Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст. 79

інститутів, які мають забезпечувати розподіл цих функцій і не допускати їхнього змішування чи невиправдану концентрацію. Соціолог також має чітко розрізняти мотиви й функції, шукати і досліджувати не лише очевидні, а й приховані, неусвідомлені функції та їхні віддалені наслідки. Загалом завданням соціології є пояснення соціальної організації і поведінки людей з незацікавленого погляду спостерігача через копіткий та ретельний аналіз.

«Проблема соціальної інтеграції» У дослідженні соціальних систем і соціальних структур Р. Мертон робить акцент на властивих їм конфліктах, суперечностях, відхиленнях, дисфункціях, двоїстості. Інтеграція суспільст- ва є для нього радше явищем проблематичним, таким, що трапляється зрідка. Різні ступені інтеграції встановлюють межі спектра: від повної зго- ди (консенсусу) до повної розбіжності (диссенсусу). Предметом уваги Р. Мертона є саме ситуації, близькі до розбіжностей, які порушують єдність суспільства. Йому належить ідея конфліктності суспільства, яку можна подолати шляхом зміни соціальної структури і створення нових відповідних організацій.

«Основні складові структурного функціоналізму» Отже, основними складовими теорій структурно-функціонального аналізу є:

• розгляд суспільства як системи взаємопов’язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;

• розуміння соціальних інститутів (держави, церкви, профспілок тощо) не так як самостійних утворень, як радше частин соціальної системи, що впливають на функціонування всього суспільства;

• визнання індивіда (діючої особистості) як основного елемента системи’, він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;

• твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, базуєть- ся на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів;

• положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цін- ності’, воно включає певні обов’язки людей і необхідність соціального контролю;

• висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до ста- більності; дисфункції у суспільстві — це ненормальний, патологічний стан, який варто змінювати на краще; велику роль у цьому відіграє соціологія, бо саме вона здатна виявляти соціальні відхилення і по- переджати про них відповідні соціальні інститути.

«Конфліктологічна парадигма» У середині 60-х років XX ст. у захід- ній соціології виникає свого роду повстання проти монополії на істину

80

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

структурно-функціонального підходу, в якому чільне місце посідає теорія конфлікту, або конфліктологічна парадигма. “Теорії порядку” протистав- ляється “конфліктна теорія”, ідеї “соціальної рівноваги” — ідея “соціальної зміни”. «Конфлікти як органічний стан суспільства» Одним із перших критиків теорії структурного функціоналізму стає американський соціолог Чарлз Міллс (1916—1962). Він вважав, що теорія Т. Парсонса недосконала, бо формує переконання щодо гармонійності інтересів, стабільності, порядку суспільного життя, ігноруючи при цьому нестабільність і конфлікти, притаманні будь-якому суспільству. «Позитивна роль конфлікту» Інший американський соціолог Льюїс Козер (1913—2003) не лише фіксує кон- фліктність як органічний стан соціальної системи, а й висловлює парадок- сальну на перший погляд думку про позитивну роль конфлікту. Конфліктні процеси за певних умов сприяють збереженню, зміні й пристосуванню соціальної системи до нових обставин, її життєздатності й стабільності. Не може існувати повної згоди або відповідності в інтересах різних людей, тому соціальна напруженість у суспільстві є постійною; але конфлікт, особ- ливо соціально контрольований, дозволяє “очищати повітря, яким дихають його учасники”, краще пізнавати одне одного і внаслідок цього навіть зближуватися у межах якоїсь спільноти. Конфлікт із зовнішнім ворогом, вважає Л. Козер, допомагає підтримувати згуртованість групи і суспільства загалом. Конфлікт, нарешті, сприяє соціальним змінам і виникненню но- вого, він стимулює відкриття в економічній і технологічній сферах.

Трохи інше тлумачення конфліктів містить у собі “конфліктна модель суспільства” німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (нар. 1929).

«Конфліктна модель суспільства» Його концеп дя заснована на чоти- рьох положеннях, протилежних до положень структурно-функціонального аналізу:

• кожне суспільство безперервно перебуває у процесі постійних змін — зміни повсюдні-,

• у кожному суспільстві є незгоди й конфлікти — соціальні конфлікти є повсюдними;

• кожний елемент у суспільстві сприяє його інтеграції та змінам;

• кожне суспільство ґрунтується на насильстві одних його членів над іншими.

Суть соціального конфлікту в теорії Р. Дарендорфа зводиться до антагонізму влади і спротиву: діалектика влади й опору владі є рушійною силою історії, а влада неминуче породжує конфлікт. Визнаючи конфлікти при- родним станом суспільства, Р. Дарендорф (як раніше А. Смолл) вважає, що їх варто регулювати й не допускати “соціальних потрясінь”. Цю думку розвиває американський соціолог і економіст Кеннет Боулінґ (1910—1993). Він наголошує, що конфлікт — велика руйнівна сила, і соціологія повинна