Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст.

101

їхнього панування на підвладних територіях; регіоналізмом, децентралізацією влади, елементами натурального господарства тощо. Це й ознаки суспільства, яке поволі модернізується і де з’являються острівці нормального підприєм- ництва, деякі компоненти демократії, нові верстви і групи населення зі зростаючим усвідомленням своїх специфічних інтересів та опором тиску владних структур тощо. Це також поодинокі риси власне постмодерного устрою — такі як швидке розповсюдження інформаційних технологій та їх проникнення у повсякденне життя зростаючої кількості непересічних і навіть пересічних громадян; руйнація старої системи цінностей і соціальних лояльностей та болісне народження нових, амбівалентних і часто неспів- ставних, цінностей і життєвих орієнтирів, що проявляється у розщепленій свідомості особи, котра досить зручно і комфортно почувається у всіх своїх іпостасях тощо.

Що чекає соціологію у майбутньому?

Таким чином, ми розглянули основні парадигми і напрями сучасної соціології. На початку XXI ст. закономірним буде поставити запитання: а що ж чекає соціологію в майбутньому? Які головні тенденції її розвитку можна спрогнозувати на перспективу? Відповіді на ці непрості запитання спробував дати відомий американський соціолог Е. Ґідденс (нар. 1938).

«Е. Ґідденс, “Дев’ять тез про майбутнє соціології”» Перш за все він

описує сучасний стан соціологічної науки й наголошує, що в ній і досі можна помітити “пережитки минулого”. Він має на увазі усталене пере- конання більшості соціологів у тому, що економічні фактори є найго- ловнішою рушійною силою світового поступу. Вперше цю тезу, як відомо, висунув К. Маркс. Сучасна йому буржуазна наука наполегливо шукала рівноцінної теорії-відповіді К. Марксу і створила концепцію індустріалізму, в якій капіталізм був не приреченою на загибель формацією, а лише початковим етапом у розвитку індустріального суспільства; індустріалізм згодом трансформувався у постіндустріальне суспільство; процеси його вдосконалення тривають і донині. Однак в обох випадках саме економічні фактори лежали в основі пояснення поступу людства.

«Теза перша» На думку Е. Ґідденса, у майбутньому варто відмовитися від однобічності економічного редукціонізму і визнати, що сучасність — це надзвичайно складне явище, в якому дедалі більшої ваги набирає чинник культури. Тому надалі, очевидно, боротьба за звільнення від теоретичних пут минулого передбачатиме відмову від постійних суперечок з марксизмом і розширення діапазону оцінок сучасності передусім за рахунок поглибленого соціологічного аналізу культурних вимірів світу людини.

102 Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

Це передбачення Ґідденса дістало своє трагічне підтвердження у подіях 11 вересня 2001 р. у США, коли внаслідок терактів терористами було зруйновано будинки-символи Америки (торговельний центр і сектор Пен- тагону). Відтоді доля людства докорінно змінилася. Якщо раніше відбувалося протистояння Заходу і Сходу як двох світових економічних і мілітарних гіперсвітів (капіталізму й соціалізму, США та СРСР), то нині географічний вектор цього протистояння змінився. Нині зустрілися багата Північ і бідний Південь як насамперед дві різні культури-цивілізації. Власне теракти й стали своєрідною відповіддю-помстою мусульман-фундаменталістів Спо- лученим Штатам Америки — уособленню світового жандарма, який при- власнив собі функцію одноосібного керування всім іншим світом аж до застосування військової сили проти непокірливих. Усі спроби США вирі- шити проблему тероризму традиційним способом — за допомогою воєнної сили, виявилися неспроможними. Саме життя буде змушувати США відмовитися зрештою від застосування прямої сили і переходу до практики порозуміння між культурами та взаємоповаги в їхніх стосунках.

«Теза друга» Наступне міркування Е. Ґідденса стосується головного предмета дослідження в соціології — суспільства. Раніше панівною була думка про необхідність такого аналізу суспільства, коли розвиток залежав від ендогенних (тобто внутрішніх) імпульсів. Тепер дедалі необхіднішим стає, по-перше, перенесення акцентів на дослідження систем держав із притаманними їм взаємозв’язками і взаємодією, а по-друге, вивчення на- самперед національної держави “як втілення суспільства”. Саме національна держава, на думку Е. Ґідденса, є більш або менш цілісна інтегрована оди- ниця з досить однорідною культурною ідентичністю, політичними інститу- тами влади, певною територією, яка входить до системи національних держав. Тому внутрішні процеси розвитку кожної національної держави будуть розглядатись у контексті та з урахуванням зовнішніх процесів насамперед у таких системах національних держав, тобто досліджуватись як органічне співвідношення частини й цілого в його динаміці. І в цьому питанні соціології необхідно позбутися тиску марксистської тези про відмирання націй і зменшення питомої ваги національних чинників у су- спільному розвитку, адже й досі, наголошує Е. Ґідденс, національні держави не стали предметом теоретичного осмислення, а етнічні відмінності хоч і цікавили соціологів, але не отримали належного соціологічного обґрунту- вання.

«Теза третя» Із цим тісно пов’язана така тенденція майбутнього роз- витку соціології, як ретельне вивчення світової системи з такими її клю- човими аспектами, як зростаюча складність міжнародного розподілу праці, розподіл влади, міжнародний військовий порядок. Усі ці явища, невідомі раніше, нині дедалі більше впливають на розвиток окремих національних держав і визначають його траєкторію.