці (тобто освітлення робочих місць, температура й вологість повітря у виробничих приміщеннях, кількість перерв на відпочинок тощо) відіграють незначну роль; основний вплив на продуктивність праці мають людські стосунки. У цих умовах, за рекомендаціями соціологів, керівники виробництва по- винні більше орієнтуватися на людей, аніж на виробничий процес сам по собі. Лише такий підхід забезпечує соціальне вдоволення людини безпосе- редньо своєю працею, а в кінцевому підсумку — соціальну стабільність су- спільства в цілому. Тому серед нових на той час засобів підвищення про- дуктивності праці називають “гуманізацію праці”, “просвітництво робіт- ників”, їхню обов’язкову участь в управлінні тощо.

«Соціальна інженерія і клінічна соціологія» У 1970—1980-х роках у США відбувається посилене зростання обсягів емпіричних прикладних досліджень, які стають особливою галуззю індустрії. У 1980-х роках виокремлюють два основні, тісно пов’язані між собою напрями: соціальну інженерію й клінічну соціологію. Зазвичай спеціалісти цих двох профілів працюють спільно: якщо перший, наприклад, пропонує перебудувати структуру управління в якійсь фірмі чи на виробництві, то другий проводить практичне навчання керівників, службовців і персоналу з метою конкретного вирішення поставленого завдання.

Особливе місце емпіричні соціологічні дослідження займають нині в ор- ганізації менеджменту (від англ. management — управління) та PR (англ. public relations — зв’язки з громадськістю); з’явився навіть новий термін для їхнього позначення — communication management (управління комуніка- цією), що віддзеркалює зростаючу увагу соціологів до практичних проблем управління потоками інформації та зв’язками між урядами і корпораціями, з одного боку, їх клієнтами і споживачами послуг і продуктів — з іншого. За допомогою соціологічних досліджень вивчаються процеси вдосконалення внутрішньо- і міжгрупових інформаційно-комунікативних взаємодій, а також міжособистісних комунікативних практик; питання надійності і валідності інформації; проблеми покращення системи “зворотного зв’язку” тощо.