Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

249

прав корінного населення і громадянства. В цих умовах загроженими стають цілісність та автентичність локальних/етнічних культур та віяло локальних ідентичностей, у тому числі й етнічної. У цьому плані відповіддю на виклики глобалізації можна вважати мобілізацію усього етнічного та спротив наступу космополітичних за характером ідентичностей. Питання, з ким себе іденти- фікує нині пересічна людина — з представником певної нації, етнічною культурою, національною державою, історичною пам’яттю, з одного боку, чи з громадянином світу, з іншого, — стає вітально важливим в її життєвому самовизначенні.

Проблема нації в працях українських і зарубіжних соціологів та основні концептуальні схеми соціології нації

«Нація як одне з основних понять етносоціології» 3 усіх різновидів етнічних спільнот у XIX—XX ст. увагу соціологів найбільше привертають нації.. Це зумовлено тим, що етнічний розвиток у модерну добу висунув саме націю як форму етнічного співжиття людей, що відповідає новим умовам. Власне ця обставина визначила переважну орієнтованість західних дослідників не так на дослідження донаціональних етнічних спільнот, як на аналіз шляхів появи, становлення і розвитку націй — найпоширенішого етнічного феномену новітньої історії людства. Тому неважко помітити, що більшість охарактеризованих у попередньому питанні теми концепцій сучасних західних соціологів стосується, насамперед, процесів націогенезу, а етногенез розглядається лише декотрими з них у найбільш ґрунтовних працях.

«Прімордіалістський підхід до нації» На цьому тлі виразно проявляється протистояння двох концепцій походження і часу існування націй — прі- мордіалізму та модернізму. Прімордіалісти (від англ. primordial — первісний) дотримуються думки про давність, споконвічність існування націй. Найві- домішим представником прімордіалістської концепції в українській науці є історик Я. Дашкевич. Він обстоює позицію, згідно з якою східнослов’янські племена в результаті етногенетичного процесу формували народ або етнос, який починає створювати власні збройні сили та будувати свою Київську державу. Розширення та зміцнення Київської Русі відбувалося разом із процесом трансформації етносу в націю, який був дуже швидким і тривав не більше століття. У цей період з етносу сформувалася українська нація, котра мала свою державу (Київську Русь), у якій стала гегемоном, а також відбувалося перетворення двох північних субетносів у дві інші окремі нації: новгородсько- псковську та володимирсько-суздальську (пізніше московську). Згодом остання, дуже агресивна нація, ліквідує та асимілює новгородсько-псковську.

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

«Модерністський підхід до нації» Представники модерністського варіан- ту націотворення (як-от український історик Я. Грицак і переважна більшість західних дослідників) відстоюють позицію, згідно з якою нація не існувала завжди, а є продуктом новітніх часів, тих процесів, які розви- валися на західноєвропейському просторі з доби французької революції 1789 р. і пов’язані з модернізаційними (економічними, культурними та і соціальними) змінами суспільства. Французька революція 1789 р. та початок епохи індустріальної революції, на думку цих дослідників, зумовили виникнення нової концепції політики і формування національних держав, перехід від сільського до міського, урбанізованого способу життя, від рільництва до промисловості, від множинності культур до творення високої універсальної культури. Усе це відбувалося паралельно з пере- творенням донаціональних спільнот у модерні нації.

«Специфіка процесів формування української нації» Однак ці далеко- сяжні зміни у Західній Європі становили для тогочасної української інтелі- генції радше не відкриття нових можливостей, а небезпеку. Як наголошує американський учений українського походження Р. Шпорлюк, у містах, капіталізмі, лихварях, буржуях, фінансистах-паразитах, промисловості во- на бачила сили, які українського селянина деморалізують, денаціоналізують і експлуатують. Він висунув тезу, що український національний рух прин- ципово не прийняв капіталізму й мало цікавився питаннями політичної організації, творення демократичних інститутів тощо. Це уповільнило фор- мування модерної української нації та висунення вимог щодо створення власної самостійної держави. До того ж націотворчі процеси в Україні на- штовхувалися на опір і протидію і з боку Російської імперії, і з боку Австрії, Австро-Угорщини та Польщі. Можна приймати чи не приймати таке твер- дження відомого українознавця, але варто, очевидно, погодитися з тим, що процес націотворення в Україні мав свою специфіку й відмінності порівняно з творенням націй у Західній Європі і навіть у наших сусідів Чехії, Угорщині або Словаччині.

«Проблема нації як основна в українській соціології міжвоєнного пе- ріоду» Взагалі ж у середовищі українських гуманітаріїв і, насамперед, соціо- логів, особливо у міжвоєнний період в еміграції, були відомі й представлені майже всі концепції нації та націогенезу західної науки. Поразка у націо- нально-визвольних змаганнях 1917—1920 рр. зумовила концентрацію наукових інтересів українських дослідників на першочергових за вагою для українців питаннях: Що таке нація? Що таке українська нація, в чому полягає специфіка її утворення? Чому українці зазнали невдачі у боротьбі за власну державу? Що необхідно зробити, аби сконсолідувати українців і досягти основної мети — побудови незалежної держави?

«Атомістичний підхід до нації в українській соціології» Трактування нації в дусі атомістичного (механістичного, позитивістського) підходу здійс-