Тема 10. Єтносоціологія і соціологія нації

265

на оптимальний і гармонійний розвиток усіх етнічних груп і національних меншин, які проживають в її кордонах та під її юрисдикцією. Складниками цієї політики (особливо в напрямі попередження виникнення міжетнічних конфліктів) В. Євтух вважає:

• створення реальних, конституційно закріплених умов для розвитку титульної нації (в Україні це — українці), а також для забезпечення справжнього рівноправ’я всіх етнічних груп і національних меншин в країні;

• створення реальних можливостей і умов для розвитку культур усіх етнічних утворень в межах країни;

• розробка та запровадження в навчально-виховний процес концепції національного виховання з формуванням почуття національної гідності титульної нації при одночасному вихованні почуття поваги до мови, культури, звичаїв, традицій інших етнічних груп і національних меншин;

• максимальна увага та врахування державними органами запитів і по- треб представників етнічних груп і національних меншин;

• розробка та практичне здійснення обґрунтованої і динамічної мігра- ційної політики влади тощо.

Звичайно, державна етнонаціональна політика може і повинна включати не лише проблеми розв’язання міжнаціональних конфліктів; її центральним змістом має бути вироблення стратегії і тактики держави стосовно оптималь- ного розвитку титульної нації країни в гармонійному поєднанні з розвитком національних меншин, які в цій країні проживають.

«Основні підходи до проблеми розв’язання міжетнічних конфліктів» Проблема врегулювання міжетнічних конфліктів є актуальною не лише для колишніх республік Радянського Союзу; вона має міжнародний харак- тер. Відомий дослідник цієї проблематики Р. Вяйрінен називає різні підходи до врегулювання міжетнічних конфліктів. Перший підхід полягає у тому, щоб концентрувати увагу на перебігу конфлікту, з’ясовувати його відмінності від інших типів конфліктів, а відтак намагатися знайти засоби, за допомогою яких він може бути пом’якшений і в остаточному підсумку розв’язаний. Другий підхід передбачає вивчення наслідків етнічного конфлікту для іс- нуючої міжнародної системи та можливостей її реструктурування з метою зниження потенціалу екскалації (розгортання і поширення) насильницьких конфліктів. Цей дослідник також велику увагу приділяє причинам ви- никнення внутрішніх і зовнішніх міжетнічних конфліктів і акцентує на тому, що в сучасних умовах недостатньо шукати корені конфліктів лише у сфері матеріальних інтересів (територія, права на власність, політична вла- да, економічні ресурси тощо). Нині дедалі частіше чинниками міжетнічних

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

конфліктів стають проблеми культури — її' відмінності, ідентичність, мова, релігія тощо.

«Форми розв’язання і варіанти вирішення міжетнічних суперечок та конфліктів» Р. Вяйрінен розглядає також можливі форми розв’язання конфліктів:

• двосторонні переговори між державою та етнічною меншиною;

• залучення “третьої сторони” — експерта і посередника у розв’язанні конфлікту;

• використання альтернативної або так званої народної дипломатії (не- урядової, неформальної та неофіційної форми залагодження супере- чок).

Він пропонує розрізняти чотири варіанти вирішення етнічних супере- чок і конфліктів:

• випадок “відходу", внаслідок чого відносини між урядом і етнічною групою розриваються таким чином, що в результаті можливе крово- пролиття; типом цього варіанту може бути й шлях міграції, коли ет- нічна група репатріюється (тобто повертається на історичну батьків- щину);

• шлях надання етнічній групі автономії з наступним розширенням політичних, економічних і культурних прав на території її ком- пактного проживання;

• включення етнічної групи до процесу ухвалення рішень на рівні уряду; найчастіше така м’яка форма призводить згодом до асиміляції цієї етнічної групи або до її інтеграції в складі всього суспільства;

• надання етнічній групі права національного самовизначення з її на- ступним відділенням і утворенням самостійної держав.

«Концепція “плавильного тигеля”» Отже, проблематика, пов’язана з до- слідженням етнічних процесів та процесів етнічної ідентифікації, крім внутрішнього, має ще й зовнішній вміст. На початку цієї теми вже акценту- валося на тому, що питання, пов’язані з природою і розвитком етносів/на- цій, довший час перебували на маргінесі наукових зацікавлень соціологів. Нині ж у світі дедалі більшої сили набуває явище “етнічного ренесансу”; відтак увага соціологів повертається у бік різноманітних досліджень, пов’язаних з етнічністю, етнонаціональним розвитком, націоналізмом тощо. Наприклад, у західних багатонаціональних (поліетнічних) країнах гострою була і є тема співіснування різних етнічних груп, кожна з яких володіє своєю неповторною етнічною культурою, має свої інтереси і потреби розвит- ку. Це створює певні проблеми і для суспільства, і для держави, оскільки в багатоетнічному середовищі неминуче виникає міжнаціональна напруже-