Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

263

ського, політичного або збройного протиборства, в якому обидві сторони або одна зі сторін мобілізуються, діють або страждають за ознакою етнічних відмінностей.

Професор Каліфорнійського університету (США) Д. Горовітц пропонує таке визначення міжетнічного конфлікту: його треба розглядати як бороть- бу, мета якої полягає у досягненні певних переваг і водночас у нейтралізації чи усуненні суперника або у завданні йому шкоди. Згідно з його теорією між- етнічного конфлікту, серед причин цього явища можна назвати, передусім:

• суперництво економічних інтересів (наприклад, міжетнічні конфлікти між меншинами-посередниками і суспільством, яке їх приймає; історія зберегла приклади такого типу конфліктів, пов’язаних із посередниць- кою діяльністю китайців у Південно-Східній Азії, арійців у Східній Африці, євреїв у довоєнній Європі);

• етнічні відмінності, пов’язані з поділом етнічних груп на “відсталі” й “передові”, традиційні та сучасні; ці відмінності знаходять своє відоб- раження в етнічних стереотипах (приклади такого типу конфліктів часто фіксувалися у країнах Африки, Азії та Карибського басейну).

«Перший вид класифікації міжетнічних конфліктів» Оскільки між- етнічні/міжнаціональні конфлікти є поширеним явищем у цілому світі, вчені роблять спроби їх типологізувати. Ю. Арутюнян, Л. Дробіжева та О. Сусоколов пропонують два принципи класифікації міжетнічних конфлік- тів: перший — за характером дій сторін, які конфліктують; другий — за змістом конфліктів та цілями, що їх ставить перед собою сторона, яка має певні претензії і висуває їх до іншої сторони. Згідно з першою спробою класифікації можна виокремити такі види міжетнічних конфліктів:

• Конфлікт стереотипів, тобто стан, коли етнічні групи можуть ще чіт- ко не усвідомлювати причин суперечностей, але створюють стосовно опо- нента негативний образ “недружнього сусіда”, “небажаної етнічної групи”.

• Конфлікт ідей, коли вже висуваються ті чи інші домагання на кшталт “історичного права” на територію або державність.

• Конфлікт дій з його проявом у мітингах, демонстраціях, пікетах аж до відкритих зіткнень.

«Другий вид класифікації міжетнічних конфліктів» Інша класифікація

кладе в основу головні цілі й зміст вимог сторін, що протидіють або однієї з них. Тоді вирізняють такі типи конфліктів (ця типологія побудована на основі аналізу подій кінця 80 — початку 90-х років XX ст., що призвели до розпаду СРСР):

• Статусні інституціональні конфлікти у союзних республіках, які переросли у боротьбу за незалежність. Ідеться про національні рухи в Україні

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

та деяких інших республіках колишнього СРСР, які від самого початку висували вимоги реалізації етнонаціональних потреб та інтересів. У процесі розвитку цих рухів здійснювався перехід від етнонаціональних вимог до вимог державної незалежності, але мобілізація за етнічним принципом залишалася в силі.

• Статусні конфлікти, що виникли внаслідок боротьби за підвищення статусу того чи іншого утворення, прикладом яких в Україні може бути прагнення створення автономної республіки Крим.

• Етнотериторіальні конфлікти, найважчі для врегулювання. Одразу після розпаду СРСР на його теренах було зафіксовано 180 етнотериторіальних суперечностей, і навіть станом на 1996 р. зберігали актуальність 140 терито- ріальних претензій і домагань. Такого ґатунку конфлікти часто виникають під час реабілітаційних процесів щодо репресованих народів і стосуються відновлення територіальної автономії; в Україні це стосувалося кримських татар.

• Міжгрупові (міжспільнотні) конфлікти у вигляді між групових зіткнень. Оскільки такого роду конфлікти Україну обминули, то наводяться приклади російсько-естонського в Естонії, російсько-латвійського в Латвії і російсько-молдовського у Молдові.

«Завдання соціології в оптимізації міжетнічних/міжнаціональних взає- мин» Традиційно вважалося, що завданням соціології щодо міжетнічних конфліктів є виявлення мотивації та реальних інтересів груп, які беруть участь у конфліктах, їх символів і цінностей, що переносяться на взаємини між етносами, націями, етнічними групами. Нині, особливо у західній со- ціології, акцент робиться не на конфліктах і спробах їх оптимально мирного розв’язання, а на виявленні тих точок соціальної та етнічної напру- женості, які можуть згодом перерости у конфлікти. Відповідно соціології й відводиться важлива роль у пошуках і локалізації таких зон напруженості й міжетнічного тертя, які спроможні надалі провокувати конфлікти, а також участь у виробленні виваженої державної етнонаціональної політики, здат- ної усунути можливості для виникнення будь-яких зіткнень на етнонаціо- нальному ґрунті.

«Державна етнонаціональна політика та її складники» Якщо розглядати етнічні/національні спільноти як суб’єкти суспільного розвитку, то одна з їх головних ознак — самовідтворення, або відтворення цілісності, що розвивається переважно за своїми внутрішніми закономірностями. Але в процесі саморозвитку в сучасних умовах велику роль відіграє зовнішній чинник — діяльність конкретних соціальних, культурних і політичних інститутів. Ключову, організуючу роль у цьому процесі нині відіграє дер- жава, особливо в суспільствах, що трансформуються. Держава за допомогою вчених виробляє конструктивну етнонаціональну політику, скеровану